Глава 18.2

– Взагалі тут досить непогано. Просто звикнути треба, – сказала напіворкиня, відправляючи до рота чергову ложку каші. – Спочатку всім важко. Лорд Фармін ганятиме вас до посиніння.

– Він не здався таким вже злим, – зауважила Шейріс.

– Ой, ти не перша, хто обманювався на його рахунок! – засміялася ельфійка. – Ні, в звичайному житті він просто чарунчик. Але на заняттях три шкури здере! Щоправда, своїх пасій жаліє трохи більше, ніж решту.

– І багато в нього пасій? – гмикнула Шейріс.

– Та він жодне гарненьке личко не пропускає, – посміхнулася напіворкиня. – І більшість дівчат цілком навіть не проти. Кажуть, він чудовий коханець.

Я спалахнула через напрямок, який прийняла розмова, і щоб приховати збентеження, залпом випила майже півсклянки молока. Ледве не поперхнулася, коли після цього Шейріс багатозначно сказала:

– Чуєш, Летті? Задумайся.

– А він уже й до тебе підкочував? – виявила кмітливість ельфійка. – Погоджуйся, навіть не думай! Інакше після тренувань ледь жива будеш виповзати.

– Ні, ну ви серйозно? – обурилася я. – Не збираюся я спати з місцевим бабієм лише через те, щоб мене менше ганяли!

– Ну чому тільки через це? – Лін підморгнула. – Задоволення він вміє дарувати, повір.

– Ти що теж з ним спала? – вражено запитала я.

– Було діло…

Слів для відповіді у мене не знайшлося. Який же легковажний цей Чарунчик! Але тут і лорд Фармін, і його любовні перемоги, та й усе інше повністю випарувалося з голови при вигляді ректора, який увійшов до їдальні. Він уже знову виглядав бездоганно і жодного сліду тяжкої ночі не було видно. Світле волосся м’яким шовком струменіло по плечах. Обличчя здавалося намальованим пензлем найталановитішого художника. Від нього неможливо було відвести очі. Заради справедливості треба сказати, що на Ірмерія витріщалася не тільки я. Багато адепток теж дивилися з мрійливим виразом обличчя. І це чомусь викликало досаду, в серці наче кольнуло. Трохи втішило те, що він ні на кого навіть не глянув. Пройшов до вільного столика у викладацькому ряду і влаштувався там на самоті. Зважаючи на те, що ніхто не поспішив скласти йому компанію, це було в порядку речей.

– Ей, а ось про нього навіть не думай! – я здригнулася, почувши голос Лін, і подивилася на неї. Ельфійка з розумінням посміхнулася. – Тут багато хто по ньому сохне, але це марна справа.

– Та в мене й гадки не було! – обурилася я, але сама вловила, як фальшиво пролунав голос.

Хотіла ще щось сказати, ображена насмішкуватими поглядами нових подруг, але застигла. Відчуваючи, як горло ніби стискає чіпка рука, дивилася на те, як від одного зі столиків, де сиділи адепти-цілителі, піднімається струнка дівчина з довгим розпущеним темним волоссям. Погляд її карих очей, спрямований прямо на ректора, не залишав сумніву, куди саме вона прямує. Не скажу, що адептка була красунею, скоріше, просто миловидна, але щось у ній відчувалося таке, що мимоволі привертало увагу. Величність якась, впевненість у собі. Важко передати словами враження, яке вона справляла.

Дівчина наблизилася до столика ректора, щось йому сказала. І він мовчки махнув рукою, дозволяючи приєднатися до нього. Обличчя темноволосої осяялося усмішкою, і вона опустилася на стілець навпроти Ірмерія.

– Схоже, не така вже й марна справа, – хитро зауважила Шейріс. – Головне, проявити достатньо сміливості.

– Ви не розумієте, – другокурсниці обмінялися загадковими посмішками.

– Чого не розуміємо? – запитала подруга, а я могла лише з болісним почуттям очікувати відповіді, не в змозі вимовити ні слова.

– Це принцеса Лаурна.

І в мене, і в Шейріс роти самі собою повідкривалися. Єдина дочка верховного темного короля?! Вона теж навчається в Академії? Дівчата ж, задоволені нашою реакцією, вибухнули тихим сміхом. Лін, знову знизивши голос, охоче повідомила нам подробиці:

– Кажуть, три роки тому наш ректор вирушив у перший темний світ із якоюсь важливою ​​справою. Так вийшло, що принцеса перетнулася з ним у палаці. І ось із цього все й почалося…

– Що почалося? – нервово сказала я, стискаючи та розтискаючи кулаки. Зрозумівши, як це може виглядати, поспішила сховати руки на колінах.

– Вона закохалася в нашого Ірмерія так, що думати ні про що більше не могла! Вмовила батька дозволити їй спробувати вступити до Академії у нашому світі. Коли він категорично заборонив, почала чахнути на очах. Відмовлялася їсти, пити, взагалі з ліжка вставати.

– Слухай, а звідки ти про це знаєш? – недовірливо запитала я.

– Ну то в палаці теж є очі та вуха. Один сказав іншому, другий третьому. А потім якась адептка рознесла й тут.

– Ясно, – гмикнула Шейріс. – То що було далі?

– Врешті, верховному королю Гарміну нічого не залишалося, як погодитись, – продовжила розповідь Лін. – Гадаю, він сподівався, що духи-хранителі не оберуть Лаурну, і вона незабаром повернеться додому і забуде про свою забаганку. Але не так сталося, як гадалося. Її обрали! І, звичайно, вона вступила на факультет цілительства.

– Хто б сумнівався! – прокоментувала подруга.

– Ну ось, з того дня вона просто переслідує ректора. Ходить за ним хвостиком. А він не може прямо послати принцесу до демонів через її високе становище. От і доводиться терпіти її товариство.