Танець янгола й демона

розділ 21

- Думаю, почну з того дня теракту, щоб розставити все по поличкам. - почала Етзукі, влаштовуючись на дивані.


- Я теж так думаю. Щоб знайти вихід з цьої невигідної нам ситуації, треба розібратися хто причетний й для чого вся ця війна.


- Ви праві. - Етзукі взяла до руки чашечку з лате й каже: - Насправді є те, що нам цікавить в данний момент.

 

- Не знав, що ви п'єте те, що й люди. - мовив Берліоз, косячи оком на чашку, на якому було зображено кошеня.

 

- Я довгий час була серед людей. Треба якось пристосуватися серед них, аби не збожеволіти й не впасти у вампіризм. - згадуючи, які були останні наслідки, з усмішкою додала: - Темні були години... Що ж, почнемо.


***


"POW Етзукі"*


(Примітка автора: POW - означає, що до наступних зірочок далі оповідь йде від імені вказаного персонажа)


 Я натрапила на ці спогади суто випадково. Це сталося тоді, коли вперше зустріла Абігель. Їй тоді було 5 чи 6 років, якщо моя пам'ять не зраджує. Ну, десь так. В той же день я занурилася у її спогади. Те, що я взнала, дійсно шокувало. Вона про них навіть не пам'ятає, але її минуле життя досі лишилися десь глибоко в пам'яті.


 Це сталося 5 травня. Всі були у домівках в цей день. Вони, як звичайні люди, проводили час з сім'єю. Матері готували вечерю, діти гралися на вулиці, архангели слідкували за воротами Чистилища, аби чужинці не турбували це місце. Це місце заворожує навіть таку як я. З воріт можна відмітити, що то пещера прозоро-блакитного кольору, серед дерев які розкинулися невеличкі, але затишні будинки, пофарбовані кремового кольору. Пейжаж просто неймовірний. Дороги вуличок охайно викладені цеглою. На цих дорогах ніхто ніколи не падав з малечі, роздираючи коліна до крові; ніхто не нападав зненацька з метою грабування, вбивства чи просто через непорозуміння; на цих дорогах ніколи не було хоча б сліду крові. І цим ясно, що в цій місцині напади практично ніколи не були. До цього дня. Там були цілком мирні жителі. Тим паче, що ці жителі - сині янголи. Атмосфера чудова там, набагато краща, ніж тут в Пеклі. Колись одного дня я туди переселюся, коли все налагодиться, але це станеться десь в далекому майбутньому.


 Серед них була й наша Абігель. Вона була відлюдненою дитиною. Навіть з батьками вона рідко про щось розмовляла, не те що з однолітками. Чудово їй було самій, бо завжди знаходила собі справи й багато чим захоплювалася, та й зараз ця риса відбилася на теперішню Абігель. З іншими дітьми вона не йшла гратися в цей день. Лише спостерігала за ними з вікна другого поверху. Не думаю, щоб її сам хтось кликав до юрби та й сама Абігель не горіла бажанням приєднатися до дітей. Дивною вона їм здавалася. Тому часто відсторонювалися від неї.


 Цього дня вона раптом відчула щось недобре. Негативна енергетика сюди наближалася. І,певно, що не з добрими намірами. Абігель йшла до матері, аби сказати, що відчуває щось погане. Та мати переконала доньку, що їй лише привиділося. Її матір можна було тоді зрозуміти, але це не міняє факту, що в будь-який момент цьому місцю загрожує небезпека. Бо багато хто із сторожів взяли вихідний.

 

 В цю хвилину неподалік від воріт архангели помітили одного чоловіка в фіолетовому плащі, обличчя яке було натянуте каптуром. Я його одразу впізнала. То був некромант. Спочатку думала, що він тут в усьому причетний, та пізніше стає зрозуміло, що він - лише пішак, який робить перший хід і який на місці помирає. Архангели так і не змогли його врятувати. І вони зробили найгіршу помилку серед всіх можливих.


***


- І яку помилку вони допустили? - питає Берліоз.


- Вони ослабили захист воріт і цим вчинком дали вільний вхід бунтівникам до Чистилища. - спокійним тоном відповіла Етзукі. - Якби не це, цього б, напевно, ніколи не сталося. 


 Берліоз відкинувся на спинку крісла й зітхнув у відповідь. Він хоч і демон, але його дочка одна з цих міфічних янголів. Крім цього, у нього до "синіх птахів" ніяких претензій не було.


- Чому ж вони кинулися допомогти некроманту?


- Чому? - із здивованим тоном перепитала Етзукі. - Вони, як не крути, янголи. Й вони повинні допомогати тим, хто потребує термінової допомоги. Така в них робота...


- Ця робота знищила їх самих. - перебив її Берліоз. - Треба хоч трохи думати, аби щось робити. В них було б зараз зовсім інше майбутнє, якби не та робота.


 Етзукі лише знизила плечима, кладучи на стіл пусту чашку.


- Вибач, я не зможу повернутися у минуле й щось змінити. Не в моїх це силах. Для того, щоб змінити щось, потребується сотню життєвих енергій. А в мене немає часу, щоб виправляти комусь помилки. Це природно, коли помиляємося. Всі помиляються, я - не виняток. І крім цього я маю жити теперішнім часом, а не минулим чи майбутнім. Не хочеться закінчувати своє життя, як і попередній володар часу. Ви знаєте через що він помер?


- Ні.


- Він вичерпав всю свою енергію, щоб змінити хід подій і не витримав виснаження енергії. Тепер ви розумієте, чому я так кажу? Моя робота не менш ризикована, ніж здається.

 

- В такому випадку можна використати енергії душ й при цьому не тратячи свою.

 

- Ви ж знаєте, що в мене кожна хвилина зараз продумана. Немає часу шукати мені нових підопічних. Особливо в ці хвилини. Навіть якщо припустимо, що так і буде, я програю у ролі часу. Чим більше минають роки, тим більше треба енергії. Навіть якщо 100 душ зберу, я все одно буду в програші. Ось така проблема.


 Він мовчав. Тиша оповила всю залу. Лише годинник порушував тишу своїм цоканням.


- Яке далі було продовження? - питає він після недовгої паузи.


- Далі було ось що...


***


"POW Етзукі"



Відлюднена Чарівниця

Відредаговано: 12.01.2021

Додати в бібліотеку


Поскаржитись