Татуювання долі

Розділ 2

Ми разом зайшли у тату салон. Точніше, як разом ? Ембер тягнула мене за руку, тоді коли я пробувала вирватись і втекти. Мені було десять коли я давала обіцянку, що ми разом наб'ємо свої перші татуювання, не залежно від того чи інша хоче цього чи ні. От наприклад я зараз цього не хочу. Тай голок я боюся до смерті. Та Ембер здається, байдуже на це. Вона загорілась ідеєю мати тату, особливо коли побачила які красунчики працюють у цьому салоні куди ми тільки що зайшли. 
- Ем, це погана ідея. Я не впевнена, що хочу тату, - простогнала я, хоча знала, що її ніяк не переконаєш передумати. Насправді, так, можливо я хотіла татуювання собі на тілі. Проте, це був план на майбутнє. Точно не на зараз. Спершу, варто було пережити страх голок. Тай вибрати дизайн потрібно ж, а не будь-що набивати, аби лише було. 
- Рено, не скигли. Ти обіцяла! - промовила подруга і завмерла на місці оглядаючи все навкруги, та досі міцно тримаючи мене за руку. 
- Мені було десять! Я була ще дитиною! - викрикнула я їй прямо у обличчя. Та вона ніяк не відреагувала занадто захопленна огляданням салону. Тож я просто роздратовано видихнула і сама й перевела погляд на приміщення. 
"Охриніти" - перша думка, що прийшла до голови коли я роззирнулась. По-перше, салон був досить великий. Стіни повністю були розмальовані графіті, а у повітрі лунала музика, яку б я точно ніколи не слухала. 
" Це, що панк ? Чи рок ? " 
По друге, тут не було ніяких кабінок. Тобто ось, я обернула голову вправо і тут якась дівчина б'є тату іншій, яка лежить на дивані і по деколи шипить від болю. А якщо подивитись прямо то можна побачити ще декількох відвідувачів, які прийшли "прикрасити" своє тіло. Я сковтую грудку в горлі, яка появилась від страху і запалу водночас. Можливо, не все погано, як здається? Тобто ось, самі майстри здаються досить милими людьми по їхніх посмішках. І я навіть чую, як дівчина-мастер, що справа від мене шепоче заспокійливі слова іншій коли та шипить від болю. 
- Тут так круто, правда ? - захоплено промовляє біля мене Ембер. 
- Так, напевно, - я встряхую головою, повертаючись в реальність до нашої із нею ситуації. - Проте це не означає, що я передумала, Ем. Ти забула ? Я ж боюсь голок. І думаю, що якщо ми звідси пошвидше не заберемось самі, то тоді забирати мене прийдеться службі швидкої допомоги. 
- Та ну, Рено, не драматизуй. Все буде добре. І нікого не забере швидка. 
- Добре, можливо, й так. Але у мене немає ескізу, до того ж - кажу я, сподіваючись, що це буде вагома для неї причина. 
- Не бреши. Я бачила у твоєму блокноті, який до речі, зараз у твоїй сумці, ескізи. 
- Пф, так це ж мої роботи по графіці. Ти забула на кого я навчаюсь ? Графічний дизайн. 
- Я пам'ятаю на якій ти спеціальності, - закочує очі вона, - та хіба якийсь із тих ескізів не підійде тобі на тату ? 
- Взагалі...- я намагаюсь пояснити їй, що мої ескізи занадто великі, а мені не потрібне таке помітне тату, та тут до нас звертається дівчина, яка стоїть за ресепшином і дивиться на нас. 
- Доброго дня, я можу вам чимось допомогти ? - запитує вона. 
Ембер одразу ж підходить до неї, широко посміхаючись. Я ж неохоче плетусь за нею. 
- Так, ми записані сьогодні на тату. Я до Марії, а вона, - подруга вказує на мене - до Лексі. 
- Ага, зараз, - дівчина починає гортати щось у своєму блокноті, та знайшовши те, що шукала посміхається до нас. - І так, значить до Марії, Ви Ембер Скіллоу. 
- Так, це я - підтверджує подруга поруч. 
- А Ви до Лексі, і маєте бути Рената  Памерсен. 
- Угу, це я - відповідаю, скривившись від свого повного імені. Я не люблю коли мене називають "Рената", тому всі звертаються до мене "Рена", окрім моєї матері. Переконати її не називати мене повним іменем, не можливо. Тому що, вона впевнена, що воно мені личить. Що ж я її думки не поділяла. 
- Добре - відповідає дівчина, а тоді обернувшись через плече каже комусь - А де Лексі ? - Той, хто позаду неї дає їй відповідь на питання і в результаті, дівчина повертається до нас із винуватим обличчям. 
- Що таке ? - питає Ембер 
- Мен дуже шкода але, - вона звертає свій погляд до мене, - Лексі сьогодні немає. Вона захворіла і зараз вдома лікується. 
Я стою секунду просто завмерши, не розуміючи, що вона має на увазі. Та потім влювлюю сенс її слів, і заледве стримую свою посмішку. 
" Ура, не бути сьогодні татуюванню на моєму тілі" 
- Ох, як шкода. Ну нехай вона виздоровлює. Здоров'я - це найголовніше, - кажу я, наіграно сумним голосом. Ембер яка стоїть біля мене похмурнішає і б'є мене ліктем у живіт. 
- Ай - хмуруюсь я до неї і хапаюсь за живіт. 
Ми стоїмо якийсь час просто у тишині. Ембер наче щось обдумує, а дівчина на ресепшині також мовчить не збиваючи моєї подруги із думки. Врешті-решт, Ем видихає і повертається до нас із своїх думок. Її обличчя сумне і здається, я розумію, що вона хоче зробити. Совість починає гризти мене, що так радісно відреагувала на скасування мого тату. Ми з Ембер дружимо із самого дитинства і на скільки я знаю, вона завжди мріяла про тату. Не знаю чому саме, та проте це факт. І зараз коли вона за крок до своєї мрії, дурна обіцянка яку я дала у десятирічному віці заважає їй. 
- Слухай, Ем, ти можеш зробити тату і без мене за компанію. Я ж і так буду поряд, - кажу я їй. 
- Я знаю. Проте, хотіла, щоб ми це зробили разом. - Вона сумно видихає. - Ну нічого, можливо, якось іншим разом. 
- Мені шкода - відповідаю я, на цей раз щиро. 
Ембер повертається до дівчини на ресепшині, щоб повідомити про скасування і свого татуювання. Та ми помічаємо, що вона обернулась до нас спиною і з кимось розмовляє. А в наступний момент, коли вона знову розвертається до нас на її обличчі виграє посмішка. 
- Мені дуже прикро, що так сталось із Лексі. Проте, можу я запропонувати вам іншого нашого майстра ? - вона дивитись на мене і я відчуваю, як весь тріумф від скасування мого тату покидає мене. Проте, Ембер на своєму місці розцвітає від радості. 
- О, так давайте. Це було б дуже добре. - мовить моя подруга. 
- Супер. - Із погодженням з нашої сторони, ми помічаємо як хтось із-за спини Клері - так звати дівчину на ресепшині ; я нарешті подивилась на її бейдж - встає і підходить до нас. 
- Це Арт, один із наших найкращих майстрів - представляє вона нам хлопця, позаду себе. 
- Привіт, - вітається він. - Хто із вас мій клієнт ? - він переводить свій погляд з Ембер на мене. - Ох, напевно ти. 
І, що йому підказало ? Мій переляканий вираз обличчя ? Чи  тремтіння пальців ? Знаєте, я хоча і не знайома із тою Лексі, та вже шкодую, що зараз вона не тут. Вона б точно була краща, а ніж хлопець під два метри, із чорним волоссям і руками повністю забитими татуюванями. Я забираю назад свої слова про швидку допомогу. Повезуть мене звідси точно прямо в морг, а не в лікарню, якщо він буде робити мені тату. Господи, та хлопець же просто жахливо лякає своїм похмурим виглядом. Я прокидаюсь він трансу, коли лікоть подруги знову б'є мене у живіт. 
- А, ой привіт. Так це я, - запізніло вітаюсь до хлопця, і знову проходжусь по ньому поглядом. - А який у тебе зріст, якщо не секрет ? Просто цікаво. 
- Рено, - строго каже біля мене Ембер. 
- Що ? Я ж просто запитала. Може не відповідати - кажу я до подруги, зовсім ігноруючи те, що хлопець стоїть навпроти нас і все чує. 
- Все нормально, - подає він свій голос. На його обличчі виграє легенька посмішка і тепер хлопець не здається вже таким страшним. Його погляд темно карих очей зустрічає мій і він відповідає : - Мій зріст метр дев'яносто. А твій ? 
Я раптом розумію, що на його фоні здаюсь, точно крихітною. Хоча мій зріст я не вважаю маленьким. Ембер нижча від мене, але схоже почуває себе досить затишно із таким то гігантом в одному приміщенні. 
- Мій метр сімдесят п'ять, - відповідаю я. 
- О, та ти у нас велика дівчинка - каже Арт, із помішкою. 
"Що? Велика дівчинка? Це він так жартує?" 
- То, що щодо татуювання ? Робимо ? - запитує Клері і тим самим позбавляє мене відповіді на репліку хлопця. 
- А хіба у мене є вибір ? - я перевожу свій погляд із Клері, на Ембер поруч, яка світиться від щастя і плескає в долоні. 
- Хай почнеться пекло! - не весело кажу я і перевожу погляд на хлопця, що далі стоїть біля Клері. 
Його погляд знову ж таки зустрічає мій, і в цей момент наче стадо мурах пробігає по шкірі. Його темні карі очі такі поглинаючі і глибокі, що мимоволі хочеться потонути у їх темноті. Та зараз зовсім не час для цього. Тим більше коли власник таких очей, буде робити мені боляче, хоч і не навмисно. 
- Клері, хай. Я вже закінчила. Хто наступний ? - до нас підбігає та дівчина, яка зовсім недавно робила тату і та яка шепотіла заспокойливі слова своїй клієнтці. 
- Ось, вона - Клері вказує на Ембер, і представляє незнайомку, хоча і так зрозуміло хто вона така. - Ембер, це Марія твій майстер. 
- Привіт, - вітається Марія з усмішкою, - готова зробити найкраще тату у твоєму житті ? 
- Перше і найкраще. Готова, - відповідає Ембер і готується йти за Марією, до її робочого місця. Та на шляху згадує про мене і підбадьорливо бере мене за руки. 
- Просто розслабся. Все буде добре. 
- Тобі легко казати. Тебе не буде колоти монстр під два метра, - шепочу я їй у відповідь, так щоб ніхто не почув окрім неї.
- Та ну тебе. Зате подивись, який він красунчик. І сексуальний який. Я б з радістю з тобою помінялась. Та це твій момент щастя, і я не буду в тебе його забирати. 
- Щастя ? - різко шепочу я, - та якщо я не помру зі страху, то це вже буде успіх. 
- Рено, ти як завжди драматизуєш. Давай іди, удачі! - каже на останок вона і біжить до Марії, яка вже взялась перевіряти свої інструменти. 
Я різко видихаю і повертаюсь до Арта. Він щось обговорює із Клері, але як тільки бачить мене, яка підходить до нього, припиняє розмову. 
- Готова ? - питає він 
- Ні - кажу я у відчаї. І немов почувши страх і сум у моєму голосі, він стає м'якшим і підбадьорливо кладе свою руку мені на плече. 
- Все буде добре. Обіцяю, не робити тобі сильно боляче. Хоча все залежить від місця на якому обереш робити тату. 
- Круто, аж легше стало, - відповіла я закотивши очі, - Коротше, давай це зробимо і покінчимо із цим. 
Арт тихо сміється, та нічого не відповідає і йде у глиб салону. А коли ми заходимо в якусь маленьку кімнатку, то я видихаю з полегшенням. Ну принаймі, ніхто не буде бачити мого позору. Я оглядаюсь навкруги і помічаю, що це приміщення за дизайном не сильно відрізняється від головного. Ті ж самі стіни із графіті і ті ж самі лякаючі інструменти. На ватних ногах я підходжу до Арта, який готує інструменти. Я б пояснила, що саме він робить, та нічого не розумію у татуюванні. Проте, що я точно знаю - там є голки, і це боляче. І ці два факти не сильно піднімають мій настрій. Здається, хлопець помічає мою невпевненість і припиняє возитись на своєму місці, повертаючись до мене. 
- Можливо, тобі води ? - питає він 
- А, що ? - перепитую я, адже через дзвін у вухах перестала чути що-небудь взагалі. 
- Кажу, може тобі принести води ? 
- А, та ні, не потрібно. Дякую. 
- Ну добре, - хлопець видихає і повертається до інструментів, - то ти вже визначилась з місцем і дизайном ? 
- Так, я...на скільки боляче бити на передпліччі ? Точніше, от на цій частині - я згинаю руку і проводжу пальцем, так як по боковій частині передпліччя. 
- Ну досить боляче, - каже хлопець, - не хочеш обрати інше місце ?
Я опускаю руку і важко видихаю. На іншому не хочу, але й перспектива болю мене не сильно радує. 
- Ні, давай на цьому місці, що я кажу. Нехай, потерплю. 
- Ну гаразд. А дизайн ? 
"Ох, точно я зовсім про це забула"
Деякий час, я тупо стою на місці думаючи, що можна було б набити. На стінах подекуди висять ескізи пропунуючи малюнки і надписи на будь-який смак. Та це все не те, що я хочу. Мені потрібне щось особливе. І коли мій погляд зустрічає малюнок зірки на стіні я згадую про ескіз у моєму власному блокноті. Тому починаю вовтузитись із сумкою, намагаючись знайти серед всього барахла свій блокнот. Діставши його, починаю листати, щоб знайти потрібний малюнок. Та пролиставши пів блокнота, замислююсь про те, що відповідного ескізу тут немає. Арт пропунує набити один із його, та я продовжую листати сторінки. 
" Він повинен бути тут " 
Коли я вже засмучуюсь, з блокноту випадає на підлогу листок, який вже встиг пожовтіти трішки. Коли хочу підняти його, Арт мене опереджає і вже дивиться на малюнок на ньому. 
- Це ? - він повертає його до мене і коли я бачу те, що шукала задоволено посміхаюсь. 
- Так, - тихо відповідаю я.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше