Темна Академія

Глава 8.1

ГЛАВА 8

Викладачі утворили кілька концентричних кіл, взявшись за руки. У самій серцевині стояли троє: ректор та двоє деканів факультетів. Обличчя у всіх стали напруженими та зосередженими.

Коли пролунали перші звуки співучого заклинання, у перший момент я подумала, що це гра уяви – настільки тихими були голоси. Але з кожною секундою звук посилювався, набирав сили. Декілька десятків голосів зливались в один, і це справляло дивне враження, від якого по всьому тілу прокочувалися хвилі якогось піднесеного почуття. Благоговіння. Мабуть, це найбільш слушне слово для того, щоб назвати те, що я зараз відчувала. Заклинання чи молитва – здавалося, всі ці чоловіки та жінки закликають щось незриме та значуще для них. Ми ж боялися навіть дихати, щоб необережним словом або жестом не зіпсувати священне дійство.

Коли з центру кола трьох голів Темної Академії вгору зметнулися білі світлячки, що виникли, наче з повітря, по натовпу прокотилося захоплене зітхання. Придивившись, я зрозуміла, що це тільки виглядало, як світлячки. Щось маленьке і блискуче, що випромінювало легке потріскування. Точніше, навіть не потріскування. Важко пояснити, на що схожий цей звук. Наче саме повітря видавало його від електричного заряду, що скупчився в ньому. Концентровані згустки енергії – ось що, найімовірніше, це було.

Духи-хранителі – у мене в горлі пересохло, коли я зрозуміла, чим насправді було те, що я прийняла за світлячків. Їх ставало дедалі більше. Вони роїлися концентричними колами над викладачами, які продовжували читати заклинання, і наче чогось чекали. Здавалося, кілька хвилин розтяглися до розмірів вічності.

Шейріс схопила мене за руку і з силою стиснула. Я почула її шепіт:

– Будь ласка, оберіть мене! Оберіть мене!

Гадаю, щось подібне повторювали зараз у думках й інші претенденти. Мені ж чомусь стало лячно. Не могла до ладу пояснити собі це відчуття. Хотілося втекти від цих надприродних створінь, здатних читати найменші коливання наших душ. Вони знали нас краще, ніж ми самі. Знали, що ховається в наших серцях та розумі. Навіть те, що залишалося прихованим від нас самих. І це лякало. Змушувало відчувати себе ще більш безпорадною і незначною.

Я здригнулася, коли всі викладачі розімкнули руки і зробили єдиний рух у наш бік, ніби спрямовуючи духів-хранителів. Безліч потріскуючих вогників полетіло в натовп. Частина навіть залетіла за огорожу, шукаючи і там тих, кому судилося сьогодні залишитися в Академії. Я мимоволі втиснула голову в плечі, наче боячись, що мене можуть зачепити і обпалити. Помітила, що багато хто, навпаки, простягає руки до духів-хранителів і благально дивиться на них, бажаючи звернути на себе увагу.

Мелодійний голос ректора, що знову прокотився над схвильовано гуркотливим натовпом, трохи заспокоїв той напівпанічний стан, який мене охопив:

– Не варто боятися. Духи-хранителі нікому не завдадуть шкоди. Лише знайдуть нове вмістилище, яке підкріпить їхні сили і віддасть натомість незмірно більше. Коли вони проникнуть у вас, постарайтеся повністю розслабитися. Так злиття відбудеться найбільш безболісно. Тих, кого обрали, прошу вийти вперед і піднятися на сходи Академії.

Я бачила, як білі вогники, на кілька секунд зависнувши над кимось із натовпу, прямують донизу і проникають в тіло так природно, ніби воно було примарною оболонкою. Хоча, звісно, все навпаки. Це духи примарні.

Цікаво, що зараз відчувають ті, хто отримав такого ось симбіонта? Я здригнулася. Шейріс уже підстрибувала на місці, нетерпляче простягаючи руки до дивовижних створінь. Наш рудий приятель стояв нерухомо, дивлячись з німим благанням і водночас сумом. Виникало відчуття, що він анітрохи не вірить, що опиниться серед обраних. Але боязка надія все ж таки змушувала його залишатися на місці.

Коли один із духів-хранителів увірвався до тіла Лорана Вільмоса, я підібгала губи. Ось за що зарозумілому хлищу така честь? Губи юного дроу скривилися у зверхній посмішці, яку він звернув до менш щасливих конкурентів. Батько обійняв його і схвально поплескав по плечу.

– Я й не сумнівався в тобі, сину!

Лоран недбалою ходою рушив до сходів, де вже стояли кілька щасливчиків. Встав серед них із виглядом короля і схрестив руки на грудях. Здавалося, його більше нічого не обходить, і він тепер просто чекає, поки негідні його уваги істоти перестануть маячити перед очима. І все ж таки, коли один з духів, кілька секунд покружлявши, рішуче залетів у тіло його слуги-напіворка, обличчя Лорана втратило незворушність. Очі розширилися, він ошелешено дивився на не менш приголомшеного хлопця. Той, здавалося, не міг зрозуміти, що сталося.

– Це помилка! – почувся обурений голос Вільмоса-старшого. – Цей виродок не претендент!

Мене пересмикнуло від того, як він назвав хлопця. Нехай навіть той його слуга, але ж так не можна! Адже у Едвіна теж є почуття!

Вражаюче, але ректор, який стояв на досить значній відстані, почув цю репліку і звернув увагу на ситуацію. Почувся його мелодійний, хоч і холодний голос:

– Духи-хранителі ніколи не роблять помилок. Займи своє місце серед обраних, адепте!

Напіворк шумно зітхнув, ніби не вірячи до кінця, що звертаються саме до нього. Потім навіщось поглянув на Шейріс, одразу відвернувся і важкою ходою рушив до сходів. Так, наче очікував, що будь-якої миті його змусять повернутися назад. Чомусь я щиро зраділа за нього. Ось це удар по самолюбству зарозумілим господарям! На моє обличчя мимоволі наповзла посмішка, яку я не змогла приховати.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше