ГЛАВА 27

ВІКТОРІЯ

Неочікувана зустріч вибиває землю з-під ніг. Страх, непідроблений та дикий, породжений наслідком нашого останнього побачення,  приневолює тіло тремтіти, немов його б’є пропасниця.

Богдан сидить за барною стійкою на високому стільці, він не розвертається до мене, хоч добре чує, що увійшла в кухню, просякнуту терпким запахом алкоголю, який викликає у мене черговий приступ нудоти. Інстинктивно міцніше стискаю биту.

-Проходь, Вікі! – лунає нетверезим голосом команда чоловіка.

-Вікі! Вікі! -  миттю повторює Кеша, тільки цього разу  в його скреготанні звучать жалібні нотки.  Ох, милий, і мені лячно.

-Що ти тут робиш? – давлю гіркий ком. Полишивши предмет захисту  біля дверей, несміливого обходжу його масивну фігуру. Як і думала, Богдан поволі потягує зі склянки  щось міцненьке. Поруч на столі помічаю пляшку дорогого коньяку, яку  приніс  із собою.   

-Де ти вештаєшся до цієї пори?

Слова звучать грізно, раптово, від них підскакую на місці. Та швидко опанувавши себе, якомога твердіше відповідаю питанням на питання:

-Ти приперся , щоб поцікавитись  моїм життям?

-І не тільки, - він робить протяжну паузу. -  Я повернувся.

-Не зрозуміла, - потребую пояснення, хоча в глибині душі  з порогу зародився прикрий здогад про справжню ціль візиту благовірного.

  Та Богдан не поспішає ділитися прийнятим рішенням, невпинно тягне час, не відриваючи погляду від п’янкої рідини в напівпорожній склянці. Так триває кілька хвилин, хвилин бентежної напруженої мовчанки.

-Вона зробила аборт…

Слова  гострим лезом ріжуть навислу напругу, долітають до самісінького серця, залишаючи в ньому болісний слід. Я глибоко вдихаю. Мені навіть жаль стає цього вбитого горем негідника, таки дитина для нього мала велике значення.

-Мені справді шкода.  Я думала у вас все добре, через два тижні ми нарешті розлучимось і ти міг би знову створити сім’ю. Прикро, що так сталось.

Богдан невдоволено сопе, схоже моя відповідь йому не сподобалась.  Цікаво, чого очікував? Що верещатиму й обзиватиму його коханку лайкою за ганебний вчинок чи за непослух перед  його   королівською величністю?

Я добре знаю чоловіка, він хоче виговоритись, але гордість забороняє йому лити сльози на руки жінці.

-Чому дівчина так вчинила? Ти образив її?

-Образив? – хмикає. – Та я на руках її носив, виконував всі забаганки: золото, дорогоцінності, шуби, шмотки брендові, хочеш авто – бери, окрему нову квартиру – без проблем.

Богдан спересердя гупає по столі, аж пляшка  підлітає. Трохи втихомирившись понуро додає:

-Сьогодні повиляла перед носом папірчиком від лікаря, що позбулась дитини  і вказала на двері. Сказала, що закохалась в  іншого. І все! Розумієш, все. Вона просто закохалась в якогось молокососа. Мене, Кошельников, проміняла на вискочку з мордочкою янгола. Мовляв ти старий вже,  в нас велика різниця у віці.

Богдан скреготить в безсилі  зубами, до білої шкіри стискає величезні кулачища. Такий грізний, всемогутній, із впливовими  зв’язками, а безпорадний. Ненародженого дитяти не повернути. Вчинок його коханки викликає в мені бурю  негативних емоцій.

-Мені дійсно неприємно, але я не розумію, до чого тут я і куди ти зібрався повертатись.  

Обіпершись об кухонну стінку навпроти Кошелька, складаю руки на грудях в очікуванні відповіді. Якщо він хоче  виговоритись – я вислухаю, поради – я не знаю, як розв’язати  проблему. А більше … Колючий погляд Богдана біжить моєю фігурою, зодягненою в коротеньку сукню

-Як була наївною дурою, так  нею і залишилась. Тільки в добавок ще стала шльондрою.

Від несподіваної заяви  мимоволі відкриваю рот.  Звісно, він  не звик мене бачити в такому одязі, тим більше випускати з дому після восьмої години вечора. А тут годинникова стрілка добігає дванадцятої ночі і я повернулась з гуляння.  Але його осуди - несправедливі, вони на шматки рвуть і без того  зранене серце.

- Твої образи – незаслужені. Вимітайся, інакше викличу поліцію! – в ці фрази я вкладаю стільки сили волі, що Кошельников навіть брови від здивування здіймає. Та лише на мить,  в наступну секунду його погляд добирає люті і зневаги.

-Маленький нюанс. Квартира – моя. Я вправі повернутися і жити в ній.

Це страшний сон? Я сплю? Ми знову житимемо під одним дахом? Оце вже ні!

-Ти ж купив іншу квартиру, коли  покинув мене. Тож  тобі є де притулитись.

-Ще один нюанс, - розпачливо розводить руками той, - зробив матері своєї майбутньої дитини перед весіллям подарунок : оформив купівлю на неї.

-Що?

-А сьогодні вранці моя мила з двома сумнівними здорованями  в татухах виставила мене за двері. Де-юре квартира її, де-факто – я залишився ні з чим.

-Стривай, - мені все важко змиритись з очевидним, я намагаюсь боротися, хапаючись мов потопельник, за  будь-яку соломинку. –  В тебе ще є квартира, яка дісталась у спадок  від бабусі. Йди туди, якщо коханка  так тебе розвела.

-Я продав її, давно.