ГЛАВА 5

Гравський, занадто серйозний, занадто суворий і незвично  толерантний, без будь-яких пояснень легко підіймає мене з бруківки  та на руках доносить до свого автомобіля. Вслід чую  погрози Кошельникова, але Єгор на них не зважає, його роздратування видає тільки важке дихання. В ніс одразу б’є знайомий запах лайму, п’янить,   і я безсоромно пригортаюсь до грудей    рятівника. Сівши за кермо, чоловік наважується запитати, в його голосі звучить непідроблена турбота та хвилювання:

-Як ти?

Він пильно заглядає у вічі та, помітивши  біля губи кров, бережно проводить поряд рани кісточками пальців.

-Дякую за порятунок, - від безкінечного ридання мій глос хрипить. – Ніколи не могла подумати, що Богдан здатний  вдарити.

Засоромлено ховаю очі, а Єгор мовчки повертає в загальний потік транспорту. В автомобілі витає напруга, яка йде від чоловіка, я ще жодного разу не бачила його таким серйозним. Врешті Єгор порушує нав’язливу тишу:

-Тобі не варто боятися Кошельникова. Він більше не зачепить, я подбав про це.

Мої очі здивовано округлюються і я не вірю вухам. Спочатку Гравський натовк морду моєму колишньому, а потім ще й заборонив наближатися до мене. Оце поворот. Неочікувана такого заступництва із сторони лютого ворога.

-Ти впевнений? – вирішую перепитати, а  то мало що задумав друг дитинства.

Та Гравський незворушний, кидає в мою сторону шпаркий погляд, мовляв, як могла засумніватись в його можливостях.

-На Кошелька є такі важелі впливу, про які твоїй світлій голівоньці краще не знати, - хмикає. -  А тобі вартувало бути перебірливішою у виборі нареченого.

Слова Гравського боляче відгукнулися  в серці, викликавши нову хвилю протесту супроти всіх чоловіків на світі.

-Доведеться міняти замки, - натомість невпевнено вимовляю. І ще добрячий поставити на серце, щоб більше інколи не покохало. – В понеділок подам на розлучення.

Єгор ствердно хитає головою.

-Вже завтра займешся цим питанням, перше необхідно обробити  рани. - Лише зараз помічаю збиту шкіру на його руці, а ще  ми їдемо в  протилежному напрямку від мого будинку.

- Куди ми? – наважуюсь перепитати Єгора. Я нічого не розумію: чоловік покинув наречену в розпал вечору і зараз возиться із занозою дитинства. Він повністю занурився у свої думки, що аж на чолі з’явилися глибокі борозни.

-Вже приїхали, - Гравський зупиняє авто в  старій частині міста  біля кількаповерхового багатоквартирного будинку часів Лютневої революції. Пригадала, що будівлю кілька років тому вивели під знос, а потім все-таки реконструювали як архітектурну пам’ятку. Невже Єгор привіз мене в свою домівку? Схоже день потрясінь продовжується.

Несміливо плентаюся за чоловіком. Єгор виглядає втомленим і змученим. Стає не пособі,що змушую розв’язувати  проблеми.

 - Відвіз би краще додому, в тебе і так своїх справ вистачає, - звертаюсь до Гравського, коли він  вовтузиться з ключами біля дверей.

-Огороднічок боїться вовка? – чую в його голосі насмішкуваті нотки. – Так от, я не вовк, швидше …

-Бетмен, - обриваю на півслові. Обличчя чоловіка розцвітає у посмішці.

-Ну, Бетменом, мене ще ніхто не називав.

Лукавий прищур будоражить мозок, а я розумію, що зробила найбільшу дурницю, погодившись на його авантюру. От сьогодні розвіялась, не було іншої дня татуся пошукати!  Єгор відкриває переді мною двері, його помешкання зустрічає нас темною пащею, я застигаю у ваганні: переступати поріг чи ні.

-Я завжди вважав  тебе сміливою, - лунає над вухом. Єгор обходить мене та вмикає світло. – Проходь, я колишніх однокласниць не їм. Лицарський обов’язок не дозволить мені залишити хорошу знайому після  сьогоднішніх подій одну.

Несміливо роблю крок в помешкання. Щось в середині підказує: я   глибоко пошкодую, але протистояти власній харизмі Єгора не можу.

Від здивування завмираю на місці. Його фортеця не така, як інші, принаймні нічого подібного я раніше не зустрічала. Одразу в око впадає ліплена височенна стеля, виконана в білому та золотому кольорах, котру де-не-де підпирають різьблені колони.  Підлога встелена ідеально відшліфованим паркетом, вікна зашторені світло-коричневими портьєрами, повсюди на стінах висять картини та різноманітні чудернацькі штучки, антикварні масивні меблі підпирають стіни і дивують естетичним задумом минулих століть. Інтер’єр вдало поєднав у собі суміш сучасності та відлуння пережитих епох.

-Ходімо, я покажу тобі де ванна і принесу аптечку.

Єгор зникає далі по коридору, а я несміливо проходу у  вказані двері. Ванна кімната, просто велетенських розмірів, вражає красивим сучасним ремонтом. Я не встигаю оглянутись, як   до мене із баночкою медичного препарату та ватними дисками   в руках увійшов Граський. У дзеркалі впіймала його зацікавлений погляд. Ми на мить завмерли у спогляданні один одного у дзеркальному зображенні.

-Давай оброблю рану,  - першим опам’ятовується чоловік.

Я розвертаюсь і  втикаюсь носом в грудну клітку, до якої годину тому пригорталась в пошуку порятунку. Єгор близько, занадто близько, просто бентежне близько. В душі виникають незрозумілі почуття, яких я лякаюсь. Дихання зрадницьки починає збиватися і вдихи виходять набагато глибшими норми. Несміливо підвожу очі на Єгора і розчиняюсь в блакиті синього неба. Раптом розумію, що вони сповнені  дитячим страхом.