Танго з ворогом

Акуна матата (2)

Акуна матата (2)

Новак недовірливо вдивлявся в дівчину, що розляглася на ньому, і раптом зареготав. Мелані не зрозуміла, що ж такого смішного сталося, але його сміх був таким щирим і заразливим, що вона мимоволі посміхнулася у відповідь, а потім і сама розсміялася.

- Ви не забилися? - запитав Александр, допомагаючи їй піднятися.

- Все гаразд, - відсапуючись, відповіла дівчина, але не випустила його руки.

- Тримайтеся за мене, я допоможу вам дістатися лавки.

- Спасибі, що підхопили. Так незручно вийшло, - спробувала виправдатися Мелані. - Таким, як я, на ковзанці не місце. Я зовсім не вмію кататися.

- Не проблема, - заперечив Новак. - Таке часто трапляється з новачками. Пара уроків - і будете літати.

- Ні, красно дякую.

Він посадив її на лавку.

- Мелані, що ви тут робите? - його голос звучав злегка підозріло.

- Те ж саме мені хотілося б запитати у вас, - парирувала дівчина.

- Взагалі-то, я буваю тут регулярно, кілька разів на тиждень, підтримую форму, так би мовити.

Мелані здалося, що він трохи зніяковів, ніби чинить щось протизаконне. Вона посміхнулася подумки.

- А хіба такі, як ви, не ходять до найдорожчого тренажерного залу, щоб там накачувати м'язи під пильним контролем кваліфікованого тренера? - уїдливо спитала вона.

Александр якось дивно подивився на неї.

- Такі, як я? Це які ж?

- Самовпевнені красені, яким варто поманити лиш пальцем, і всі жінки одразу впадуть до їхніх ніг...

Боже! Мелані заплющила очі. Що вона таке говорить? Чорт її сіпнув за язик. Він же тепер її керівник, їм працювати разом, що він тепер про неї подумає? Який сором! Ну що з нею відбувається в його присутності, чому вона втрачає контроль над собою?

Однак, на подив дівчини, Новак не розсердився.

- Ви вважаєте мене вродливим?

Його голос струменів веселощами, і Мелані, нарешті, зважилася підвести на нього очі. Він посміхався, показуючи свої білі зуби, і в цій усмішці не було нічого самовдоволеного або нахабного. Їй захотілося посміхнутися у відповідь, але натомість вона ще сильніше зашарілася.

- Справді, Мелані, ну що ви за людина? - добродушно сказав Александр. - Я розумію, ви сердиті на мене через те, що, по-вашому, я забрав у вас з-під носа посаду, однак зараз ми не на роботі, тому пропоную забути на час всі наші непорозуміння і просто отримати задоволення від фігурного катання.

Він раптово взяв її за руку.

- Ходімо, я навчу вас кататися.

З якоїсь немислимої причини вона підкорилася і покірно пішла за ним. Його рука була теплою і сильною, вселяла впевненість у те, що поруч з цією людиною з нею нічого поганого не трапиться. Хотілося слідувати за ним без роздумів і відчувати, відчувати цю теплу силу...

Наступна година пролетіла для Мелані, як в тумані, але тумані, наповненому адреналіном, що зачаровував відчуттям свободи. Александр ні на хвилину не відпускав її, і незабаром вона відчула легкість і впевненість, ноги вже не роз'їжджалися, а найголовніше, вона не боялася впасти, підтримувана міцними обіймами чоловіка. Її тіло немов стало невагомим, волосся злегка розтріпалося, надаючи обрисам захоплену відчайдушність юності. Вона вже й забула, коли востаннє так чудово почувалася.

З тією ж легкістю, з якою ковзала льодом останні п'ять хвилин, Мелані пішла за Новаком у кафе, яке знаходилося поруч, упритул примикаючи до бортика ковзанки з протилежного боку. Крізь скло, що слугувало стіною, добре було видно любителів екстриму, серед яких із захватом розрізали лід її друзі. Мелані помахала рукою Майку, котрий пролетів повз, показуючи йому знаком, що все гаразд.

- Ваш друг? - запитав Новак, ставлячи перед дівчиною чашку з паруючим чаєм.

- Так, його звуть Майк. Це він разом зі своєю дівчиною притягнув мене сюди, хотів, щоб я розслабилася і забула про проблеми і тривоги, пов'язані з роботою. Останнім часом він вважає, що я занадто напружена і надто переживаю з цього приводу, - довірливо сказала Мелані, перш ніж зрозуміла, що сказала. О ні! Він знову змусив її забути про обережність.

Александр вдав, що не помітив цієї відвертості. Однак узяв до відома.

- Як для новачка у вас сьогодні непогано вийшло, - він змінив тему.

- Ви спеціально так кажете, щоб я не відчувала себе незграбною... хм, - їй не хотілося принижувати себе в його очах.

Новак поклав свою долоню на стіл. Їхні пальці ледве не торкнулися. Мелані затремтіла, чи то від виснаження останньої години, чи то від раптового хвилювання, й забрала руки, сховавши їх на колінах. 

- Мелані, - низьким голосом промовив чоловік, - я повинен сказати вам щось дуже важливе.

Дівчина завмерла, вся легкість миттєво випарувалася, натомість відчулася напруга. 

- Я хочу попросити вас про одну послугу.

- Яку?

- Оскільки ми з вами тут у неформальній обстановці, пропоную облишити офіційний тон.

- Ах, це! - з неприхованим полегшенням видихнула Мелані. - Гаразд, але тільки в неформальній обстановці.

Поспішаючи закріпити маленький успіх, Александр тихо продовжив, нахиляючись ближче:

- І ще дещо. Прошу тебе нікому не говорити про те, що ти тут бачила. Солідній діловій людині, розумієш, не личить займатися такими речами. Нехай це буде нашим секретом.

Він накрив своєю долонею її руку, яку вона необережно знов поклала на стіл після того, як зробила ковток запашного чаю. Його доторк був гарячий і сухий. Мелані зніяковіла. Не випускаючи її руки, він спостерігав за зміною емоцій на обличчі дівчини, які вона відчайдушно намагалася приховати. Збентеження змінилося подивом, потім на мить спалахнула іскра іронії, й насамкінець - повне усвідомлення ситуації. Задоволений Александр привітав себе із правильно обраною тактикою. До чого ж вдало сталася ця зустріч. Він зауважив, як Мелані по-новому на нього подивилася, як невловимо змінилося її ставлення, як замість презирства до його зовнішності та прихованої ненависті місце посіла думка про щось спільне між ними, як вони раптом стали ближчими, і поступово зазнавала руйнувань споруджена нею стіна.



Ліна Алекс

Відредаговано: 27.09.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись