3. ПРИГОДИ ЛИЧИНИ ПРОДОВЖУЮТЬСЯ

– Кон Рунгу без різниці, де ми будемо чекати – він нас знайде. Але можна йти в бік палацу, підбере по дорозі. Недобре буде, якщо господарі тут застануть.

Вілор знову кинув погляд на Ареліс, поки Тавор приводив до ладу комору, прибираючи сліди перебування. Відкрив перед дівчиною двері.

Ареліс зіщулилася, виходячи в прохолодне нічне повітря. Заграва свята злегка згасла, але в небі ще літали розпалені дракони, лунала музика. Тавор підозріло покосився на Вілора, наздоганяючи, і дівчина зітхнула, так і не вирішивши, чи правильно зробила, що нічого йому не розповіла.

Зараз дракон швидше дратував: через нього розмова з братом знову відкладалася, а знати, що сталося за ці п'ять років, хотілося просто нестерпно!

– Куди йти? – рівно поцікавилася вона, намагаючись не видавати емоцій.

– Туди, – впевнено вказав Вілор, виводячи на широку вулицю з будинками вище.

Техно-магічна вежа, єдиний яскравий орієнтир, залишилася трохи в стороні, а палацу першого дрекка видно не було. Напевно, як і у кон Рунга, він був схожий на кам'яного дракона, який відпочивав на березі.

Ареліс взяла під руку Тавора, все ще боючись, що брат знову зникне – з острова і з її життя. Той посміхнувся у відповідь, немов обіцяючи, що у них попереду багато часу.

– Відпусти мене, недоумок! – дзвінкий жіночий голос прорізав тишу, рудий сполох на мить загорівся в світлі пізнього феєрверку. – Допоможіть!

– Лисиця! – вигукнув Вілор.

Ареліс здригнулася, придивилася. Невисоке в’юнке дівчисько відчайдушно намагалося вирватися з рук... абсолютно роздягненого дракона! Той ішов нітрохи не бентежачись наготи і нібито не до кінця усвідомлюючи, де знаходиться.

Зазвичай перевертні всіх мастей використовували спеціальне заклинання або талісман, що дозволяли зберігати одяг під час обороту. Але у цього, схоже, не склалося. Та й взагалі щось діялося з магією – Ареліс безпомилково це вчувала.

Ззаду почулося тихе гудіння боліда, що знижувався. Молода герцогиня з надією обернулася, швидше радіючи поверненню чоловіка, ніж лякаючись. Але виявила лише Лаату з сестрою.

Нітама сиділа відкинувшись на спинку і закинувши голову, ніби в непритомності або глибокому сні. Лаата ж відчинила двері і вистрибнула назовні.

– Солара? – пробурмотів зовсім поруч Тавор. Рука перевертня раптом почала звільнятися від руки сестри, і Ареліс моментально повернулася назад.

Тавор придивлявся до завмерлої рудої.

– Кастор! – майже одночасно пролунав крик Лаати.

Роздягнений дракон завмер. Скориставшись моментом, руда видерлася і кинулася навтьоки.

– Чекай тут, – короткий погляд на Ареліс, і Тавор метнувся слідом за Лисицею.

Кілька миттєвостей Ареліс стояла, не знаючи, чи то кинутися за братом, чи то послухатися. Доки не виявила, що Вілор стиснув її долоню і тягне в бік.

– Йди сюди. Будь ласка, – прохала ззаду Лаата, ніби підманюючи дикого хижака.

– Що відбувається? – шепнула Ареліс.

– Кастор трохи не при собі. Демони намагалися відокремити його сутність від відображення. Він став лебом.

– Це мине?

– Можна тільки сподіватися. Не роби різких рухів, – Вілор повільно відвів дівчину до стіни, дивлячись, як Кастор крок за кроком наближається до боліду, не зводячи погляду з Нітами.

– А вона чому спить?

– Його світлість накинув сонну вуаль.

– Навіщо?

– Щоб напоумити обох.

– Нітама... – пробурмотів дракон.

– Так, – прошепотіла Лаата. – Йди сюди. Вона тебе шукала. Їдьмо додому.

Ареліс завмерла, дивлячись, як дракон повільно, ніби принюхуючись, наближається до машини.

– А Лисицю він куди тягнув? – так само пошепки поцікавилася, озираючись у пошуках Тавора. Не може бути, щоб до цього часу не зловив!

Неприємне передчуття кольнуло в грудях. Знову ця Лисиця! Потрібно було відразу ж видати її! Якщо через неї Ареліс знову втратить брата...

– Не спугни, – так само тихо відповів Вілор. – Ратмір потім розбереться.

Герцогиня злякано замовкла. Кастор мовчки, невпевнено наближався. В очах лисніли немов проблиски розуміння, спогади і щось ще – щемливо-ніжне, гаряче, від чого серце завмирало, а потім починало калатати. Ареліс ніколи не бачила, щоб чоловік дивився на неї так. Ну може зовсім небагато – кон Рунг, коли увірвався до них на веранду. І шалено хотіла, щоб хоч один з них, навіть не пам'ятаючи себе, йшов так само, ведений глибинним інстинктом і бажанням.

Кастор забрався всередину. Доторкнувся пальцями до щоки сплячої дружини.

Лаата закрила за ним двері, обернулася до Вілора:

– А ви що тут... – кинула гострий погляд на Ареліс, підходячи. – Сталося щось?

– Чекаємо на його світлість, – відгукнувся дракон.

– Вибач, підвезти не пропоную, – розвела руками Лаата, знову подивившись на Ареліс. На цей раз із цікавістю.

– Все в порядку, – Вілор поклав руку на пояс і раптом витягнув личину. – До речі, твоє?

Ареліс від несподіванки оніміла, дивлячись, як Таворів дар переходить до наступних рук і не уявляючи, чи відвойовувати назад, чи пустити все на самоплив. При чому тут драконеса?!

Та теж з легким подивом глянула на прозору магічну сіть, приймаючи. Помацала.

– Чому ти так вирішив? – поцікавилася.

Вілор думає, під личиною була Лаата? Ареліс зрозуміла, що зовсім заплуталася. Він же зробив вигляд, ніби не впізнав... невже прикинувся? І звідки тоді стільки уваги до неї самої?!

– Гадаю... ммм... у Ратміра буде кілька питань до її власниці, – якимось дивним тоном відгукнувся Вілор, ніби на щось натякаючи. Лаата заінтриговано підвела брову, і Вілор додав: – Поки я був у від'їзді...

Ареліс не витримала:

– Яких питань? А та руда? З якою він цілувався?!

– Цілувався? – зацікавилася Лаата. – Ходили чутки, нібито у вас не все гладко, але не думала, що настільки.

Ареліс спалахнула, закусивши губу, після розсердилася. До чого це ходіння навкруги?