Тарас Шевченко від часу викупу його з крепацтва до виходу його першого "Кобзаря"

ТАРАС ШЕВЧЕНКО

від часу викупу його з крепацтва до виходу його першого "Кобзаря"

(1838 — 1840)

Он край родной воспоминал.

У Бога правды и свободы

Всему живущему молил

И кроткой мыслию следил

Дела минувшие народов,

Дела страны своей родной

И горько плакал...

Шевченко "Бесталанный"

I

Визволення Шевченка з крепацтва, як вже сказано вгорі, сталося 22 квітня р. 1838, коли, значить, ледві розпочалася двадцять п’ята весна його віку. З того ж дня він став годованцем товариства "Поощренія художеств" 170, почав ходити учитися малярству до класів Академії художеств 171 і небавом зробився одним з любленніших учнів професора Карла Павловича Брюллова 172.

Ще й до визволення з крепацтва, дякуючи заходам і піклованню Сошенка, конференц-секретар Академії українець Григорович посприяв, щоб Шевченко ходив учитися малювати людський кістяк в залі товариства "Поощренія художеств". Пансіон і зали сього товариства були в 7 лінії Васильєвського острова (в Петербурзі) в домі Костюрина. До того часу Шевченко хоч і малював анатомічні фігури, але про кістяк нічого не тямив, та може, й не бачив його. Хист Тарасів до малярства і тут зараз показав себе. Через два дні Сошенко, порівнявши його малюнки з кістяка до анатомічних, літографованих малюнків Басина, спостеріг, що подробиці у Шевченка виразніші і вірніші 173.

170 "Общества поощрения художников". — Ред.

171 Автобіографія — Кобзар. — 1876. — С. XXI.

172 Художник. — С. 36. — (Кобзар. — Т. III).

173 Ibidem. — С. 25.

Та коли б у Шевченка не було незвичайного хисту, то не став би він так швидко приятелем Брюллова. Товарисько-приятельські відносини Брюллова до Шевченка свідчать /90/ нам, що останній і всіма іншими сторонами відповідав змаганням першого. Вони свідчать нам, що Шевченка природа наділила взагалі так щедро і такою незвичайною кебетою, що він за два роки самоуком встиг придбати собі такої освіти і зробитися такою інтелігентною людиною, що товаришування з ним не нудило Брюллова. Останній, як знаємо, був великим приятелем російського поета Василя Жуковського, що був тоді учителем цісаревича, а потім і царя Олександра II. Шевченко в своїх "Записках" малює Брюллова чоловіком з великим художницьким хистом; чоловіком з великим розумом, з високою освітою; чоловіком простим, гуманним і добрим. І ми з Шевченковою характеристикою Брюллова не можемо не згодитися цілком, бо таку саму характеристику подають нам і інші люде.

В попередньому нарисі я вже казав, що з першої знайомості з Брюлловим Шевченка обгорнула велика радість. Непомірно більш раював він, коли учителя Ширяєва перемінив на учителя Брюллова. Наче на крилах, як признає і сам Шевченко, доля перенесла його з "брудного горища неотеси маляра-мужика до велеліпної майстерської найбільшого художника нашого віку". Споминаючи отакий перехід, Тарас майже через 20 років після того каже: "Аж сам не йму тому віри, а так воно дійсне було! Я, нікчемний попихач, на крилах перелетів з брудного горища в чарівні зали Академії художеств" 174.

174 Записки... — С. 40. (Кобзар. — Т. III) [Запис від 1 лип. 1857 р.]

Ставши чоловіком вольним, вступивши до Академії, Шевченко в жовтні року 1838 закватирував укупі з Сошенком. У Сошенка небавом перед тим помер приятель його, земляк-художник Безлюдний. Смерть останнього вельми зажурила-засмутила добросердого Сошенка: йому треба було товариської розваги теплої, огрійливої; він кватирував вкупі з Безлюдним і тепер самітність гризла його. Перш за все, треба було її спекатися. Сошенкові здавалося, що Шевченко заступить йому Безлюдного і стане йому тим живим чоловіком з теплим серцем, з душею приязною, якого саме йому треба Він і покликав Тараса жити укупі з ним Не звернув лишень Сошенко уваги на те, що ні вік, ні вдача, ні становище його і Шевченка не однакові, а де в чому і супротилежні. Сошенко потрохи був аскет; жив собі тихо, спокійно, ніби чернець той. А Шевченко ледві скинув з себе ярмо крепацьке, досі він ще не жив; і тепер тільки повинен був почати жити, бо тепер тільки повинні були прокинутися /91/ у його усі сили життєві і переважно молода сила чуткого перейнятливого серця. Тим-то приятелі і не спромоглися довго жити укупі і небавом мусили розцуратися. Сошенка перш за все не вдовольняло непосидяще життя Тараса. "Спізнавшись через Брюллова з ліпшими родинами в Петербурзі, Тарас почав часто-густо (так каже Сошенко) їздити на вечері. Він пішов у моду; його скрізь приймали, наче яку диковину. Він почав гарно одягатися; зробився "модником-галанцем". Сошенко був чоловік глибоко демократичний; і, не зауваживши на Тарасів вік, гадав, що таке поводження вже скидається на панські примхи і зовсім не личить воно "плебею, що живе задля самої штуки, певніш задля шматка хліба насущного". Тим-то Сошенкові "і прикро, і боляче було дивитися на тодішнє життя Тараса, що здавалося йому розкидливим і нерозсудливим". І він заходжувався докоряти, усовіщувати Тараса, щоб він покинув життя світських модників-жирунів та жваво брався до малярської роботи. "Дак от як він зрозумів волю, — думав Сошенко, — а воля та взяла стільки клопоту, стільки боротьби страшенної!" І після таких вболівань Іван Максимович говорить, було, до Шевченка:

— Схаменись, Тарасе! Чом ти діла не робиш? Чому тебе нечиста сила носить по гостях, маєш таку протекцію, такого учителя...

Дак куди там! Не слухався Тарас! Інколи він і сидів дома, та нічого не робив; або співає, або пише собі щось, та все до Сошенка:

— Ось ну! Соха! послухай, чи воно так добре буде! і почне читати свої вірші.

А Сошенко до його:

— Відчепись ти з своїми нікчемними віршами. Чом ти настоящого діла не робиш?

З свого погляду, каже Чалий 175, Сошенко говорить істину: йому здавалося, що чоловік, коли взявся до якої штуки — увесь мусить віддатися їй: взявся до малярства — так вже геть поезію; а тягне до поезії — покинь малярство.

175 [Жизнь и произведения Шевченка]. — С. 31 — 32.