14

Глава 14                                                                                  

Я розуміла, що з бабусею Елі щось  трапилося, але наполегливо виганяла зі своєї підсвідомості найгірше. Ну не може життя бути таким несправедливим і жорстоким. Елі зараз ніяк не можна залишитися круглою сиротою .

Дівчинка теж злякалася і зі слізьми на очах повела мене до бабусиної кімнати. Залишивши свої речі у коридорі, я пішла за Елею, але перед самими дверима попросила її зачекати мене, і без мого дозволу не заходити до кімнати. Мені не хотілося, щоб зовсім ще мала дитина заглядала в очі ... смерті.

Відкривши двері я побачила, що жінка сидить у своєму ліжку у напівлежачому положенні, не подаючи жодних ознак життя. Її голова опущена до низу. Здавалося, що вона просто міцно заснула, але коли я підійшла до ліжка і схопила її за холодну руку, оторопіла на місці. Рука була зовсім холодною, а сама жінка не подавала жодних ознак життя ... 

Невже це кінець? Невже жінка померла, ---- закралася у мою голову страхітлива думка. Перебуваючи ніби у лихоманці я ніяк не могла зосередитися на тому, що мені робити далі. Пульс! Я маю перевірити її  пульс! 

Руки тремтять, але я наполегливо  пригадую все, що нас вчили на уроках основ здоров'я. Мені до щему в серці хочеться знайти доказ того, що ця жінка ще не покинула цей світ. Що Еля не залишилася круглою сиротою. 

Зосередившись, відчуваю, під пальцями два ледь відчутних удари й не вірю своєму щастю. Жива! Жива! Спохватившись підіймаюся, мчу до коридору повз заплакану Елю і хапаю свою сумку. Телефон!  Мені негайно потрібен мій телефон.  Від хвилювання плутаю номер швидкої допомоги і поліції, та все-таки набираю 103.

---- Елю, сонечко твоя бабуся жива. Обіцяю, рідна ми врятуємо її, ---- вигукую обіцянки на емоціях, паралельно слухаючи гудки у телефоні. 

У дитячих оченятах загорається надія. Дівчинка щосили обіймає мене і ми обоє сидячи у коридорі на підлозі чекаємо приїзду швидкої допомоги.  Можливо я поквапилася і дала Елі марну надію? Можливо не варто будо бути надто емоційною? Та я боротимуся за життя цієї жінки до останнього. Обіцяю!

Хвилин через п'ять у дверях лунає дзвінок і я біжу відчиняти їх. До квартири заходять двоє людей у медичних костюмах, яких я одразу проводжу до кімнати жінки, імені якої досі не знаю. 

Після кількох спроб реанімувати жінку, мені повідомляють, що її негайно госпіталізують у реанімаційне відділення міської лікарні. Зараз вона у комі і їй потрібна кваліфікована медична допомога. Детально мені ніхто нічого не пояснює. Кожен доволі швидко виконує свою роботу й бабусю Елі несуть до карети швидкої допомоги. 

Лише при виході один з медиків каже мені, що було б добре, якби з ними поїхав хтось із рідних. Натяк про те що можуть знадобитися гроші  розумію одразу, і даю обіцянку, що приїду до лікарні,  як тільки  зможу.

Ніби у лихоманці  починаю розмірковувати, що мені робити далі. Найбільше, що хвилює, куди подіти Елю? Дівчинка не може залишитися у квартирі одна без нагляду дорослих.  Еля! Куди вона поділася ? Під час усієї цієї метушні дівчинка зовсім випала з мого поля зору.

Обійшовши чужу квартиру таки знаходжу дівчинку. Вона заховалася у ванній кімнаті і старанно вмиває сльози. Побачивши мене спробувала приховати свої емоції, але іноді це не під силу навіть дорослій людині.

---- Елю, золотко моє, а я усюди тебе шукаю. Нам потрібно поговорити, люба. Твою бабусю повезли до лікарні і я маю поїхати до неї, щоб допомогти швидше одужати. Розумієш? ---- присівши поруч, кажу я, намагаючись підбирати правильні слова і заспокоїти дитину. 

---- Вона не померла? ---- жалібно схлипує дівчинка. 

---- Ні, рідна! Твоя бабуся жива і лікарі роблять все для того, щоб вилікувати її.

---- Єво Борисівно, ви не покинете мене?

---- Нізащо! Ми ж подруги, а подруги ніколи не залишають одна одну у біді. 

 Дівчинка вмить повеселішала й міцно обійняла мене за шию. Бідолашній стільки всього довелося сьогодні пережити, і ще невідомо чим усе закінчиться.

---- Елю, зараз я відвезу тебе до своїх рідних, а сама поїду до лікарні. Згодна?

---- Згодна! 

---- Тоді давай ми не будемо гаяти часу й поїдемо.

 Зібравши необхідні речі у невеличку сумку, ми з Елею  поїхали до моїх батьків. Поки бабуся дівчинки у лікарні, Еля поживе у нашій з Катею кімнаті, а далі будемо вирішувати, як бути. Сподіваюся мама з татом будуть не проти й приймуть цю дитину як рідну. 

Телепаючись у маршрутці я думала про те, що перш ніж їхати до лікарні потрібно повернутися додому і прихопити з собою трохи грошей. Навряд чи у цієї жінки є страховий поліс чи якісь заощадження, а навіть якщо є, то вона мені зараз про це точно не розповість.

---- Мамо, тату, привіт! Хто вдома? А у мене для вас сюрприз, ----  весело галасую з порогу, щоб Еля не почувалася ніяково у чужій квартирі.

---- Єво, вдома лише я, ---- відповіла мама, вийшовши нам на зустріч. ---- А що це за красуня завітала з тобою до нас у гості? 

---- Я, Еля ! 

---- Мамо, я зараз  все тобі поясню, але спершу потрібно нагодувати Елю, вона мабуть дуже голодна.

---- Ну тоді проходьте на кухню. 

Мама не ставила зайвих запитань і терпеливо чекала моїх пояснень. Накладаючи їжу на стіл вона кидала у мене цікаві погляди, але я жестами показала їй, що при дівчинці розмови не буде.

 Нагодувавши Елю я запропонувала їй подивитись мультики у її тимчасовій кімнаті. Дівчинка одразу погодилася. 

---- Єво, поясни вже нарешті, де ти взяла цю дитину?       

---- Мамо, це моя учениця ---- Еля. У неї бабуся потрапила до лікарні от я й привезла її до вас. Сподіваюся ви з татом не будете проти, якщо вона кілька днів поживе разом з вами?

---- Дівчинка, що сирітка?

---- Саме так, мамо. У неї з рідних лише бабуся. Я пообіцяла їй, що допоможу. Еля дуже кмітлива і розумна дівчинка, але зараз не про це. Мені потрібно їхати до лікарні, а брати з собою налякану дівчинку, не знаючи чим усе закінчиться не розумно, ---- пояснюю мамі, розраховуючи на її підтримку та розуміння.