Розділ 10

Монстри ревли, Марк ледве встигав відхилятися від атак змія. Селена рубалася нещадно, наче все життя провела в бою. Іноді когось із друзів зачіплювали, але рани заростали. У монстрів не було сили щоб здолати Воїнів Світла. Все затихло, лише змій ревів, намагаючись збити друзів. Легіон монстрів був переможений. Марк та Селена відсапувалися, але їм ще треба було перемогти змія та запечатати Абраксуса. А потім...

Марк навіть думати про це не хотів. Як він може бути без Селени. За цей час вони зблизились, і Марк не міг без Селени. Він нею дорожив, сприймав за рідну. А тепер просто забути... Ні, він повинен щось зробити. Думаючи про це Марк наніс останній удар по змієві, і все затихло. Навколо лежали гори померлих монстрів. Їх очі згасли, і лише два вогника - Марк та Селена блищали на все поле. 

 - Полетіли, - коротко сказала Селена, вказуючи в сторону лігва Абраксуса.

 - Зачекай, - зупинив її Марк, - я хочу тобі дещо сказати. Я...

Не встиг Марк це договорити, як з під землі з'явилася потвора. Це була та сама, що вбила Селену. Очі Марка загорілися вогнем. Він напав на неї і рубав мечем. Наносячи удар за ударом він не чув нічого. Його мозок затуманила помста. Спочатку він вб'є потвору, а потім її хазяїна. Марк наніс уже більше десятка смертельних ран, але потвора ще жила. Але не тільки жила, а й усміхалася, як тоді... Марк не тямив себе від люті. Селена намагалася до нього докричатися, але хлопець її не слухав. Як же так, чому вона не помирає.

 - Згинь! - закричав Марк і рубонув Мечем зверху вниз, на потвору. Але вона щезла. Меч лише віткнувся в землю і створис ударну хвилю. - А, де вона?

 - Хто, Марку?

 - Тобто, ти не бачила, що тут хтось був? Воно же стояло прям переді мною. Ця потвора...

 - Тут нікого не було. Ти бив повітря. - трішки з насмішкою промовила дівчина.

 - Але ж... - Марк вдавано обурився, - ну й добре, напевне мені приверзлося. 

 - Добре, полетіли до лігва?

 - Так, але я ще хотів би подивитися де моя мама. Бо наш дім було зруйновано, і я її ніде не знайду.

 - Я допоможу тобі її знайти.

Після години пошуків друзі не знайшли нічого. Монстри випарувалися. А тіла вбитих щезли, наче під землю провалилися. Марк уже не розумів, що тут коється. Хоча, Селена теж. Із силою їй були відкриті майже всі таємниці Всесвіту, але ця...

Марк вдарив кулаком в землю біля свого будинку і, на його превелике здивування, вона проломилася. Не чекаючи такого, він підкликав Селену і вони почали збільшувати яму.

 - Марку, як ти думаєш, що це? - запитала дівчина.

 - Я не знаю, але це напевне щось, що зв'язане з Абраксусом.

Врешті-решт, яма стала такою великою, щоб туди пролетіти. Всередині щось пронизливо закричало. Звук був не людини. Але і не тих монстрів, що вони здолали. Це було щось велике, гігантське. 

 - Марку! - закричала Селена і швидко піднесла його в небо. На місці, де стояв Марк почала провалюватися земля. Із недр Місяця вилізало два величезних Змія. Таких, як той в легіоні, але в два рази більше. 

 - Що, це?! - закричав Марк ледве не на весь голос.

 - Я не знаю, але ми їх не здолаємо, потрібно щось робити!

Змії різко зупинилися. Один з них піднявся до рівня Марка та Селени і сказав голосом... Абраксуса:

 - Ви дурні! Своїми діями ви лише прискорили моє повстання і знайшли частину, що була згублена в просторі і часі. Вона була схована в Михаїлі, а він сам залишився в Міжсвітті. Ніхто його не міг дістати... крім тебе, Марку. Я спеціально підклав запис про ритуал, створив "сестру" Михаїла. Лише ти, зі своєю блакитною кров'ю міг його прикликати. А разом і Змія Кінця. Тепер просто спостерігайте за руйнуванням всього, що було вам дороге. 

Піднявся голосний гул, Марка поглинула темнота і він опинився над своїм будинком. Ще цілим. Навколо не було слідів монстрів. Він побачив свою матір, прямючу до будинку. Але тільки він хотів полетіти до неі, як Змій виринув з-під землі і її не стало. Марк рвонувся, щоб вдарити змія Мечем, але не зміг поворухнутися. Абраксус почав мучити його ще і ще, кожен раз змінюючи обставини. Тут була і Селена, і навіть Макс, котрий відродився, і містер Роберт теж. Його шкільні друзі. Навіть тато... Абраксус не зупинявся.

Одного разу Марк зміг поворухнутися. Він простяг вперед меч і почав атакувати ударною хвилею. Це лише розізлило Змія, а не нашкодило йому. Раптом перед ним з'явилася Селена і вдарила монстра. Очікуючи, що він від цього ще більше розізлиться, Марк підлетів ближче до Селени, щоб битися разом з нею, але, одним різким поштовхом, вона його відштовхнула. Змій поглинув Селену і повернувся до Марка. Але тіло монстра почало розсипатися на піщинки. Марк не рухався. він хотів, щоб Змій поглинув і його. Тоді все закінчиться, всі муки, втрата близьких. Але Змій щез. Нічого не залишилося, крім сяйливих золотих піщинок на землі.

Марк не вірив побаченому. Звідкись у нього в голові змайнула думка, що, якщо зробити той ритуал, і зайти в нього, то він зможе все змінити, переміститися назад в часі. Марк спустився на землю. Сила не щезла, як казала Селена, але хлопець на це не звернув уваги. Із крилами було набагато легше. Помучившись десь з годину Марк змайстрував стабілізатори, накреслив пентаграму і почав виконувати той злощасний ритуал, з якого почався початок кінця.

Промовивши слова, Марк відчув у собі сили. Він зайшов в портал і все згасло. Остання фраза, яка прозвучала з його вуст, була:

 - Я обов'язково тебе знайду, люба Селено,  навіть якщо для цього потрібно буде обійти всі світи...