Темний лицар смерті, або таємниця намиста графині Божецької.

Глава 2

Ближче до вечора Ритка поспішила на побачення з ще одним кандидатом на звання "хлопець". Мені інколи здається, що їй просто подобається ходити на побачення, а от чи щось вийде з кавалером - не так і важливо. Але це лише моє припущення, бо Ритка усе заперечує.
Міка посиділа ще зі мною до годинки восьмої, я переконала її, щоб попила зі мною кави, а тоді уже відпущу.
- Аніко, ти якась дивна. Щось сталось чи то в тебе хандра, бо на рік старшою стала? - Міка завжди бачила, коли щось мене з'їдало з середини. Я то не звикла викладати душу перед людьми, навіть перед подругами моя замкнутість не зникала.
- Цей подарунок. Він прекрасний, мені знімати не хочеться його, якось так припав до смаку. Але... Але я б хотіла знати, хто залишив його. - Я надпила кави і трохи засумнівалась, бо по правді, то нічого страшного не трапилось, а я панікую, ніби мені мертву мишу підкинули.
- І це все? Я не розумію тебе, подруго. Такий шикарний подарунок міг дати той, кому ти не байдужа. Тому, мабуть, Ритка правду говорила і маєш таємного шанувальника. Радіти треба, а не нервувати. Усе, я йду мені на роботу завтра. А ти перестань хвилюватися.
Міка торкнулась моєї голови, як мальньку дівчинку, поплескала по ній, щоб усе дурне йшло геть.
Я б так і зробила, як Міка казала, в іншій ситуації, але не цього разу. Щось таки мене тривожило. Щоб перестати завалювати себе проблемами, які, по суті, не існують, я вирішила лягти спати. Завтра, в понеділок, в мене вихідний, тому можна розслабитись і сповна насолодитись сном і бити байдики. Потішити себе кохану.
Годинник показав о пів на десяту і мої очі заплющились від втоми, щоб відпочити від усіх емоцій.
***
Музика долинає десь зовсім недалеко, така класична, але водночас заворожуюча. Я відчуваю, що мене заполонили емоції і я готовп стрибати від щастя. Піднявшись по кількох сходах, опинилась у великому холі, попереду масивні і широкі сходи, які ведуть на другий поверх. Я знаю, що усміхаюся, я це відчуваю. Руками поправила довге пишне плаття, підійшла до надзвичайного дзеркала: його краї оброблені найщирішим золотом, яке вимальовувало квіти усякої форми. Я побачила себе: гарно підібране волосся, закріплене гребінцем, що весь у самоцвітах, дороге плаття, корсет у таких самих самоцвітах, як і прикраса на волоссі, який мене давив, але чого не зробиш для краси. Упевнившись, що я готова, попрямувала у наш бальний зал, вхід до якого був прямо перед моїм улюбленим дзеркалом. Батько, чоловік статний, мені його довгі і уже посивілі вуса ніколи не подобались, але мій папа не дуже хотів мене слухати. Та я була певна, що він мене любить понад усе в світі. От він підйшов, зігрів моє серце теплою батьківською усмішкою і подав руку, за яку я одразу і вхопилась.
- Моя красуня уже не дитина. Цей бал для тебе, люба.
- Дякую, батечко. Я щаслива. І бал прекрасний.
- Ти мене ощасливила, моя квіточко. Тепер ходімо до твого нареченого, а то ще подумає, що ти втекла.
Батько розсміявся, а я за ним. Він стиснув мою долоню, що була у мережевній рукавичці, і ми пішли до гостей. Як тільки ступили крок, як усі погляди кинули на нас, чи то на мене. Мої щоки загоріли і я лише змогла опустити погляд, коли до нас підійшов високий молодий чоловік з чорнявим, як ніч, волоссям, він узяв мою руку і поцілував її, не зводячи очей з мене.
- Ось моя дочка, а ваша майбутня дружина.
Холодно. Мокро. І в моє тіло щось нестерпно впирається. Я спробувала перевернутися, але в цей момент щось захрустіло. Моментально розполющила очі і нічого не зрозуміла, бо була я не у своїй квартирі, а поміж дерев. Падав дощ, моє тіло кинуло в жар, та потім одразу ж затрусилося від холоду. Я дихала і ніби ні, усе моє тіло в мокрій землі, піжама промокла і брудна. Я провела руками по обличчю і піднялася із землі, але босі ноги пекли. Сльози якось самі потекли, я й не розуміла, чого це плачу. Немов в трансі, добралась додому, забігла у ванну і почала скидати з себе одяг, залізла у ванну і теплою водою старалась змити зі себе не лише бруд, а й страх. Я й досі плакала. На дні ванною помітила кров, що не на жарт ввело мене в ступор. Осі мої були з розміром в п'ять копійок, я витріщалася і не монгла нічого зробити.
