Татко напрокат

7

Розібравшись із грошима чоловіка, який автоматично отримав від мене тавро "алкоголік," хоча, було це цілком заслужено, я відправилася на зміну в кафе. Черговий робочий день пролетів швидко, а під вечір мене накрила втома в ногах, руках і в усьому тілі. Безсонна ніч та нерви перед екзаменом, давалися в знаки, і я все чекала, щоб якнайшвидше добратися до ліжка та впасти в нього прямо в одязі.

На щастя, цього разу не було клієнтів та клієнток із сюрпризами, тож я відпрацювавши зміну, швиденько зібралася та впіймавши таксі поїхала додому.

Коли я прийшла, то Даша вже спала, тому я тихенько скинула сукню та впала у ліжко.

Зранку мене розбудило шарудіння в кімнаті.

— О, вибач, я не хотіла тебе розбудити, — винувато закліпала подруга очима. Я на роботу збираюся.

— Котра зараз година? — розплющуючи одне око, а слідом друге, запитала я.

— За двадцять хвилин десята. Блін, Віко, я заспала! Тепер не встигаю зібратися!

— То чому ж ти будильник не ввімкнула? — питально подивилася я на неї.

— Чому, чому?! — пересмикнула Даша. — Не будь занудою! Мені інколи здається, що я живу не з подругою, а з матір'ю, яка намагається контролювати кожен мій крок.

— Нічого я не намагаюся, просто запитала. Не хочеш, то й не кажи, які проблеми?! — трохи розгнівавшись на подругу прохрипіла я, зариваючись у теплу ковдру та мріючи додивитися приємний сон.

— Ой, ти ще й надуйся! — зауважила подруга.

— Треба, то й надуюся! — буркнула я.

— Ну добре, добре! Не завела я будильника, бо впала спати без задніх ніг.

Висунувши голову з-під ковдри, я питально поглянула на подругу.

— Так, з дівчатами з блоку ми вчора відмічали здачу іспиту! — підкотивши очі під лоба, винувато буркнула Даша.

— Так у них же тільки сьогодні іспит! — здивувалася я.

— Ну так, вони відмічали авансом, — кліпаючи довгими, чорними віями, промовила Даша.

— Ну молодці! Головне, аби тепер ваша випивка боком не вийшла сьогодні. Ти он на роботу запізнюєшся, вони, я взагалі не уявляю, як здаватимуть іспит. Ой, дівчата, дівчата!

— Ой, дівчата, дівчата! — перекривила мене подруга. — Спи вже, мамка, тільки й знаєш, що інших увесь час повчаєш! Оце пощастило мені з подругою, ну точно аналог моєї мами!

— Та якби не я, то ти вже б втретє була заміжня і народила б купу дітей, а так, — усміхаючись на увесь рот, похвалила себе я, — в тебе ще все попереду, бо мої поради тобі не дали наломати купу дров.

— Ну тут я з тобою цілком згодна, — хапаючи сумку, на ходу та взуваючи кеди, сказала дівчина, — тепер головне ти не наломай дров, бо, я так бачу, Маратику достатньо лише клацнути пальцями, як ти, зомбована ним, будеш виконувати всі його забаганки, це я точно знаю. — Зачиниш за мною, я загубила ключі! — викрикуючи на ходу, Даша вискочила на коридор та на всіх парах помчала до головного виходу.

— Ну так завжди, то ключі забуде, то голову, — розмотуючись із нагрітої власним тілом ковдри, пішла зачиняти двері я.

Тільки-но я почала провалюватися в глибокий сон, як мене потривожив звук мобільного, який на ніч я поставила на вібрацію.

Напівсонна, я все ж, змогла дотягнутися до телефону, на який прийшло повідомлення: "Привіт, наречена, я вже при пам'яті, можеш приходити в гості!"

Зловивши себе на думці, що Марат написав мені з лікарні, я зраділа, адже тепер точно знала, що я йому небайдужа.

Прокинувшись одразу після прочитаного повідомлення, я миттю почала набирати текст: 

"Як ти себе почуваєш? Що тобі принести?"

"Вже краще. Обіцяють пару днів поспостерігати за мною, а потім відправлять додому. Приходь сама, нічого більше не треба."

Мені стало так добре від його слів, що я не зчулася, як мимоволі моя душа почала співати. Значить, я теж йому небайдужа, і він має серйозні наміри. 

— Урааа! — вигукнула я, зіскакуючи з ліжка та прямуючи до дзеркала, в яке я не дуже любила глядітися.

Зазирнувши в холодильник, я побачила, що там лежить домашній сир, який ми два дні тому купили на ринку, але досі й не відкрили пакета.

Окрилена посланням коханого, я миттю почала готувати млинці та начиняти їх сиром.

Після приготованого сніданку, я не забула забігти в душ та висушити довге, густе, пряме волосся, яке не завжди було слухняним. Покрутившись ще раз перед дзеркалом, я, попри свою нелюбов до косметики, торкнулася тушшю вій та блиском зволожила губи.

Вкинувши на ходу пару млинців до рота, я відмітила, що вони вийшли напрочуд непогані. Хоча я ніколи не скаржилася на те, що погано готую, але цього разу моя звична страва смакувала інакше, от що значить — готувати з любов'ю.

Налаштувавши лоток із млинцями для Марата, я не забула й про Дашу, їй теж я склала велику тарілку сирних млинців.

Поглянувши перед виходом на себе в дзеркало, я відмітила, що сьогодні виглядаю краще, ніж зазвичай. 

Довге, блакитне джинсове плаття, що нагадувало сорочку, підкреслювало мій стан та гармонійно доповнювало колір світлих, волошкових очей. Білі кросівки та кремовий рюкзак, робили мене стильною штучкою, якою я подобалася собі ще більше.

Замкнувши за собою кімнату, я швиденько направилася до виходу.

— Вікуля, це ти в університет така гарна? — зупинила мене консьєржка, яка саме поливала квіти на посту.

— Так! — не вдаючись до подробиць, швидко відповіла я.

— Ой, красуня, оце комусь пощастить — і красива, і розумна, і добра душею! — почала мені вслід начитувати оди пані Тетяна.

 

"Уже пощастило" — подумала я, метеликом пурхаючи до зупинки громадського транспорту. 

Приїхавши до лікарні, я вже знала, де взяти бахіли і де шукати Марата.

— Дівчино, ви куди? — суворо запитала медсестра на посту травматології, якої минулого разу я тут не бачила.

— До Марата Назарова, в триста сьому, — лагідно відповіла я.

— Зрозуміло, проходьте! — промовила медсестра, нахиляючись над якимись паперами, які ретельно вивчала до моєї появи у відділенні.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше