Глава 7

- Ми були сусідками по кімнаті в коледжі, - на Олексу нахлинули спогади, і вона м'яко посміхнулася. - Це був ще той відрізок життя! У неї й справді немає царя в голові, але сама по собі вона такий калейдоскоп почуттів та емоцій! Івон красуня, мідного кольору волосся, зелені очі, фігура, у неї є смак, кожен раз вона проживала своє чергове захоплення як шекспірівську драму. А я сірою мишкою підхоплювала її страховкою в тяжкий момент, підставляла свою жилетку, слухала та намагалася на її досвіді зрозуміти закони взаємовідносин. Але не думаю, що я чомусь навчилася.

- Ти сіра мишка? - похитав головою Адріан. - У тебе точно комплекси. Підозрюю, що у тебе було небагато хлопців, тому що хто-небудь повинен був розкрити тобі очі.

- Небагато, - Олекса витримала паузу, закусивши губу. - Коли я зустріла Ліама, я все ще була незайманою. Я намагалася закохуватися, але у мене нічого не виходило, крила за спиною не розгорталися.

Адріан різко натиснув на гальма, і Олекса подумки подякувала творцям ременя безпеки. Спочатку вона вирішила, що на дорозі виникла несподівана перешкода, але коли Олександра побачила вираз обличчя Адріана - її чомусь кинуло в дрож.

- Що трапилося? - злякано прошепотіла вона.

- Намагаюся оговтатися. Ліам ... цей ... був твоїм першим, але ти до нього почуттів не мала. Спала від безвиході? А зі мною? Крила ... проклюнулися?

- І метелики літають в животі. Але взагалі мене це божевілля сильно бентежить. Це як поїзд, який летить під укіс. Крила ляскають, але мені страшно. Адріане, чому ти так дивишся на мене?

- Ти віриш, що в темній кімнаті світло? - раптом запитав він, примружившись.

- Абсурдне питання. Ні, не вірю.

- Але ти суперечиш цьому абсурду. Ти - це темна кімната, але в тобі є світло.

- Адріане, ти все ще мене лякаєш, - вдивляючись в нього Олекса, перестала посміхатися.

- Я сам наляканий, адже я перший, в кого ти закохуєшся. Це круто. І відповідально. Мені доведеться з тобою одружитися. Як ти ставишся до весілля?

- Дуже смішно, - буркнула Олекса. - А як ти ставишся до веганів? Я не їм м'яса, і не тільки тому, що лікую тварин.

- Мої з розуму зійдуть! Це нонсенс якийсь, - дивуючись, Адріан знов рушив далі. - Твій улюблений колір?

- Бірюза, сірий, оливковий. Але якщо брати квіти - я люблю білі орхідеї. Ліам ... сьогодні вранці подарував мені такий букет, - на неї знову нахлинув смуток. - Він заслуговує, щоб його кохали. Напевно, я люблю його, але якось інакше. ... Я жахлива людина.

- Дуже жахлива, - дратуючи її, промовив Адріан. - Я теж тобі де в чому зізнаюся. Ти перша, до кого у мене спалахнуло почуття. І це правда. Не варто так недовірливо хитати головою, майбутня місіс Свейдон.

- Адріане, припини. Я не збираюсь виходити заміж.

 - Ось ми й приїхали, - оголосив Адріан, зупинившись поруч з невеликим котеджом. - Спартанські умови. Повний мінімалізм, ніяких надмірностей. Як ти любиш.

Олекса оцінила будинок, він дійсно їй сподобався, всередині все було оббите деревом, в спальні стояло лише одне ліжко,  щоправда величезне. Внизу у вітальні камін, журнальний столик та два крісла, на кухні теж мінімум меблів. У шафі тільки чоловічий одяг, зате холодильник цікавим чином виявився заповнений їжею.

- У мене з собою немає змінного одягу, - вимовила вона тихо, завмираючи від внутрішнього тремтіння. Тому що до Олекси тільки зараз дійшло, що вона проведе цілих три дні наодинці з хлопцем, до якого її тягне, але знайома вона з ним всього кілька днів, і навколо котеджу ні одної живої душі, і зв'язок у такій місцевості зовсім відсутній. У неї навіть спітніли долоні від подібного безглуздя.

- А одяг тобі тут і не потрібний, - вкрадливо промовив Адріан, підходячи до неї ближче. - Сімдесят дві години звичайної романтики, - він потерся об б неї кінчиком носа. - Не бійся, Лексі, я тебе не з'їм. Я набираю ванну.

  Так сексуально її ще ніхто не купав, вона немов заново дізналася своє тіло, ніби до цього милась в повній темряві та наспіх. Може це тільки їй так здавалося, але Адріан кожен раз робив так, щоб це запам'ятовувалося. І час за цими стінами плинув інакше, і повітря було насичене невідомими їй флюїдами, і решта світу раптом стала непотрібною.

... Вранці, як не дивно її розбудило вовче виття. Закутавшись в простирадло, Олекса підійшла до вікна, відчинивши його, впускаючи свіже повітря. Вовк вив десь поблизу. Протяжно й сумно. Адріан пройшов по підлозі босими ногами та обійняв її ззаду, цілуючи в шию.

- Так дивно, - задумливо пробурмотіла Олекса. - Вовки не виють в цей час доби, і зазвичай не підходять до житла настільки близько в цю пору року. Може, у нього щось сталося?

- Може його дівчина кинула? - хмикнув Адріан. - Лексі, ... мені так добре з тобою. ... Я кохаю тебе, Олександро.

Вона промовила після невеликої паузи:

- Пробач, складно віриться. Хіба можна покохати лише за кілька днів? Ти просто зачарований, це сплеск гормонів, хімія.

- Звичайно. Можна закохатися з першого погляду та пронести це почуття через все життя. Я чув, таке буває, не потрібно тут опошляти все своєю хімією та скептицизмом, безсердечна лікарка Айболить.

- Ще скажи, що ти однолюб, - недовірливо кинула вона з іронією.

- Продовжуєш сумніватися? Ну-ну. Сніданок?

Олександра готувала сніданок, стежачи боковим зором за хлопцем, який за нею спостерігав.

- Ти все-таки мене вражаєш, - не витримала вона. - Вчора, коли я готувала вечерю, ти не відривав від мене очей і свою симпатичну дупу від стільця, до речі, теж. Може, добавиш різноманітності та допоможеш мені?

- Те, що я не можу відірватися, не означає, що я не вмію або лінуюся. Я балдію, спостерігаючи за тобою. Як ти пересуваєшся, як треш ніс тильною стороною долоні, з яким діловим виглядом вивчаєш етикетки, морщишся, це так мило. Я не хочу відволікатися. І тобі так личить моя сорочка!

- Викрутився! Відповідай мені на одне непристойне запитання, -Олекса забралася йому на коліна. - Чим ти займаєшся? Чим заробляєш на життя? Ти так легко тринькаєш свої гроші або це спадок?