Танго над прірвою

Глава 19

— Що ви робите сьогодні ввечері? — Віктор Андрійович схилився над столом Влади.

Дівчина підняла голову не зовсім розуміючи про що він говорить. Сьогодні було багато роботи, а на годиннику майже восьма вечора. Назар поїхав на ділову зустріч і сказав, щоб його не чекати. Дівчина втомлено розігнула спину, не знаючи що й відповісти.

— Я... Сьогодні нічого не роблю.

— Тоді, може повечеряємо?

— Вікторе Андрійовичу...

— Робочий день закінчився. Давайте просто — Вітя.

— Я не думаю, що це хороша ідея.

— Чому ж? Ми повечеряємо, а потім я відвезу вас додому. Не думайте, я не буду чіплятись, — на його обличчі з'явилась чарівлива посмішка.

— Ну добре, — Влада засміялась у відповідь. — Якщо це дружня вечеря.

— Звичайно ж дружня. Заодно обговоримо проєкт.

Він відчинив перед дівчиною дверцята своєї машини й Влада подякувавши опустилась на сидіння. Сьогодні вранці вона прийшла пішки, бажаючи прогулятись. Тим більше, що квартира знаходилась всього у кварталі від офісу.

— Куди ми їдемо? — поцікавилась Влада.

— Тут неподалік є чудовий ресторанчик на березі Дніпра. Там дуже затишно.

Здалека вже було видно сяйво вогнів. Дівчина залюбувалась неймовірним виглядом будівлі, яка знаходилась прямо над темними водами річки.

Вітя подав Владі руку допомагаючи вийти з машини. Він був дуже галантним. Дівчина відчувала його чоловічу силу, однак в ту ж мить він був добрим, про це говорили його очі. Він був привабливим чоловіком, будь-хто на місці Влади тішився б від його уваги, тільки не вона. Її серце було безнадійно зайняте та безповоротно віддане іншому. Однак ця вечеря ні до чого не зобов'язувала, то чому б не стати друзями?

Вони увійшли до приміщення з красивим інтер'єром і Вітя вибрав столик поряд з панорамним вікном. Посадивши свою партнерку він сів навпроти. Вони швидко зробили замовлення і чоловік налив Владі в келих вина.

— Може перейдемо на "ти"? — підняв він свій келих.

— Я не проти, — промовила дівчина піднявши свій у відповідь.

— Ти навчалась у Регентському університеті, — він усміхнувся. — Бачив твої креслення, вони дивовижні.

— Дякую, — на обличчі дівчини з'явився рум'янець.

— Як ти потрапила до нас? Чому не залишилась в Лондоні?

— Батько захворів. Тому довелось повернутись.

— Не шкодуєш?

— Ні. Що ти? Працювати в вашій корпорації велика честь.

Принесли замовлення. Влада взяла виделку та ніж відповідаючи на запитання Віктора. Вона повернула голову розглядаючи інтер'єр та натрапила на пару, яка сиділа за столом в іншому кутку ресторану. Раптом дівчина відчула, як холодний піт виступив десь на спині. Це був Назар, а поряд з ним сиділа крихітна брюнетка, яку він міцно стискав за руку. Дівчина була чимось засмучена, навіть з такої відстані, Влада могла розгледіти заплакані очі. В цей момент в душі все перевернулось.

Як по команді, голова Назара повернулась в її сторону. В його очах Влада побачила здивування, але коли чоловік повернув голову на її співрозмовника, його очі звузились, погляд потемнів.

Що це за дівчина поряд з ним? Питання, яке роз'їдало душу і не давало спокою. Влада намагалась зосередитись на розмові з Вітею, однак нічого не виходило. Перед її очима знову і знову з'являлась картинка, де Назар стискає руку незнайомки.

Вони домовились з ним тримати в секреті свої стосунки, адже Влада не хотіла, щоб на неї дивились з презирством. Вона вирішила, що так буде краще для всіх. Однак зараз, дівчина вперше задумалась над тим, що можливо для Назара було зручно, щоб його особисте життя було таємницею.

Та що взагалі вона про нього знала? Він сидів в ресторані поряд з дівчиною, навіть не намагаючись виправдати себе. Невже вона настільки наївна, що вірила в його кохання?

Влада піднялась з-за столу та пішла в туалет, всередині все тремтіло, однак вона наполегливо стримувала будь-які емоції. Вкотре вона зі злістю нагадала собі, що Назар нічого не обіцяв їй. Він міг мати сотню жінок. А вона була всього лиш одною із.

На виході з вбиральні хтось вхопив її за руку і Влада різко розвернулась.

— Ти казала, що дуже втомилась, коли я телефонував. Бачу, Віктор зняв твою втому, — процідив Назар крізь зуби.

— Я не твоя власність, — з нотками сталі в голосі відповіла Влада.

— Та невже? — він зіщуливши очі. — Надіюсь ти розумієш, що я можу зламати йому щелепу не кліпнувши оком.

— Та що з тобою таке? — дівчина вирвала руку. — Твоя чарівна брюнетка напевно вже розшукує тебе. Чи можливо це твої ділові справи?

— То значить, я сказав, що їду на зустріч, а ти вирішила цим скористатись? — ігноруючи її питання, він поставив своє.

— Ти себе чуєш? — вибухнула Влада. — В чому ти намагаєшся мене звинуватити? Я вільна жінка!

— Ти моя жінка! — це було сказано як вирок. — І якщо я побачу бодай натяк на щось серйозніше, ніж флірт, то знищу любого, хто наважиться до тебе підійти, — він ричав немов тигр, Влада ніколи в житті не бачила його в такому стані.

— Тоді одягни на мене паранджу, — відрізала вона.

— Якщо буде потрібно, одягну, — здавалось, що Назар говорив серйозно.

— Владо, — вони обоє як по команді обернулись на голос Віктора, який стояв в декількох метрах від них. — Тебе довго не було, я боявся, що щось трапилось. Назаре? — він був явно здивований. Цікаво скільки встиг почути Вітя?

— Привіт, — Назар взяв себе в руки одягнувши на обличчя маску люб'язності. — Зустрів нашу нову співробітницю та вирішив поцікавитись як у неї справи. Бачу ти взяв її під своє крило.

На губах Віктора з'явилась посмішка.

— Ми вирішили ближче познайомитись. Йдемо? — він глянув на Владу. Дівчина кивнула та пройшла повз Назара в якого злісно зіщулились очі.

По дорозі додому Віктор жодним словом не натякнув на те, що бачив сцену, яка відбулась між нею та Біг Босом. Він тактовно уникав будь-яких згадок про вечір. Влада бачила, що подобається йому, однак не могла відповісти на його симпатію. В душі немов залишився опік, який не давав вдихнути на повні груди.

— А ти, бачу, добре знайомий з Назарієм Богдановичем, — вона розуміла, що ступила на небезпечну стежку, але хотіла дізнатись, що за людина чоловік, якого вона кохала.

— Ми навчались разом в Єльському університеті.

— Ого, — Влада була шокована. — Це дуже престижний університет. То ви вже багато років товаришуєте.

— Так. Назар трохи молодший за мене, але одного разу ми зустрілись в барі, де п'яні старшокурсники чіплялись до першокурсниці. Всі були п'яні, тому їм було байдуже. А от Назар, не пам'ятаю, щоб він коли-небудь пив. Так от, він заступився за дівчину. Хлопців було п'ятеро, а він один, — Вітя усміхнувся від спогадів. — Він розкидав ними по бару, поки його не збили з ніг. Я витяг його звідти й ми втекли. З того часу ми товаришуємо.

— Чудово мати таких друзів, — вона більше нічого не запитувала, бо боялась що це виглядатиме підозріло, — Ми вже приїхали.

Вітя перевів погляд на будинок та підняв брови.

— Ти тут живеш?

— Так, — на якусь мить Владі здалось, що вона побачила в його очах недовіру. — Щось трапилось?

— Ні...ні. З чого ти взяла? Просто, колись тут жив один знайомий. Згадав, що давно його не бачив.

Попрощавшись з Віктором Влада вийшла на вулицю та витягла з сумки смартфон. Жодного пропущеного. Дівчина відчула як боляче стислось серце. Вона піднялась у квартиру та відчинивши двері скинула каблуки. Роблячи все на автопілоті, вона прийняла душ та переодягнувшись впала на ліжко. Сон ніяк не приходив. З усіх сил намагаючись не плакати, Влада підігнула під себе коліна та скрутилась клубочком.

Хто була та жінка? Невже Назар так легко міняв одну на іншу? Тоді який сенс був в його ревності? Чи це був звичайний прояв відчуття власності? Так ніби вона була меблями, які він придбав?

Сльози потекли по обличчі проти волі. Вона знову витягла телефон та подивився на екран. Жодних дзвінків. Значить він не хотів з нею говорити... Влада впала головою в подушку голосно ридаючи. Їй було боляче... Знову... І знову вона самотня...




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше