Глава 13.1

ГЛАВА 13

Коли висловився останній адепт, декан злегка повів плечима, розправляючи спину, що затекла, і промовив:

– Усіх вас поділять на бойові п’ятірки. До кінця навчання ви повинні будете вважати членів своїх груп, якщо хочете, братами… і сестрами, – він кинув на нас із Шейріс глузливий погляд. – Чим згуртованіша команда, тим більше у неї шансів перевершити інших і дійти до кінця. Під час навчання ви не раз будете змагатися з іншими командами. Результати кожного на заняттях також враховуватимуться. Усі ваші оцінки за командами сумуватимуться і за підсумками буде мати значення саме цей середній показник. Так що у ваших інтересах допомагати іншим членам своєї п’ятірки.

Ми знову були приголомшені. Одна справа – відповідатиме лише за себе, інша – знати, що від твого результату залежить успішність інших. Я помітила, що на мене тепер косяться ще ворожіше, ніж раніше. І я чудово розуміла, чому. Нікому не хотілося в команду таку слабку ланку, як я.

– А як розподілятимуться команди? – невпевнено запитав один із адептів.

– Ми з кураторами порадимося і вирішимо, – усмішка декана, що більше нагадувала оскал, навівала не надто гарні думки.

Вже знаючи, як ці четверо люблять знущатися зі студентів, ми не сумнівалися – на нас чекає багато неприємних сюрпризів.

Викладачі дружно піднялися з місця та відійшли до іншого краю галявини, щоб ми не могли їх чути. Говорити всім різко перехотілося. Усі насторожено дивилися одне на одного, намагаючись здогадатися, хто з ким потрапить у зв’язку. Я щиро сподівалася, що хоча б один із друзів опиниться зі мною. Хоча, сумніваюся, що їм хотілося б того ж самого. Я просто баласт. Саме так мене, напевно, сприймають.

На викладачів, які повернулися до нас, ми тепер дивилися, як на суддів, що зараз мають оголосити вердикт.

– Ми постаралися розподілити адептів справедливо. Щоб у кожній п’ятірці були не лише сильні, але й слабкі, – нудним тоном заговорив декан. – Як ви розумієте, заперечення та протести не приймаються. Запам’ятайте перше правило нашого факультету – викладач завжди правий. Якщо ви з цим не згодні, життя ваше буде тут нелегким і недовгим. Сподіваюся, це зрозуміло?

Почувся незграбний похмурий хор голосів:

– Зрозуміло, лорде Байлерн.

Коли двоє дроу-аристократів, Ельмер та Агрін, з якими Лоран встиг заприятелювати, не потрапили у зв’язку з ним, фізіономія у нього посумнішала. Я пораділа, що цю трійцю розділили по різним командам. Інакше вони стали б нестерпними.

– Лоран Вільмос, – знову почав зачитувати декан з листка, який тримав у руці, – Едвін Горд.

На останнє Лоран відреагував легким гмиканням.

– В принципі, я вже звик до нього, – пробурчав він. – Могло бути й гірше.

Едвін же явно був радий, що йому не доведеться розлучатися з двоюрідним братом. Його обличчя засяяло полегшеною усмішкою. Ну ось як він може щиро любити такого гада, як Лоран?! Зовсім не розумію.

– Крістор Гілмс, – продовжив оголошувати список декан.

Лоран схвально кивнув головою. Схоже, статус рудого після сьогоднішньої демонстрації сильно зріс, раз навіть зарозумілий дроу радий його бачити у своїй команді. Але радість його тривала недовго, коли зачитали останні імена:

– Шейріс Ольбін. Ну, і на закуску: Летті Тіррен.

Моя щелепа відвисла. Втім, не тільки моя… Почувся протестуючий вигук Лорана, який прямо захлинався від обурення.

– Це ж смішно! Дві баби – і обидві у моїй команді! Це несправедливо!

– Я вже, здається, говорив, адепте Вільмос, – очі декана недобре примружилися, – що не потерплю непокори.

– Але ж у нас і шансу немає проти інших! – послабив тон Лоран. Здавалося, він мало не плаче. – Це знущання, а не бойова команда!

– Ви дуже помиляєтеся, адепте, – все ж таки опустився до пояснення лорд Байлерн. – Усі команди підбиралися приблизно з рівними силами. У вас є два потенційно потужні маги: ви та стихійник. Є темна конячка Едвін, чия фізична сила, безперечно, перевершує показники всіх адептів. Але в ньому ще й прихований потенціал мага. Хтозна, наскільки сильного. Ну, і якщо вже у вашій команді три такі козирі, то доведеться потерпіти і доважок у вигляді цих двох, – він трохи повів плечем у наш із Шейріс бік.

Подруга обурено засопіла, явно не згодна з визначенням «доважок», але я заспокійливо стиснула її руку.

Видно було, що слова декана не переконали Лорана. Він вважав, що йому підклали велику таку свиню. Але далі нариватися дроу не наважився. Лише кинув у наш із Шейріс бік ненависний погляд, що не віщував нічого доброго.

Інші команди відверто посміювалися, відпускаючи сальні жарти. Просили Лорана встановити платню за відвідування його персонального будинку розпусти. Голос Чарунчика перервав це неподобство категоричним:

– Припинити розмови!

Запанувала тиша, яку знову порушив голос декана:

– Вам доведеться обрати собі капітанів. Гадаю, цим ви зможете зайнятися відразу після того, як я нарешті коротко поясню вам, за якими правилами вам доведеться жити в Академії.

Всі перетворилися на слух, боячись упустити хоча б слово.