Темна Академія

Глава 2.2

Що особливо дивувало, так це те, що звичайні дроу часто виявлялися більш зарозумілими, ніж вищі. Хоча мало би бути навпаки. Може, вважають себе неповноцінними і так це компенсують. Звичайно, навряд чи можна вважати неповноцінністю те, що звичайні дроу живуть не більше трьохсот років, а вищі набагато більший строк. Принаймні нам, людям, про таку ось «неповноцінність» можна лише мріяти.

Мене завжди вражало, що різниця в цьому плані не залежить від походження. Звичайні народжуються й у аристократичних родинах, як і вищі – у найпростіших. Тут усе залежить від того, яким запасом життєвої енергії наділить велика Тараш. Так, наприклад, моя прекрасна покровителька та її донька – звичайні дроу, а голова родини – вищий. І це мене завжди змушувало обурюватися від подібної несправедливості. Тіар Медлент, який думає лише про розваги і задоволення, набагато менше заслуговує на довге життя, ніж його доброчесна дружина. Але що вдієш? Життя часто несправедливе, як і несповідимі шляхи долі, що тримає у руках велика богиня Тараш.

Не мені розмірковувати про несправедливість, якщо я, дочка колишньої рабині, виховувалась, як аристократка, і отримала так багато любові та ласки. Але ж ніщо не може тривати вічно, правда?

Я зітхнула і подумала про те, що все могло бути гірше. Принаймні, я – вільна людина, а не рабиня, як було б, залишись мама в демонському світі. Там правив найжорстокіший і наймогутніший архидемон, якого тільки знала історія. Веліар. Одним його ім’ям мешканців темних світів лякають ще змалку. І, подумати лишень, він править усіма десятьма демонськими світами вже тисячу років. Мені навіть уявити таке страшно. Стільки століть терору та страху! Навіть наш верховний темний король тремтить перед ним. Через це наважився розірвати мирний договір із арасами, підтримавши Веліара у конфлікті, що стався п’ятнадцять років тому. Толком ніхто не розуміє, що ж сталося між послом арасів і верховним повелителем демонів. Але з того часу світ тієї величної раси був закритий для всіх. Вони розірвали з нами будь-які стосунки. Втім, політика хвилювала мене мало. Мені, як звичайній людині, за великим рахунком не надто важливо, як розвиваються дипломатичні відносини між світами. Аби з близькими і мною самою усе було гаразд.

Я навіть не відразу зрозуміла, що Шейріс про щось запитує, настільки споглядання фізіономії стража занурило у відсторонені міркування. Тільки коли дівчина повторила запитання, схаменулася.

– Летті, гей, ти мене чуєш? Я питаю: як ти опинилася на дорозі зовсім сама?

Довелося швидко брати себе в руки і озвучувати вигадану легенду, як би не було соромно вводити в оману таку щиру дівчину.

– Я прямувала до Сайдера. А екіпаж їхав у інший бік. Тому візнику довелося висадити мене біля Перехрестя.

– Дуже необережно з твого боку, – похитала головою Шейріс.

– Тепер я це розумію, – зітхнула я.

– А навіщо ти в Сайдер прямуєш? – схоже, Шейріс щиро зацікавилася моєю скромною персоною.

– Хочу влаштуватися там до когось на роботу, – тут навіть брехати не довелося, чому я невимовно зраділа. – А ви куди прямуєте? – поставила зустрічне запитання своїй рятівниці.

– До містечка, що неподалік від столиці, – вона чомусь схвилювалася, наче від якихось власних думок. – Знаєш, – довірливо сказала дівчина, понизивши голос, – батько не схвалює цього, але я так хочу спробувати! Саме тому й просила його навчити мене манерам та всьому іншому. Гадаю, там, куди їду, це знадобиться. Інакше навіть би не замислювалася про всі ці дурниці. Навіщо дочці торговця знати про безглуздий етикет?

Ага, значить, Шейріс, як я й припускала, не аристократка. Але, судячи з одягу і того, з яким комфортом пересувається дорогами нашого темного світу, у її батька справи йдуть дуже добре. Припускаю, що вона з Нойдера – того міста, в якому я могла б опинитися сама, якби монета випала сьогодні іншою стороною. Хто знає, можливо, у цьому випадку наші долі ніколи б не перетнулися? Її карета просто проїхала б повз і рушила своїм шляхом. Нехай навіть я могла не зустріти орків, але ніколи не знаєш, що у нашому житті добре, а що погано. Раптом ця зустріч на дорозі повернула моє життя у той бік, про який я навіть не мріяла! Послала на мій життєвий шлях дівчину, яка може допомогти. Чомусь я відчувала, що якщо попрошу, то вона не відмовить мені. Не виглядає вона тим, хто міг із презирством відвернутися у відповідь на заклик про допомогу.

– Пані, я помітила, що у вас немає особистої служниці. Якщо ви кажете, що там, куди ви їдете, етикет не завадить, то може... – я осіклася і відчула, як щоки заливає фарба. Все ж таки нав’язуватися таким чином не в моїх правилах. Але одразу ж вперто підняла підборіддя. Згадала про те, що вирішила, йдучи під поривами вітру по дорозі. Якщо знадобиться, стукатиму в кожні двері, проситиму, але не пропаду в цьому великому світі, де мені, маленькій і слабкій, тепер доведеться виживати. – Мені дуже потрібна робота, – опустивши очі, закінчила я, не наважуючись глянути на неї. Напевно, боялася побачити зневагу в цих відкритих, випромінюючих тепло очах. – Я що завгодно готова робити! Або, може, ви порадите когось, кому потрібна служниця.

– Летті, – почувся м’який голос, і я підняла погляд. У відповідь не прочитала жодної зневаги, лише щиру турботу. – Я з радістю допоможу тобі, хоч і звикла обходитися без допомоги служниць. Тільки не знаю, чи зможу залишити тебе при собі. Все залежатиме від того, наскільки успішною виявиться моя витівка. Якщо успішною, то я напишу батькові листа, і ти з моєю охороною відправишся до нього. Я попрошу його знайти тобі місце, так що в жодному разі не кину напризволяще. Якщо ж у мене нічого не вийде, поїдеш зі мною назад. Не турбуйся більше ні про що!




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше