4. РОЗПОВІДЬ ВІЛОРА

Можливо, варто було вислухати спочатку Вілора. Зібрати всю інформацію, ретельно обміркувати. Заспокоїтися, по-хорошому – виспатися. Повечеряти, в кінці кінців. Але знову давати час перевертню домовитися зі своєю дружиною, або тієї в черговий раз кинутися в Навь, не хотілося. Спочатку Ратмір сам переговорить. З кожним. І першим в його списку, а також в його кабінеті, стояв вовк.

– Я повинен подякувати, ваша світлосте, – схилив голову в офіційному поклоні перевертень.

– Найкращою подякою для мене буде інформація, – Ратмір кивнув, дозволяючи сідати.

Тавор підняв брову, і Ратмір, звузивши очі, додав:

– Чому демони тримали вас там? Що їм потрібно?

Вовк все-таки прийняв запрошення, опустився в крісло навпроти. Склав руки перед собою, не поступаючись поглядом, але і намагаючись не показувати виклику.

– Ви ж розумієте, що ця інформація не підлягає розголошенню.

– Ви ж розумієте, кому це кажете? – кон Рунг відкинувся у своєму кріслі.

Якийсь час чоловіки свердлили один одного поглядами.

– Мене кілька років не було тут. Спочатку я повинен зрозуміти, що... змінилося в світі. Ви дасте мені деякий час? Скажімо... до закінчення весільного договору?

Очі дракона звузилися, знову наповнюючись Темрявою. Руки важко лягли на стіл, що розділяв чоловіків.

– Бачу, Ареліс вам все розповіла.

Тавор кивнув, підтверджуючи.

– Вам вона теж розповіла, що якби не моя... відсутність – ми з нею могли бути вже одружені.

Ратмір піднявся, за спиною спалахнули примарні крила.

– Ви пред'являєте права на мою дружину?

– Ви обіцяли їй свободу. Тому – так. Пред'являю.

– І все-таки дію договору ще не закінчено. Постарайтеся поважати мою репутацію і репутацію моєї дружини.

– Не сумнівайтеся.

– І я дуже розраховую, що ви вірно співвіднесете позиції. Якщо вам відомо щось, що Темрява може використати проти нас... Сподіваюся, ви не станете приховувати.

Тавор промовчав, не відводячи погляду.

– І що там щодо Лисиці? – додав герцог.

– Мені потрібно з'їздити в Еджерх на кілька днів.

– Я знаю ваше повне ім'я та відображення вашого звіра.

– Отже, можете не боятися, що втечу, – підняв кут губ Тавор.

– Не сумнівайтеся, – повернув тінь посмішки Ратмір. – Я накажу відкрити для вас портал. Куди скажете.

– Є одне місце.

– Та хоч у королівський палац, – дракон повернувся в крісло, склав руки на грудях і відкинувся на спинку, шаленими зусиллями волі змушуючи себе не вибухнути.

– У королівський не треба, – відгукнувся перевертень тоном, який насторожив Ратміра. Схоже, вовку теж було не до душі, що Фев де Бравен надіслав сюди Ареліс. А що саме придворний маг підібрав кандидатуру, кон Рунг вже не сумнівався.

– Відпочиньте, – кинув Ратмір. Мабуть, нагадувати, що віддав перевертню стільки сил – сам ледве на ногах тримається – було не дуже благородно. Але дуже корисно.

– Неодмінно. Після того, як попрощаюся з сестрою.

– Сподіваюся, ви не станете заперечувати, якщо спочатку я переговорю з дружиною.

Ратмір знову відчув, як Пітьма і вогонь вириваються зсередини, ледь справа стосується його дружини і цього перевертня. Так ким він себе уявив? Потрібно йому! Герцог міг би полонити його сутність, як ті ж демони, і не випускати, поки в усьому не зізнається! І, можливо, навіть задоволення отримав би.

– Що ви, ваша світлість, – Тавор піднявся. – З вашого дозволу. Завтра з самого ранку я буду готовий до переходу.

– Пришлю фахівців, – відгукнувся Ратмір.

Кілька миттєвостей дивився услід перевертню, стомлено потираючи брови. У пальцях збиралася сила, приправлена ​​Темрявою, поки, нарешті, не вирвалася, пронеслася по кабінету, трясучи, збиваючи картини, розставлені на столі предмети, віялом розкидаючи папери, спалахуючи вогнем в каміні – який, втім, швидко згас, бо дров заготовлено не було. Дракони майже ніколи не мерзнуть, хіба що в найлютіші морози.

Наступною хвилею Ратмір повернув все на місце, приводячи кабінет в пристойний вигляд.

Ареліс. Тепер потрібно переговорити з нею. Два протилежних бажання тіснилися в грудях, штовхаючись і не поступаючись одне одному. Перше – вигнати її з дому і ніколи більше не бачити, покарати так, як може тільки герцог. І дракон. Друге – подивитися в очі. Ще хоч раз стиснути в обіймах... поки вона не зникла з його життя. Можливо, переконатися...

Різко струснувши головою, герцог велів покликати дружину.

***

Дочекавшись, поки служниця складе все з підніса на стіл і вийде, Вілор повів рукою над диваном, запрошуючи Ареліс сісти.

– Хвилюєтеся? Побути з вами?

– Ратмір наказав?

– Він просив доглянути, – погодився нгел.

– Доглянути, – усміхнулася герцогиня.

Вілор винувато розвів руками.

Дівчина зітхнула, в глибині душі розуміючи такі запобіжні заходи. Глянула на нічну веранду. Ратмір сказав почекати – вона точно знала, що переговоривши з Тавором, покличе її. І, мабуть, на краще, що ні міряла кроками кімнату на самоті, а могла переключитися на розмову.

Вілор з посмішкою присунув їй чашку. З пам'яті раптом вирвалися його слова, і Ареліс подалася трохи вперед:

– Ви говорили, Кастор став лебом? Що це означає?

Вілор промовчав, і вона сердито обернулася:

– Знову скажете не лізти?

– Та що ви, хіба я колись вам таке казав?

Ареліс сердито пирхнула.

– Може, хоч про себе розповісте? Як стали особистим нгелом самого герцога? Або це теж секрет?

Вілор зміряв її задумливим поглядом.

– Та ні, не секрет. Якщо вам дійсно цікаво...

– Звичайно, цікаво!

– Колись, років так десять тому, може трохи більше, моя мати переїхала з далекого Дев'ятнадцятого на центральний Драконів острів. Тому що хотіла, щоб син навчався в єдиному університеті, який готує нгелів та дрекків. Ну і... я поступив.

– Ратмір теж там вчився?