- Аніко, дурепо, зберись. - Ступні були покалічені і з ран текла кров. - Я що - пішки йшла у той ліс? Як я туди потрапила? Як я вернулась? Нічого не пам'ятаю.
Сиділа я у ванній довго. Коли відчула, що здоровий глузд вернувмя, а руки вже не так тремтять, я вийшла і окуталась у теплу махрову піжаму. Волосся я акуратено витирала рушником, коли уже з нього не текло, як з відра, то рукою протерла дзеркало, яке зайшло парою, і вдивлялась у своє жахливе відображення.
- Що з тобою не так, Аніко?
Якусь мить я навіть не кліпала очима, тоді моє відображення перейшло у дівчину із дорогим гребінцем у волоссі і красивій сукні із корсетом в самоцвіти. Я ніби дивилась крізь воду, її сумний погляд пропалював наскрізь, раптом дівчина конулась вперед і ніби закричала. Я відсахнулась і відступила аж до стіни. Дихання моє збилась, радше виглядало, що я бігла, аніж ступила кілька кроків назад. У дзеркалі знову була я.
- Марення! Галюцинації! Сон! - Кричала, як шалена.
Пальці міцно стискали мій таємничий подарунок і я згадала сон, як тільки прикрила очі, так одразу і приснився. Це та дівчина із сну, але ж це була я. Моє обличчя, але не я. Мене знову трясло, тіло завмерло в дивацькій позі і я чула, як моє серце виривається на зовні. Мені так страшно ще не було ніколи. Навіть, коли батьки померли, я так не боялась.
Попленталась назад у ліжко, я дуже старалась не заснути, але нічого не вийшло. Накинула на плед теплу ковдру і одразу заснула.
***
Спала я довго, сонце уже пекло. Телефон не дзвонив, він кричав, а я його хотіла вбити. Та коли на екрані побачила "Ритка", то одразу відповіла.
- Алло, Ритка-питка. Як життя? - Я не цілком усвідомлювала, що говорила, тому реакція подруги була цілкгм зрозуміла.
- Ти пила вчора? Без мене? Зрадниця!
Голова боліла, ніби і справді випила не одну плящину чогось міцненького. Тільки алкоголю не було, тільки одна прежахлива ніч.
- Нічого я не пила. Погано спала, от і все. А в тебе, як побачення пройшло?
Не хотіла, щоб мене розпитували про нічний жах, тому перевела тему. Добре, що вчасно згадала про побачення.
- Який він красунчик! Я не можу перестати про нього думати. А який милий і як говорить гарно.
- Йой, та той Павло тебе захопив. Невже знайшла того єдиного? - Глузувати трохи не в пору, але я не втрималась. Ще ніколи не чула, щоб Ритка говорила про когось з таким захопленням в голосі.
- Який Павло? А, Павло. Ні, я зараз про Даміана говорю.
- Якого ще Даміана? Ти ж з Павлом ходила вчора на побачення. Де ти встигла надибати ще когось?
- Павло вчора зустрів друга в кафе, де ми сиділи. І ми його запросили до нас, щоб присів.
- Ви запросили? Ага, вже там. Ти його затягла до вас, в цьому я впевнена. Павло не придушив тебе за таке хамство?
- Хамство? Що з тобою? Але ні, все нормально було. - Ритка злилась, а я не дивувалась. Мій мозок, як в тумані. Але вже наступні слова звучали набагато жвавіше. - Цей Даміан нещодавно повернувся з якось подорожі і Павло запропонував, щоб трохи його розвіяти. Ми сьогодні знову зустрічаємось, але мені потрібна ти. Павло сказав, що це буде подвійне побачення.
Я аж з ліжка встала. В моїй голові задзвеніли дзвіночки, які попереджали про неприємності. Я хвилину мовчала, поки переварювала все, що розказала подруга. 
- Ритка! Ти з дуба впала? Ти хочеш, щоб я зайнялась твоїм Павлом, поки ти будеш фліртувати з його другом?
- Так! - Вона радісно запищала, ніби мільйон виграла. Тільки мільйону ім'я Даміан.
- Ні! Я тебе підтримаю і прийду, щоб не було нікому ніяково. До пари, як то кажуть. Але не буду я відволікати Павла, коли ти там займешся його другом! Або так, або я не йду! Міку клич!
- Міка не може. Та прикрий мене. Як побачиш Даміана, то зрозумієш.
- Кажу тобі - ні. Кидай Павла і далі роби, що хочеш. А мене в це не вплутуй.
- Ну, добре. Гарно погуляємо і все. О сьомій у скверику. Вдягни щось гарне.
Я впала на ліжко, розклавши руки по обидва боки від себе і видихнула. Я не могла зрозуміти, чи то все було сном, чи таки я справді забрела серед ночі в ліс. Поглянула на ноги і таки не сон: рани були на місці.
До сьомої я так і нічого не згадала, тому мій і так не дуже радісний настрій впав до мінусів. Я не хотіла брати участі у подвійному побаченні, де подруга має кинути одного, а захопити іншого. А ще попереду ніч, яка мене лякає до чортиків.
Нічого надзвичайного я на себе не натягла: легке чорне плаття з квітковим принтом до колін і білі кеди, вечір був душним, а тому моє хвилясте і густе волосся треба забрати якнайвище - високий хвіст. Виглядала нічогенько, але думки знову верталися до тої ночі.
Ритка чекала мене у сквері, махала обома руками і вишкірила свої білосніжні зубки.
- Мужчини трішки запізняться. І дякую, що погодилася.
Ми сіли на лавку, інші лавки були уже зайняті. Настрій у подруги був надзвичайний. Ритка була, як ураган. Коли Риті нудно, то це ріане смерті.
- Я зовсім не задоволена, щоб ти знала. Мені не подобається уся ця затія. Ритко, я б хотіла поговорити.
- Звичайно, але потім. Даміан уже йде.
- І Павло теж.
Хлопці підійшли з усмішками на обличчях. Настрій у всіх був прекрасний, крім мене. Ритка не перебільшувала, Даміан і справді був красунчиком, як з обкладинки журналу. Навіть не знала, що такі в нашому містечку водяться.
- Привіт. Це моя подруга Аніка. А це Павло і Даміан.
- Дуже приємно.
Павло був милим і теж симпатичним, але занадто спокійним для Ритки. Тому їм нічого не світило. Даміан був зовсім іншим, від нього йшли особливі вібрації.
- Куди йдемо?
Ритка навіть не приховувала свого зацікавлення новим знайомим, а він це точно помітив і усмішка стала ще ширше. А мені так шкода Павла, він вдивлявся в подругу, як в картинку і осліп.
- Йдемо в піцерію, що біля школи. Я там давно був. - Даміан підійшов до мене і підсунув лікоть, ніби запрошення на танець. А мені перед очима знову нічний кошмар, як старший чоловік зробив те саме у сні. Я зніяковіла і опустила погляд додолу, та невдоволення Ритки вхопила миттєво. Руку я таки подала і ми пішли у запропонований заклад.
Співрозмовники з хлопців прекрасні, кожен знав, як розвеселити і підтримати розмову.
- Що це за ім'я таке - Аніка? - Даміан уже втретє питав про це, а я не відповідала.
- Колись розповім.
- Але не сьогодні? - Він не стомлювався вставляти свої п'ять копійок і витягти з мене побільше інформації, причини цього мені не дуже були зрозумілі, бо він явно відповідав на залицяння Ритки.
Я так часто споглядала на годинник, що мене зловили на гарячому. А мені ставало страшно від думки, що маю вернутись додому і заснути.
- Ти кудись поспішаєш? Чи тобі з нами нудно?
Вгадаєте, хто це запитав? Звичайно, Даміан. Такий самовпевнений і зухвалий тон мене розсердив, чого я не збиралася терпіти. Мої нерви й так на межі, а тут ще цей пихатий індюк.
- Підемо замовимо ще соку.
- Покличемо офіціантку.
- Підемо і самі виберемо, смаків так багато.
Я витягла Ритку з-за столу і потягла у бік напоїв.
- Що ти робиш? - Подруга була у гніві.
- Я? Ти на себе подивись. Неозброєним оком видно, що Даміан мажор і ловелас, а ти, як на повідку, ідеш до нього.
- Ти заздриш?
- Здуріла зовсім?
- Він тобі подобається. Ти ж не думаєш, що Дамі гляне на таку, як ти? Ти занадто проста.
- Рито, що з тобою? Як ти... говориш зі мною. Хоча це неважливо. Бери собі мажорчика,потім не приходь плакати до мене.
Я розвернулась і попрямувала до виходу. Здивовані погляди хлопців проводжали мене до дверей. Ритка мене так образила. Я не розуміла, чого вона так змінилася. Чи то я не бачила, яка вона насправді.
Вдома я завалилась в ліжко, хоча заснути було страшно. Але тіло відмовлялося слухати, одягнена я заснула.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше