Глава 13.2

– Побавимося, солоденька! – почувся зловтішний голос Ельмера, звернений до мене.

– Адепте Лунт, гадаю, ви розумієте, що внутрішні розбірки – це не сексуальні натяки у присутності викладачів, – сухо обірвав його Чарунчик.

Приятель Лорана поквапився вибачитися, але продовжував неприємно посміхатися, дивлячись на мене. Я ж відчувала себе так, ніби потрапила до пастки, з якої не вибратися. Всередині мене вже всю трясло. Я ледве зберігала зовнішній спокій.

– Не турбуйся, я не дозволю тебе образити, – навмисне голосно сказав Крістор і демонстративно зняв окуляри.

Окинув інших адептів палаючим поглядом, а потім так само повільно вдягнув окуляри назад. Я перевела подих, і відчула, як напруга трохи відпускає.

– Третє правило: будь-якої миті, зрозуміло, до загрози відрахування за неуспішність чи серйозні порушення, ви маєте право змінити факультет. Але пам’ятайте, що дороги назад не буде. – Декан знову підняв кутики губ у посмішці і продовжив: – Усі інші правила стосуються внутрішнього розпорядку в Академії. Вони є спільними для всіх факультетів. До третьої години дня, тобто під час занять, ви не маєте права залишати територію Академії. Після цього, якщо, звісно, вас за щось не покарають тимчасовими обмеженнями, можете вільно відвідувати Арклан чи навіть Сайдер. Але пам’ятайте, до восьмої ранку ви повинні знову бути в стінах Академії. Далі: ніхто зі сторонніх без письмового дозволу керівництва Академії не має права проникати на її територію. Ні ваші рідні та близькі, ні ваші дівчата чи хлопці, – він знову глянув у наш із Шейріс бік. – Якщо когось проведете туди, це загрожує негайним відрахуванням.

Останнє мене не налякало. Я й не збиралася нікого тягати до Академії. У принципі всі правила внутрішнього розпорядку цілком влаштовували. Окрім тих звірячих законів, що панували безпосередньо на військовому факультеті.

Декан ще розповів про розклад занять, про інші менш значні правила, а після цього надав нам можливість обговорити почуте і поспілкуватися. Усі викладачі влаштувалися за одним із вогнищ. Ми ж скупчилися за двома, що залишилися.

Якось само собою вийшло, що адепти згуртувалися по п’ятірках, на які їх поділили. Я раптом упіймала себе на думці, що рада, що моїми товаришами виявилися саме ці адепти. Окрім, зрозуміло, Лорана. Обидва мої друга поруч. Та й проти Едвіна я нічого не маю. Видно, що він добрий хлопець. А родичів, як відомо, не вибирають! Дуже сподіваюся, що з часом напіворк стане менш залежним від Лорана.

– Капітаном буду я! – пролунав безапеляційний голос чорноокого дроу.

– Чого б це раптом?! – пирхнула Шейріс. – А в інших ти питав?

– Капітаном має бути найсильніший і найдосвідченіший, – ледве приховуючи роздратування, сказав Лоран.

– Крістор теж сильний, – зауважила я.

– Він погано контролює свою силу, сам зізнавався, – нагадав Лоран. – Та й фізично поступається багатьом.

– А чому б не вирішити справу голосуванням? – запропонувала я.

Лоран зміряв мене зневажливим поглядом.

– Ти взагалі тоді не маєш брати участь у голосуванні.

– А це ще чому?! – обурилася замість мене Шейріс.

– Вона взагалі баласт. Її комусь треба було сплавити. Так вже вийшло, що не пощастило саме нам.

– Ми всі члени команди, – заявив Крістор. – І голосувати маємо усі.

– Гаразд, – процідив Лоран. – Я голосую за себе. Едвін?

– Я теж за Лорана, – поспішно озвався напіворк.

– Хто б сумнівався? – пирхнула Шейріс. – Я за Крістора.

– Я теж! – випалила я.

Рудий задоволено посміхнувся, але запротестував:

– Ну який із мене капітан? Лоран має рацію. Капітаном має стати найсильніший і найдосвідченіший. Я дуже вдячний вам за підтримку, дівчата, але... Я теж вважаю, що капітаном має стати Лоран.

Дроу тріумфально усміхнувся і простяг йому руку. Це ж треба, який прогрес! Не думаю, що ще сьогодні вранці Лоран навіть заговорив би з Крістором. Рудий, соромлячись, потис його долоню, і нам з Шейріс нічого не залишалося, як визнати право Лорана. На відміну від подруги, я навіть не розізлилася на Крістора. Чудово його розуміла. Я б теж нізащо не погодилася взяти на себе таку відповідальність.

Розібравшись із цією нелегкою справою, ми, крім нашого капітана, зручніше влаштувалися біля вогнища і, тріскаючи горіхи, стали спостерігати за іншими. Лоран перебував у гущі подій, втручаючись у чужі обговорення.

Я побачила, як він задоволено посміхнувся, коли його нових приятелів: Ельмера та Агріна теж обрали капітанами. М-да, навіть у Академії нічого не змінюється. Зарозумілі аристократи всюди тягнуть ковдру на себе. Я зітхнула і постаралася не думати про сумне. Сьогоднішній день все ж таки подарував і багато хорошого.

Чи могла я навіть припустити, що стану студенткою Темної Академії і тим самим отримаю імунітет від переслідувань зеленоокого мерзотника? Уявляю, як він зараз біситься, не знаючи, куди я поділася! На обличчя мимоволі наповзла задоволена посмішка.