Глава 3

- Не знаю, що це таке. Можливо, від стресу. Оніміла рука й плече. Я заспокоюся і все мине, - відмахувалася Олекса, не помічаючи стривожених поглядів батька та Ліама. Їм коштувало великих зусиль умовити дівчину на масаж, який насправді був частиною складної магії, в результаті врятувавши її від задухи та неминучої смерті. Заради розсудливості старий чаклун змусив свою дочку заснути, і вона пропустила основну частину ритуалу, мирно сопучи в невіданні.

- Сете, вони намагалися вбити її!!! Вони порушили мораторій! - обурювався Ліам, борсаючись поруч.

- Вони подумали теж саме, коли зрозуміли хто знаходиться в їхньому будинку, вірніше, коли запідозрили в ній уродженку нижнього світу. Це була перевірка і Алекс її не пройшла.

- Коли ... ти думаєш розповісти їй правду? Вже з'явилися перші ознаки. Чим довше ми тягнемо, тим гірше вона це сприйме.

- Це важко, Ліаме. Не просто сказати дочці, що ти не її батько, обірвати в її душі все її колишнє життя. Але я готую себе до цього.

   Потягнувшись в променях сонця, Олекса посміхнулася, відчувши, що її обіймають руки Ліама.

- Ти все-таки залишився зі мною. Пробач, здається, я відключилася, забувши поцілувати тебе перед сном.

- Як ти себе почуваєш? - сонна посмішка робила його мужнє обличчя м'якшим, майже хлопчачим. Олекса любила ось такі моменти безмежної млості поруч із ним.

- Прекрасно! Добре, в мені повно бадьорості, хочеться створити щось таке! Перефарбувати стіни? Викинути, нарешті, цей старий жахливий комод? Або спекти пиріг?

- Давай зупинимося на пирогах. Гаразд? - посміхнувся Ліам. - Це, принаймні, безпечно. Я зганяю на пару годин у справах, а потім ми з тобою обов'язково сходимо до Астрід, ... з пирогом.

- Авжеж, твоя тітонька мене обожнює, - пробурчала Олекса, дивлячись на те, як він збирається. - Але я б вважала за краще відвідати Івон, вчора вона була не в своїй тарілці. Від вчорашнього дня взагалі самі паршиві спогади. ... Ти гуляв з Блеком? - але замість відповіді тільки грюкнули вхідні двері, а її пес ображено поглядаючи на господиню, увійшов до спальні, тримаючи в зубах свій поводок.

- Зрозуміло, приятелю. Стривай, хоча б зуби почищу.

Вона навіть не встигла дійти до ванної, як дзвінок у двері почав наполегливо надриватися.

- Господи, Ліаме, невже ти щось забув? Таке хіба буває? - відчинивши двері, Олекса оторопіла ... і посмішка повільно сповзла з її обличчя.

Тримаючи в руках її туфлі, там стояв ніхто інший - як Адріан Свейдон власною персоною.

- Не варто було спускатися з небес заради дешевих туфель, які мені все одно не подобалися, - непривітно вимовила дівчина, не зводячи з нього очей. - Якщо ти прийшов вибачитися, то мені це ні до чого. А якщо ти знову зібрався діставати мене черговим брудом щодо нерівності класів, то знай - на цей раз я викличу поліцію.

- А я вважаю, що пристойні дівчата одягають на себе що-небудь, перш ніж відчиняти двері перед незнайомцем, - стримано відповів Адріан, натякаючи їй, що вона стоїть перед ним в одній нижній білизні.

Сіпнувшись, Олекса тут же захлопнула двері. Накинувши халат, вона знову відчинила, вирвавши з його рук злощасні туфлі, перш ніж остаточно зачинитися, сказавши вже крізь замкнені двері:

- Будь ласка, йди. Нам нема про що розмовляти, Свейдон.

    Повністю вільно зітхнути Олекса змогла лише тоді, коли вийшовши з дому, вона ніде не виявила Адріана Свейдона.

Пес, що рвався на прогулянку, як завжди потягнув її до кордонів заповідника, де він міг гратися та гасати скільки його душі заманеться, і де у Олекси було своє улюблене місце.

- Гаразд, гаразд, хитрюго, побігай. Але недовго, нам ще чаклувати над пирогом, - знімаючи його з повідця та тріпаючи за холку, посміхаючись, кинула Олекса, спостерігаючи, як весело Блек рвонув за кущі.

- Хм, хм ...

Від несподіванки Олекса здригнулася, злякано обернувшись:

- Господи, ти все-таки маніяк, - відступаючи, пробурмотіла дівчина, недовірливо дивлячись на хлопця.

- Олександро, давай почнемо спочатку, ну ... ніби вчорашнього дня насправді не було, - миролюбно запропонував Адріан. - Якось неправильно все склалося. І мені потрібен шанс виправиться.

- Ні-ні, ти мав рацію, нам краще не перетинати кордон. Наші світи занадто різні, і мені нема про що балакати з племінником губернатора. Я не великий шанувальник мистецтва, я не дарую своїм хлопцям діамантові запонки, не забиваю шафи дорогими шмотками, і не відпочиваю на островах. Ми обертаємося в різних колах, у нас різні погляди і якщо чесно нероби з гарним обличчям мене тільки відштовхують. Так що ти не цікавий мені ні з якого боку, ні становищем, ні смаками, ні розумом, якого я, до речі, не помітила.

- Яка ж ти сувора, Олекса Грін, а я розраховував, що дівчина ветеринар - це чуйна, співчутлива істота, яка відчуває жалість до всього живого. Ти ж допомагаєш народжуватися коням, лікуєш хворих звіряток. Ти не можеш не дати мені другого шансу, - з посмішкою почав благати Адріан, продовжуючи свій поступальний рух до неї.

- А ще я каструю котів, яким не судилося отримати другий шанс, -

прошипіла Олекса. - Що тобі від мене потрібно? У мене є хлопець!

- Так я ж не набиваюся тобі в залицяльники, - злегка пирхнув він. - Я просто хочу виправити твоє уявлення про мене. Що поганого в тому, якщо ми просто прогуляємося парком, як двоє цілком вихованих людей?

- Нічого поганого, якщо це не увійде у тебе в звичку. Гаразд, давай прогуляємося, якщо по-іншому ти від мене не відстанеш, - Олекса зробила жест рукою. - Спробуємо цивілізовано поговорити, і врахуй зі мною собака, мій хлопець сам дресирував його для мого захисту, - і вона прискіпливо поглянула на Адріана. Сьогодні він був сама ввічливість та стриманість у всьому. - Моя мама говорила, що наші думки, відчуття, сказані кимось слова, вчинки сплітаються в тонке мереживо, і якщо його розірвати, як потім не штопай - все одно буде помітно. Чому ти так прагнеш виправити моє враження від нашого знайомства?