ГЛАВА 3

Перша хвиля паніки минає і в голові миттю визріває  думка:  куди дівати труп? На щастя,  пташка подає ознаки життя, починає безсило лопотіти крилами і жалібне скреготати:

-Вікі! Вікі!

 Одна його лапа неприродно вигнута, напевне, поранена. В серці прокидається невимовний жаль, і я, забувши, як тільки що Кеша летів мені в обличчя,  присідаю на коліна і бурмочу незрозумілі слова підтримки. Однак це не допомагає. Папугу потрібно лікувати. Удар об двері, коли я ухилилась,  виявився для нього фатальним. Поспіхом забиваю в телефоні пошук найближчої ветеринарної клініки. Мені щастить. За кілька кварталів від будинку є кабінет ветлікаря і зараз він  працює. Поспіхом збираю Кешу в лікарню, кладу напівживого в коробку і з ним чимдуж мчусь нічним містом в потрібному напрямку.

-Кешко, тримайся! – кричу другові, в черговий раз не вписуючись в поворот, зізнаюсь чесно – водій я нікудишній.  А за  кілька хвилин я вже залітаю в білосніжне приміщення, в якому пахне спиртом та дезінфекційними засобами, однак в приймальні порожньо. Навколо тихо, немов працівники давно розійшлись по домівках, а двері замкнути забули.

-Ей, є хто? – несміливо проходжу в глиб коридору. Помічаю, що останні двері причинені, з них ллється яскраве світло.  – Відгукніться!

Я майже підходжу до них,  коли на коридор вискакує … Я збентежено кліпаю очима, а мене  обдаровує  сліпучою голлівудською посмішкою у відповідь високий блондин з новомодною короткою стрижкою і мініатюрним кільцем у лівому вусі. Ого! Та наді мною нависає оживша копія скульптури якогось прекрасного античного бога: рівний красивий ніс з маленькою горбинкою красується на правильної форми обличчі, великі м’які губи, котрі манять без роздумів накинутись на них з поцілунками, оголюють ряд рівних перлин, волове підборіддя та гострі вилиці  підкреслюють стальний характер свого власника, а особливого шарму йому надає невеличка родимка на щоці.

 Молодик спритно натягує на потужну мускулатуру білосніжну футболку з реперським малюнком та поправляє темно-сині джинси, які дуже вигідно підкреслюють його треновані ноги, а тоді спантеличено підіймає брову догори.

-Ми вже зачинені, - він коситься на мою коробку, в котрій скрегоче та копошиться Кеша. Я оживаю. Перевожу погляд на свою ношу і знову боязко дивлюсь в усміхнені темні очі незнайомця.

-Він вмирає…

-Вікі! Вікі!  - жалібне лунає з коробки. Незнайомець хвилину вагається, тоді мовчки киває головою і вказує пройти в кабінет. На дивані помічаю акуратно складений лікарняний халат.

-Що у вас сталося? - натягаючи латексні рукавички на масивну руку, цікавиться лікар.

-Кеша, мій папуга, вдарився в двері, коли невдало спробував напасти на  мене, - вимовляю скоромовкою і чую приглушений сміх чоловіка, перш ніж розумію, що за дурницю сказала.

-Напевне,  ви дуже образили свого друга, раз він вирішив  атакувати, - ховає усмішку в кутики вуст. – Поглянемо, що тут у нас.

Кеша чує чужинця, починає пручатися і знову верещить:

       -Вікі! Вікі!

-О, ти ще й говорун! – возиться із пташкою чоловік, бережно обмотуючи поранену кінцівку. Його рухи напрочуд граційні, як на активного любителя спортзалу.  Я стою позаду і мій погляд мимоволі ковзає по широкій спині і обтягнутих джинсою сідницях.

Що це мама там говорила про підходящий екземпляр?

Хтось сьогодні  оголосив  полювання відкритим.

Мммм…

В голові крутяться непотрібні думки, зовсім недоречні у виниклій ситуації…

Мммм…

-Готово!  - дивиться на моє зашаріле обличчя лікар, а я молю небо, щоб чоловік не міг читати чужі думки.

-Він буде жити? - з непідробленими нотками радості питаю в нього, кидаючи стурбований погляд на Кешу.

-Як вас звуть?

-Віка.

-Не хвилюйтесь, Вікторіє.  Кілька днів належного догляду і папуга знову вас радуватиме, - двозначно відповідає ветеринар. – Розумієте, пташка почуває себе самотньою, нікому не потрібною, тому так агресивно реагує на появу господаря.

-Вікі! Вікі! - немов підтверджує його слова Кеша  і хитро лупає очима, мовляв від  сьогоднішнього дня він цар у квартирі.

Я люб’язно дякую за настанови та поспішаю покинути лікарню від гріха подалі. Вже на порозі чую позаду приємний баритон:

-Через три дні чекаю на повторний огляд, тільки запишіться наперед.

-Так, ми обов’язково приїдемо, - кидаю у відповідь і лише на вулиці спокійно видихаю. Напевне, нервові потрясіння дня негативно впливають на мою нервову систему, що так настирливо задивилась на першого  ліпшого. Щобільше, навіть ідею матусі приміряла на себе.

-Все, ніяких мужиків, - сідаючи за кермо, звертаюсь до Кеши, який спокійно сидить у своїй в’язниці.  - Вистачить з мене Богдана.

Ми повертаємось додому, я годую папугу і вже лежачи  в ліжку, даю собі настанову : завтра розпочинаю життя з  чистого аркуша.

А ранок суботи приходить навіть швидше, ніж могла подумати. О п’ятій  папуга починає волати на всю квартиру:

-Вікі!

Небо, я вб’ю його швидше, ніж він встигне одужати! Встаю з тепленького ліжечка і закриваю ненависну пташку у ванній. Відчуваю, помста буде жорстокою, але сон сильніший за обачність.  Кеша бешкетує, знову обзивається, але я намагаюсь не зважати.  Та від нестерпного цвірінькання сон розлітається в друзки, тож вирішую випустити папугу з ув’язнення. Той радісно залітає в спальню та нахабно вміщається на спинці ліжка. Сьогодні йому значно краще. Вчора я твердо вирішила перейти на новий етап життя, тож мушу дотримуватися плану. Насамперед варто позбавитись минулого.