Глава 7.2

Великі двостулкові двері навчального корпусу відчинилися. І всі погляди спрямувалися до них. Я, як і всі, перетворилася на суцільні зір та слух. Одягнені в чорні мантії з літерами «ТА», сплетеними в єдине ціле, на кам’яну балюстраду замку, з якої вели щонайменше два десятки щаблів, вийшли викладачі. Точну кількість я не змогла б порахувати – від урочистості моменту розум міг лише споглядати, а не аналізувати.

Попереду стояв високий стрункий чоловік. Довге попелястого кольору волосся падало йому на плечі, опускаючись трохи нижче плечей. Обличчя одухотворене, з високим чолом і тонким прямим носом, карбованими губами та пронизливими синьо-зеленими очима. Такі обличчя бувають лише у світлих ельфів. Але смаглявий колір шкіри вказував на домішок крові дроу. Тримався він холодно-відсторонено, наче все, що відбувається навколо, мало його хвилює і він лише виконує свій обов’язок.

– Це ректор, – почула я шепіт старшого Вільмоса, який пролунав у тиші, що настала, досить голосно. – Ірмерій Стайлір. Легендарна особистість.

У мене сильніше заколотилося серце – ще дівчиськом я чула про цього чоловіка. Його батьком був колишній повелитель другого темного світу, який загинув під час повстання східних територій. Матір’ю – світла ельфійка шляхетної крові. Після смерті чоловіка вона відмовилася залишатися на темних територіях і відвезла сина на свою батьківщину. В принципі її ніщо у нас більше не тримало. Королівська влада у темних світах не передається від батька до сина. Призначає нового імператора Рада, яку очолює верховний темний король.

Але Ірмерій, досягнувши вісімнадцяти років, не побажав жити пустим життям ельфійського аристократа. Він закінчив цю ж саму Академію, на подвір’ї якої я зараз стою. А потім покрив себе славою під час військових баталій. Йому було вже близько чотирьохсот років, а це давало зрозуміти, що він точно вищий. Магічна сила в нього була настільки потужною, що супротивники його боялися. Верховний король пропонував йому навіть місце у Раді, хоч Ірмерій і напівкровка. Втім, уславленого героя, як і раніше, не цікавило придворне життя, і він відмовився. Але п’ятдесят років тому після чергової битви з бунтівними племенами перевертнів у третьому темному світі Ірмерій втратив інтерес до військових баталій та попросив дати ймоу місце викладача у Темній Академії. Зрозуміло, тут його прийняли з розкритими обіймами. Що найдивніше, викладав він тут не бойову магію, в якій йому майже не було рівних, а цілительство. Лорд Тіар, чоловік моєї покійної покровительки, не раз говорив про це і дивувався. Він вважав, що цілительство обирають слабаки, нездатні дати комусь відсіч.

Дивлячись на цього легендарного чоловіка, я намагалася зрозуміти, що змусило його так кардинально змінити своє життя. На жаль, відповіді на це ніхто не знав. Або, принаймні, вона не була відома більшості.

Інші викладачі стояли позаду ректора, мовчки віддаючи йому пошану. Всі вони теж були досить цікавими та колоритними. Але мій погляд не міг довго зосереджуватися на них, знову і знову звертаючись до Ірмерія. Та що це зі мною таке? Наче зачарована, роздивляюся кожну деталь його зовнішності і не можу надивитися. Таке зі мною було вперше. Жоден чоловік ще не викликав у мені такого сильного інтересу. Швидше за все, це просто банальна цікавість і захоплення безперечною витонченою красою цього чоловіка. Але мене все одно сильно бентежив мій дивний стан.

Чоловік заговорив, і його гучний, але при цьому мелодійний голос залунав поверх голів. Я впіймала себе на тому, що при одному звуку тіло моє наповнилося незрозумілою вібрацією, наче його огортали теплі хвилі. Мотнула головою, намагаючись усунути незрозуміле відчуття, але це мало допомогло. Втішала лише думка, що я незабаром залишу Академію, і близькість цього привабливого чоловіка вже не буде бентежити.

Впіймала себе на тому, що мало що розумію з того, що він каже. Точніше, не вслухаюся. Зосереджуюся на модуляціях голосу, його глибині, чаруючій мелодійності. Так, треба взяти себе в руки!

Я змусила себе заглибитися у сенс слів, що ректор промовляє. Нехай не відразу, але це все ж таки вийшло. Ірмерій привітав присутніх, зробив короткий екскурс в історію Темної Академії та нагадав про те, яка це велика честь – вчитися у її стінах. Його слухали, затамувавши подих. Схоже, не тільки я потрапила під приголомшливу чарівність цього чоловіка.

– Усі ви знаєте про великих сутностей – духів-хранителів цих стін. Ось уже протягом двох тисяч років, відколи була заснована Темна Академія, вони незримо мешкають тут. Допомагають адептам пізнати себе: свої фізичні та духовні можливості, навчитися їх контролювати. Тільки після того, як чотирирічний курс навчання закінчиться і адепти зберуться назавжди залишити свою альма-матер, вони вважатимуть свій обов’язок виконаним. Також пам’ятайте, що у разі відрахування адепта духу-хранителю доведеться залишити обранця раніше, і той втратить можливість до кінця пізнати свою силу. Звичайно, ніхто не завадить йому прийти до самопізнання власним шляхом. Але цей процес буде довшим і в більшості випадків не таким успішним. Про правила, які існують в Академії, адептам розкажуть їхні куратори після зарахування сюди. Зараз же я нагадаю про те, які факультети можуть обрати собі наші адепти відповідно до своїх бажань. Факультет цілительства, який очолюю особисто я, дозволить оволодіти здатністю спрямовувати свою енергію на лікування ран та надання медичної допомоги традиційними та нетрадиційними методами. Факультет теоретичної та прикладної магії готує державних чиновників, науковців, викладачів, практикуючих магів. Прошу вшанувати його декана – Доріану Лендр.

На крок уперед виступила невисока жінка з приємним округлим обличчям. Чимось вона нагадала мені маму, і я одразу перейнялася до неї симпатією. Без сумніву, вона чистокровна дроу, але в ній не відчувалося зарозумілості і зверхності. Натовп вибухнув ввічливими оплесками, після чого Доріана Лендр повернулася до інших колег.