20

 Глава 20                                                                                  

Стефанія Федорівна була неймовірно переконливою. Настільки переконливою, що я погодилася поїхати з ними до їхньої квартири. Жінка не ставила жодних запитань, а просто відкрила для мене двері свого дому. Сказала, що якщо мені немає де жити я можу залишатися у них хоч назавжди.

 Її доброта вразила мене. Вона ж зовсім нічого не знає про мене, а довіряє більше ніж хто інший. Стефанія Федорівна з відкритими обіймами впустила мене до себе, дала підтримку та надію, а головне запропонувала безкоштовний  дах над головою. 

 Я вирішила, що коли Еля ляже спати я все розповім про себе. Чисту правду як є, а тоді нехай Стефанія Федорівна  сама вирішує чи потрібна їй така гостя у домі. Розповім про те чому опинилася на соціальному дні й чому мій тато зрікся мене, але спершу вкладу Елю спати.

---- Не хвилюйся, Єво мені не потрібно читати казки на ніч. Я вже доросла! ---- залізши під ковдру, промовила Еля. 

---- А мені немає чого хвилюватися. Я вмію читати і якщо мене хтось попросить, то я залюбки почитаю йому.

---- Можливо ближчими вечорами я й скористаюся твоєю добротою, але не сьогодні, дуже хочеться спати. 

---- Солодких тобі снів, зайчатко, ---- посміхнулася я, і нахилившись поцілувала Елю у високе чоло.

---- Єво, ти така ніжна, ... як мама, ...  ---- сказавши це, Еля хутко повернулася на бік,  накрившись ковдрою з головою.

Стефанія Федорівна сиділа за столом, тримаючи у руці чашку давно холодного чаю. Жінка заглибилася у власні роздуми, тому одразу й не помітила мене.

---- Гмм, ...  Стефаніє Федорівно, мені потрібно поговорити з вами. Розповісти, ... про себе ...

---- Ох, ... дитинко! Ти впевнена, що маєш сили на це сьогодні? Я все бачу, відчуваю твій біль. Твої очі розповідають більше ніж треба. 

---- А мої рідні нічого не побачили. Учора мій тато дізнався жахливі речі про мене й сказав, що у нього більше не має доньки на ім'я Єва.

---- Знаєш, Єво я поки не знаю у чому суть вашого непорозуміння, але знай, слова твого батька, ... пусті слова. Вони нічого не варті, хіба лише завдають болю. Можливо ти й розчарувала його, але повір, сьогодні він не перестав  менше любити тебе. 

---- Не думаю, що у нього є ще якісь почуття до мене, крім огиди та зневаги. 

---- Сідай та розповідай нарешті, що ти такого накоїла.

Сівши до столу, я  склала руки в замок й поставивши  їх на коліна, нервово видихнула. Ніяк не могла підібрати перших слів. 

---- Я, ....  хвойда, яка раніше  працювала у ескорті. Розважала багатих чоловіків за гроші, ---- випалила я на одному подиху, витискаючи останні молекули кисню з легень. Думала, що від мого зізнання на обличчі жінки появиться зневага, а вона лише спокійно промовила:

---- А я думала, що за покликанням ти художниця, Єво.

---- Художниця, ...  але мені дуже потрібні були гроші. Це було питання життя і смерті.

---- А от з цього моменту розповідай детально.

---- Я звичайна дівчина, яка мріяла стати відомою художницею, гордістю батьків і просто щасливою та коханою  жінкою. У мене для цього були всі  шанси та можливості. Люблячі батьки, сестра , коханий хлопець і мрія, але як то кажуть не судилося. Навчаючись на останньому курсі, я стала помічати, що дуже скоро втомлююся  та часто пітнію. Мені бракувало кисню, коли я піднімалася сходами, хоч зайвої ваги у мене ніколи не було. Стало лячно і ми з моїм хлопцем пішли на обстеження. Після купи аналізів, кардіограм та інших маніпуляцій мені винесли вирок. Недостатність мітрального клапана, комбінована мітрально-аортальна вада й ще ціла купа незрозумілих мені патологій. Моє серце працює неправильно, звідси і мішки під очима, задишка та набряки. Мені запропонували провести  негайно операцію за кордоном, від якої я одразу відмовилася. Тоді лікар назначив мені захмарно дороге лікування, попередивши , що без операції я все одно житиму не довго. Це був жахливий момент розпачу та страху. Я шукала варіанти як допомогти собі, ... заробити гроші на життєво необхідні ліки. Малювання картин, робота офіціантки чи прибиральниці не приносила потрібних грошей, тому я зважилася на відчайдушний крок. Продала себе у рабство. Точніше свою красу, бо з жодним зі своїх клієнтів я не вступала у статеві стосунки. Завжи обирала тих, які у сексуальному плані вже ні на що нездатні. Я знаю, що краще було обрати смерть, але я боялася, ... дуже боялася.

Далі я розповіла Стефанії Федорівні усе до кінця. Про знайомство з Давидом Алієвим, про те як він прийняв мене за наркоманку, про те, що він виявився рідним братом майбутнього чоловіка моєї сестри, про його шантаж, про тата який з'явився під час нашої сварки й все інше. 

---- Ти не розповіла рідним про свою хворобу? Так?

---- Ні! Не розповіла! Спершу думала, що якщо знайду гроші, то розповім, а потім, коли зрозуміла, що навіть на важко хворих людей гроші з неба не падають, залишила все як є. Я просто хотіла вберегти найдорожчих мені людей від сліз та страждань, бо розуміла, що грошей у нашій сім'ї немає. Не хотіла, щоб батьки звинувачували себе у неспроможності допомогти  мені. 

---- А хлопець, підтримав тебе, допоміг хоч добрим словом?

---- Ні, він розірвав наші стосунки ще у лікарні. Сказав, що не бачить сенсу й далі бути разом. В деякій мірі я розумію його. Кожному нормальному чоловікові хочеться сім'ю, дітей, затишок, а дітей народити я не зможу, бо й сама незабаром помру.

Розповівши усе про себе як на сповіді, я відчула, що з душі ніби камінь скотився. Тягар який я носила у собі просто кудись  зник, полетів у безодню. Навіть дихати стало легше. Сподіваюся він більше не торкнеться моєї душі.

 Зовсім  чужа мені людина вислухала мене до кінця мого монологу. Не засудила, не зневажила, а прийняла такою як є, і за це я безмежно їй вдячна.

---- Єво, як на мене ти мала розповісти все рідним. Не намагатися впоратися з такою великою проблемою самостійно. Це дуже складно. Ти молода, налякана тому й наробила цілу купу дурниць.