Глава 6

Говорять, що наше оточення, — це віддзеркалення нашого духовного світу. Якщо наші друзі не викликають довіри, а часом навіть змушують нас шкодувати про власне існування, то явно щось іде не так. Можливо, ми самі не помітили того, як пішли не тим шляхом. Та найстрашніше зовсім не те, що напрям неправильний... Ми не знаємо куди він нас приведе, а про повернення й мови йти не може, адже дороги назад вже немає. Не варто забувати, що час не повернути, а, отже, колишнє не стане теперішнім.

Часто нам здається, що це кінець життя, хоча... Це зовсім не так. Ми зрозуміли про те, що щось пішло не так, а сотні тисяч інших людей ще досі цього не помічають. Якщо наше оточення — це віддзеркалення нашого внутрішнього світу, то нехай, дивлячись на нього, ми не лякатимемося знайомих облич, а мовчки посміхатимемося, адже знатимемо, що починаємо хоча б на долю секунди розуміти себе.

Звичайна кав'ярня, де зазвичай обідають студенти, стає не просто місцем, де можна гарно перекусити, але й справжнім сховищем для чужих таємниць. Це своєрідне місце, де будь-хто може дізнатися будь-що. Якщо ви сіли на дієту, то про це неодмінно дізнаються. Якщо ж ви хочете поговорити, то це останнє місце, де це потрібно робити. Так, вам може здатися, що привітні працівники, білі столики, м'які стільці й цей фірмовий "мінімалізм" — це чудове місце для розмов, але то лише ілюзія. Насправді ж ці стіни завжди мали й будуть мати вуха. І Христина — це яскравий доказ цьому.

Дівчина швидко поставила стакан з кавою на стіл. Кирило ж мовчки встав і допоміг їй сісти за стіл. Дивно це говорити, проте часом йому здавалося, що вона ще й досі вірить у рожеві мрії, як і більшість дівчат, досі думає, що схожа на королеву. Христина обережно сіла на стілець і поклала біля себе на столі телефон. Роман дивився на все це скептично, чекаючи лише однієї події: коли його люба сестричка просто встане і піде. Та, судячи з її наступної репліки, чекати цього варто було б довго. Христина мило звела брови й зацікавлено поглянула на хлопців, повторивши своє запитання:

— Так хто така ця Євангеліна? Ромчику, ти так і не сказав цього своїй любій сестричці...

Роман лише закотив очі. Він не бажав нічого відповідати, а, можливо, в нього просто не було відповіді на запитання дівчини. Та, щоб не сталося, в нього завжди є Кирило, який хоч якось намагатиметься врятувати ситуацію, тим паче, що сам винен в її виникненні. Друг засміявся, сказавши:

— Можеш починати хвилюватися, адже схоже, що скоро ця мила дівчина буде найгарнішою дівчиною в університеті для декого...

Роман косо глянув в бік Кирила. Христина ж уважно спостерігала за тим, що відбувається, згораючи від бажання дізнатися більше подробиць. Але хто скаже? Дівчина надпила трохи кави, після чого сказала:

— Якщо для декого, то це не так важливо... Головне, що всі знають одне: найгарніша у всьому університеті — я...

На якусь мить між цими трьома нависла тиша. Роман незадоволено дивився на вхід до кав'ярні, мріючи про те, як швидше її покинути, а Кирило просто подумки співчував другу, адже мати таку сестру, то справжня Божа кара, якщо можна так сказати. Христина з задоволенням спостерігала за цією милою "парочкою". Їхня дружба здавалася дівчині дуже закономірною. З одним у неї одвічна неприязнь, а іншого вона просто "любить", адже той її брат. Дві людини, що є об'єктом знущань — це вже не випадковість, а доля. Вона взяла Кирила за руку і мило посміхнулася. Очі дівчини запалали якимось незрозумілим вогнем. Було зрозуміло, що зараз вона скаже щось таке, що буде просто неможливо пропустити мимо вух, і вона це робить:

— Але мені було б все-таки цікаво... Хто ця юна леді? Чи, можливо, вона не юна? Нова Ві...

Щойно Христина намагалася договорити ім'я Віри, як Роман розгнівано сказав:

— Замовкни... Тобі нема чим більше зайнятись? Чому ти всюди пхаєш свого носа? Тобі від того, мабуть, легше!

Христина посміхнулася й опустила руку до телефону, поглянувши на час, задоволено посміхнулася, прохолодно давши свою відповідь:

— Помиляєшся... Мені є чим зайнятися. Моє улюблене заняття — це змушувати тебе нервувати, милий. І що буде такого, якщо всі дізнаються те, чого не знають, якщо я не знаю те, що знають вони? Думаю, що це лише справедливі торги інформацією.

Роман зробив глибокий вдих. Якоїсь миті впевненість в очах дівчини дала йому можливість зрозуміти те, що вона не відступить, поки не отримає нову карту проти нього, або не використає вже відому. Це злило, але водночас викликало почуття азарту. Незнання того, коли випливе те, що погубить твою долю, — це своєрідна гра, в яку завжди грають двоє: шантажист і брехун. Брехун платить шантажисту за мовчання новими злочинами й приводами для шантажу, а той, як вже давно відомо, вирішує долі.

Якоїсь миті цим двом навіть могло здатися, що Кирила тут нема. Все втрачало свою цінність, коли два океани сходилися в одній точці, доповнюючи води одне одного. І час втрачав цінність. Затамувавши подих Христина ще й досі чекала слів брата, а той роздратовано сказав:

— Євангеліна — це першокурсниця... Подруга колишньої дівчини Кирила. Вона зазвичай не любить вечірки й пропускає всі масові зібрання, тому ти її не знаєш...

Христина лише хитро посміхнулася, перебивши:

— Отже, вона відмінниця? Мила дівчинка, яка у своєму віці вірить в те, що кохання існує?

Роман лише кивнув головою, а вона продовжила:

— Відколи тебе потягнуло до сірих мишок? Хоча, якщо вона тебе на всю ніч затримала у своєму ліжку, то схоже, що не настільки вона й невинна... Ненавиджу таких лицемірок.

Хлопець вже більш зосереджено сказав:

— Мене не до кого не тягнуло. Так, я провів ніч з нею... Але між нами нічого не було. Зрозуміло? Я не захотів, щоб щось було... Вона інша... І якби я просто не мав морального права псувати їй життя. Вона ж не ти... І тим паче... Вона б не лягла в ліжко з першим зустрічним, а потім не ходила б у...

Христина прикрила йому рота рукою, сказавши:

— Ще хоча б слово і про твої скелети в шафі дізнаються абсолютно всі без винятку і про бізнес, гроші, дорогоцінне навчання можеш забути...