Темна князівна

Глава 12

Засніжений парк поруч з будинком виглядав просто дивовижно. Кристалики сніжинок поблискували на сонці, переливаючись алмазним пилом, білі гілки гнулися до землі, обриси припорошеної снігом рослинності більше нагадували казковий ліс. Була в ньому навіть зачарована принцеса, принаймні, Олекса відчувала себе саме так, коли Серафім вставши позаду неї, поклав їй руки на плечі.

- Початківці можуть переміщатися лише в ті місця, де вони вже бували раніше. Або ж ти бачиш заплановане місце, хоч перед собою, хоч по монітору, але ти повинна бачити реальну картинку, направивши свідомість чітко на неї. Якщо твої думки будуть розбігатися - нічого не вийде. Ти повинна захотіти опинитися саме там і повірити в це, - сказав він найсерйознішим тоном. - Бачиш ту ялинку, з якої щойно злетіла ворона? Відчуй себе там.

Олекса заплющила очі, з усієї сили уявляючи собі ялинку, але як вона не силилась - з місця вона так і не зрушила. Вона намагалася ще і ще - нічого! Демон терпляче стояв поруч, не заважаючи їй зосереджуватися.

- Не можу, - видихнула Олекса. - Мабуть, ця здатність в мені зсохлася.

І тут хтось за їхніми спинами з повагою покликав Серафіма, звертаючись не інакше, як «мій князю». Князь не дав їй обернутися та подивитися, або ж він не дозволив тому, хто потривожив їх побачити її. Обхопивши Олексу руками, Еф прошепотів їй на вухо:

- Продовжимо наступного разу, - і коли він це сказав вони вже стояли біля будинку Івон. - Я знайду тебе, - після чого Серафім знову зник.

- Лексі! - Івон виглядала по-справжньому переляканою. Схопивши подругу за комір, вона втягла її через поріг, продовжуючи тискати. - Я думала, що замість тебе побачу в новинах фото твого понівеченого трупа.

- Пробач, що розчарувала, - буркнула Олекса. - Мене шукали?

- Не те слово. У них паніка. А на Адріані Свейдоні так просто не було обличчя! Де ти була? І що це на тобі таке надіто?

- Я в нормі, Ів, - Олекса гепнулася на підлокітник крісла. - А ось моє життя тепер схоже на повний бардак. Відразу все - фух! І розлетілося.

- Прийомні батьки це ж ще не всі проблеми, вірно? - збагнула Івон, читаючи по пригніченому обличчю подруги більше, ніж та говорила.

- Що б ти подумала, Ів, якби тобі сказали, що я зустрічаюся відразу з двома хлопцями?

- Хм, я б відкинула ці плітки, тому що це не про тебе! І ще б в пику плюнула тому, хто посмів би ганьбити ім'я моєї подруги! - впевнено заявила Івон, але потім трохи затримавшись поглядом, перепитала. - Адже це не про тебе? Це моє життя сповнене безглуздих пригод, але ти ж у нас правильна дівчина з вивіреними орієнтирами. Останнім часом ти змінилася це вірно, Адріан розкрив в тобі жінку, ти нарешті почала вірити, що ти красуня, твої очі блищать і мені це подобається. А ось ці твої заскоки зневіри мені зовсім не до душі, - в двері почали наполегливо гупати, і Ів метнулася в передпокій. - Напевно, твій знавіснілий від хвилювання красунчик!

Але виявилося, всього лише кур'єр. Івон несла в руці коробочку:

- Сказали це для Олександри Грін. Що там?

- Новий телефон, - розкривши упаковку, пробурмотіла Олекса, читаючи про себе вкладену всередину записку від Ефа.

«Ти можеш зв'язатися зі мною, не шукаючи привід для смертельного переляку. І прошу тебе, більше ніякого спиртного, це нестерпно коли мініатюрна дівчина так хропе!»

- От же ж гад, - усміхнулася Олекса, похитавши головою. - Коли ті придурки в барі напали на мене я відчайдушно відбивалася, загубивши свій телефон. І ось дехто забезпечив мене новим засобом зв'язку, - пояснила вона, вмираючій від цікавості подрузі, яка жадала особисто перечитати записку.

- І як його звати? - вигнула брову Івон, підозріло примружившись.

- Так, Лексі, як його звуть? - на порозі стояв блідий та виснажений Адріан.

Його поява обдала Олексу немов холодної хвилею і десь в глибині свідомості на мить спливли зелені очі демона, ніби смикнувши її в цей момент за ниточку.

- Адріане! - Олекса кинулася хлопцеві на шию. – Пробач, за те, що змусила хвилюватися, просто я вскочила в халепу, і не змогла ні з ким зв'язатися ...

- Ти не відповіла на моє запитання, - процідив він крізь зуби, перебивши її виправдування. - Ім'я того, хто взявся тобі допомагати?

- Це вона ... це молода дівчина. ... Її звуть Мара, - пам'ятаючи про дану обіцянку Серафіму, раптом вимовила Олекса, з завмиранням серця дивлячись в очі коханому хлопцеві. Адріан при цьому нервово втягнув у себе повітря. - Рідкісне ім'я, правда? Вона крута і зовсім не потвора, майже як я, - спробувала посміхнутися Олекса, бачачи, як його обличчя застигає від переляку.

- Поговоримо в іншому місці? - до його схвильованості додалося ще й якесь сум'яття.

Вони досить швидко покинули квартиру Івон, зім'ято попрощавшись, і вже в машині, Адріан знову приступив до свого допиту з пристрастю:

- Демон, який тобі допоміг дівчина? Розкажи мені все, що вона тобі говорила, хто був ще поруч з нею, як вони ставилися до тебе. Боже, Лексі, я трохи не збожеволів! Треба подзвонити твоєму батькові, вони з перевертнями напевно все ще шукають тебе.

Олекса сама набрала батькові, але відьмак був вже в курсі, що з його дочкою все в порядку, хоча їй здалося, що голос батька був підозріло сумним, він був стриманий, не вичитуючи і не питаючи, немов хотів швидше закінчити розмову. І що саме підозріле, навіть наполіг на тому, щоб вона провела час з Адріаном.

- Батько, напевно, все ще сердиться, через те, що я відмовилася від ритуалу, - зітхнула Олекса, ховаючи в кишеню не дешевий подарунок Ефа. - Вчора я вчинила нерозумно, нас з Ів понесло в цей бар. А мені ж багато не треба, пара чарок і мене розморило. То були демони, грубі й вульгарні. Вони б зґвалтували мене на якомусь пустирі ... якби не ... Мара, - сказала Олекса, поглядаючи на Адріана, з жахом дивуючись сама собі, як легко їй вдається брехня. - Вона з'явилася з нізвідки й розкидала цих козлів в різні сторони. Після чого забрала мене до себе. Я спала як убита, на цих австрійських перинах. Нікого крім Мари я більше не бачила, не думаю, що в її будинку був хтось ще. Вона поїла мене чаєм та розповідала про ці стрибки у просторі. До речі вона княжна, і вона мені сподобалася, - Олекса сама не розуміла, для чого вона так забріхується, на ходу придумуючи цю історію. Нервозність Адріана розбурхувала її побоювання. Олександра боялася, що все, що розказав їй Серафім виявиться правдою. Що мати Адріана дійсно винна, і тоді сам Адріан опиниться в небезпеці, тому що наскільки вона вже встигла усвідомити - демони обожнювали мстити. А ще в ній заговорили особисті принципи, адже як би вона не ставилася до Адріана, вона ні за що не стала б покривати вбивцю ні в чому невинної дівчини.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше