Темний бік Місяця

Розділ 1

Розділ 1

Звичайний ранок на Місяці, але який же він прекрасний, крізь ледь-блакитний повітряний купол міста видно Землю. Але нас цікавить одна людина... Він сидить на даху своєї домівки і дивиться на планету предків. Його дім - це чудернацька будівля круглої форми, металевого кольору ззовні, але повністю  прозора всередині.

 - Марку, йди снідати, - обізвався жіночий голос знизу. – Тобі ще на навчання йти!.(так-так, навіть на Місяці навчаються)

 - Зараз, мамо, йду – відказав Марк замріяно.

На вигляд Маркові було років з двадцять пять, але насправді лише вісімнадцять з хвостиком. Наш юний студент мав блакитні очі та біляве волосся. Марк був людиною, котра народилася на Місяці і ніколи не бачила Землю, таку далеку і водночас близьку. Чому близьку? Бо майже кожен день, коли Марк йде до інститута він бачить, як кілька дорослих людей сідають в металеву кулю і летять на Землю. Завжди, скільки Марк себе пам'ятав, він хотів непомітно залізти в ту кулю і полетіти... Але, коли він це робив в дитинстві, його лише виганяли. Ті хто був добріше, лише сміялися і казали: "Будеш добре вчитися, виростеш і будеш працювати з нами. А поки йди собі додому".

Ставши доросліше, Марк облишив ці спроби, але почав більше поглиблюватися в книги про Землю. З кожним роком нові книги було все важче і важче дістати, поки не стало зрозумілим, що Марк перечитав все про Землю. Але все-таки він не дістав з книг, те що хотів. Найбільш нова книга була датована 2000 роком. А зараз  2100. Чому нових книг із Землі немає? На це питання ніхто не міг відповісти. Одні казали, що просто не возять. Інші, вже старші, що на землі не залишилося людей. Але чому, що з ними трапилося? І навіщо туди літають вчені? Марк кожен день роздумував над цим, і зараз, доки спускався, у нього в голову знову залізли ці думки. 

Забігши на кухню він сів за стіл. Мами вже не було вдома, а біля іжі була записка: "Я пішла на роботу. Не запізнися до університету. Люблю тебе. Мама". Вона завжди готувала Маркові їжу, коли той запізнювався. Швидко поївши та прибравши, Марк пішов до університету.

 Хлопець йшов не поспішаючи, адже у нього ще було вдосталь часу. Він жив майже в кінці мста, тому, коли потрібно було йти куди-небудь бачив, як еволюціонувало вміння будувати практичні та компактні будинки. Великі, не зовсім красиві будівлі, що були побудовані ще за перших колонізаторів, змінювалися новими, більш свіжими та в зовсім іншому стилі. Марк протер сонні очі. Майже кожна ніч була безсонною. І ця не була винятком. В результаті, щоб відпочити від кошмару він заліз на дах і сидів там, розмірковуючи, майже всю ніч.

 - О, Марку, привіт, - почув він позаду себе.

Обернувшись він побачив дівчину, ії чорняве волосся вигравало в променях справжнього сонця, які тут рідко побачиш.

 - Ну що ти застиг, наче примару побачив, - вдавано обурилася дівчина.

 - Та ні, ти що, я просто не чекав тебе, до речі, Селено, чому ти так рано прийшла?

 - А... Я знала що ти так зазвичай виходиш, тому вирішила прийти раніше щоб ти мене не чекав... Як завжди, - знітилася дівчина.

 - Я вже звик, - усміхнувся Марк.

*Позіхає*

 - З тобою все добре? Ти останнім часом здається не висипаєшся.

 - Ні, все добре, краще пішли в школу, бо ще чого добрго запізнимося, - останній місяць його мучили нічні жахіття. Хлопцеві щоночі снилося що його хтось кличе по той бік Стіни.

Стіна - це спорудження, котре побудували ще за часів, коли люди жили на Землі і лише почали колонізувати Місяць. В перший рік вони захотіли дізнатися більше про той бік Місяця. Але кожна експедиція, що відправлялася туди, бесслідно зникала. Після цього дослідження перестали вести, а поселенцям заборонили туди потикатися. Та ніхто і не хотів це робити. З часом про ці випадки забули, але, ставши частиною місцевих легенд, вони стали ще більш химерними. Та через деякий час люди знову почали зникати. Перед тим як це траплялося вони розповідали своїм друзям що увісні їх хтось кличе в темряву - на Темний Бік Місяця. Після цього і спорудили Стіну – голографічну проекцію бар’єра, котра не дає змоги вийти за її межі.

Марк добре знав правдиву історію, і тому дуже занепокоївся. В його родині залишилися записи про ті випадки, правильні записи. З легендами вони були майже не схожі. Але щось Маркові підказувало, що навіть родинні записи це ще не все.

День пройшов як і звичайно. Попрощавшись з усіма, Марк пішов додому, він йшов сам, вибираючи місця, по яким ніхто не ходить, йому подобалося блукати самотнім, але водночас щось в ньому боялося самотності, адже якщо щось трапиться – ніхто цього не побачить та не почує.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше