3

Вже пізнього вечора я в'їжджала у місто Деснянськ, рівно за чотири години після того, як від мене поїхала Дарина.

Над містом якраз спостерігався захід сонця, що давав містянам відпочити від денної метушні та набравшись сил, почати все спочатку з наступного ранку.

Закохані парочки повільно пересувалися вузенькими тротуарами, дивлячись на небо та щось жваво обговорюючи. Матусі повиходили з дітьми на майданчики та бігові доріжки.

"Початок червня, мммм, як же я тебе люблю" — подумала я, вдихаючи запах зелені та квітучих каштанів, що доносився до моїх ніздрів з відкритого віконечка маршрутного таксі.

В гуртожиток я потрапила, коли вже зовсім стемніло.

— Ти? — здивовано запитала Дарина, побачивши мене на порозі нашої кімнати.

— Я, — лагідно промовила я у відповідь, — здивована?

— Ще б пак! — піднесено відповіла Даша. — Чесно кажучи, не очікувала, що ти так рано приїдеш! Я чекала тебе завтра зранку.

— Даш, пробач мені, будь ласка, як би не ти, не знаю як би з усім цим впоралася.

— Все в порядку! Не могла ж я не прорахувавши наперед покинути тебе, але в мене не було іншого варіанту, щоб повернути тебе до життя. На, — подруга простягнула мені яскраво-синю флешку.

— Що це? — здивовано перепитала я.

— Це те, що тобі необхідно вивчити до післязавтрішнього іспиту з економіки та права, — поважно пояснила Дарія, — тож, заповнюй прогалину в своїй голові, хоч як-небудь!

— Ого, а де ти її взяла? 

— Де взяла, там уже нема, — посміхнулася Даша, стряхнувши шикарним, розпущеним волоссям.

— Я тебе обожнюю! — щиро зізналася я.

— Знаю, і це взаємно! — сказала Дарина, сідаючи за конспекти та підручники, які були розкладені вздовж усього її ліжка.

Наступного ранку я, ні світ, ні зоря, вже була в деканаті.

— Вікторіє Володимирівно, — поважно почала кураторка, — я щиро співчуваю вам і розділяю ваше горе, але ректор невблаганний — сказав, або здаєте іспити, або забираєте документи. Я перед ним безсила, розумієте?

— Так, я все розумію, — пробурмотіла я. 

— І вам би ще переговорити з Павлом Аркадійовичем, адже він ніяк не хоче допускати вас до іспиту, мовляв, студентка Кириченко взагалі з глузду з'їхала. Вікторіє, вам треба піднатиснути і скласти всі іспити, адже ви так гарно навчалися протягом чотирьох років, а в фіналі, замість диплома з відзнакою, вас взагалі можуть відрахувати за неуспішність. Не знаю як вам, але мені прикро за вас.

— Я вас зрозуміла, Марино Іванівно. — схвально киваючи головою, промовила я, покидаючи деканат.

— Ну що там? — запитала в коридорі сполохана Даша, дивлячись на мене.

— Треба до Павла іти перепрошувати за свою поведінку, бо до іспиту не допустить.

— От гад! — вигукнула подружка. — Ну він же такий принциповий. Все має бути саме так, як він хоче, а ніяк не інакше.

Я вирішила зустріч із Щукіним відкласти на завтра, а ще краще — на хто зна коли, але тоді діло запахне мені смаленим. Тому взявши себе в руки, я поглянула на годинник і зрозуміла, що маю в запасі півтори години до іспиту, які можна витратити з користю, от і продовжила повторення вивченого матеріалу.

— Подруго, ні пуху тобі, ні пера, — зажавши кулаки, промовила подружка біля дверей аудиторії, в яку я зібралася увійти в першій п'ятірці для здачі іспиту.

Коли я опинилася в коридорі після здачі екзамену, до мене підійшов той, з ким я навіть і не мріяла поспілкуватися сьогодні. 

— Блискучий результат! — збив мене з пантелику Марат, який підійшов до мене на коридорі.

— Дякую! — червоніючи та соромлячись, відповіла я.

— Він тебе всіляко намагався завалити питаннями, але ти мужньо виграла цей двобій! Це ж треба, у такого прискіпливого академіка ти отримала найвищий бал у групі! — не приховуючи захоплення, торохтів той, про спілкування з яким я і мріяти не могла.

— Я і сама не очікувала такого результату, — ніби почала виправдовуватися я. 

— А що ти робиш сьогодні увечері? — впевнено перейшов хлопець на іншу тему.

— Нічого особливого — готуюся до наступного іспиту з технологій, — впевнено відповіла я.

— Як ти дивишся на пропозицію відірватися від навчання і сходити випити зі мною кави? — усміхаючись запитав Марат, відчуваючи свою важливість для мене.

— З радістю, — відповіла я, не вірячи власному щастю.

— От і чудово! — посміхнувшись сказав молодий чоловік. Я напишу тобі на вайбер час і місце зустрічі. Продиктуєш номер? 

— Так, записуй! — із моїх уст солодкою мелодією полилися цифри, які до нинішнього моменту не мали нічого особливого, як мені здавалося.

— До зустрічі! — сказав Марат. — Ще раз вітаю з успішною здачею першого Державного іспиту.

— Дякую! — посміхнулася я, забувши про всі негаразди та проблеми, які ще зранку здавалися мені глобальними.

— Віка, це те, що я думаю? — з іншого кінця коридору до мене підійшла захоплена Даша, очі якої нагадували яскраві ліхтарики, що за день добре зарядилися від сонячного світла.

— Так, уяви?! — підскочила від радості я. — Він запросив мене увечері на каву!

— Вау! Я за тебе рада! Ну нарешті він зробив крок назустріч! Сподіваюся, ти погодилася? — пильно поглянула на мене подруга.

— Звісно так! — радісно промовила я.

— Фух! — видихнула з полегшенням Даша. — А то я думала, що ти можеш разом зі своєю сором'язливістю і відмовити йому. Аж ні, слава Богу, світлий розум переміг! — засміялася Даша.

Відкинувши всі сумніви та невпевненість, рівно о 20:00 я чекала на свого кавалера в парку, поблизу нашого гуртожитку. Мене трохи засмутив той факт, що молодий чоловік запізнювався на зустріч вже на 10 хвилин, при цьому він не попередив, що таке можливо.

Супроводжуючи поглядом щасливі, закохані парочки я, десь у глибині душі, відчувала, що мій обранець не прийде. Я набрала йому, але абонент був поза зоною досяжності. Так, почекавши його рівно до 21:00, я прийняла рішення повертатися назад, поки ще не зачинили гуртожиток на ніч.