5. ПРАВА НА ДРУЖИНУ

– Крадійка чужих чоловіків і поцілунків, – пробурмотіла Ареліс. Ратмір з подивом зігнув брову, немов би заохочуючи продовжувати.

– Ревнуєте? – шепнув на вухо.

– Дракона, який, поки його свита підбирала йому наречену... бажано з тих, хто не зможуть відмовити ані герцогу, ані тим більше королю, розважався зі своєю фавориткою?

Ратмір здивовано застиг. Звів брови.

– О ні, я не ревную. Мені неприємно, так, і я не можу дочекатися, коли вже закінчиться цей термін і ми забудемо про наше «сімейне життя», як про страшний сон! Ви повернетеся до фривольних розваг, а я... до Тавора.

Ратмір відсахнувся, різонув крижаним поглядом.

– Ви ще не пояснили свою втечу.

– Це не втеча!

– Слухаю дуже уважно.

– Вона з'явилася з Наві... через Навь. Я не знаю як. Не знаю, чому ви не побачили. Я розгубилася, заплуталася і... вона просила допомогти їй піти, і мені здавалося, якщо я допоможу – всі проблеми відразу ж зникнуть.

– Чи ви розумієте, що лише створили нові?

– Розумію.

– А якби це був демон або...

– Вона не демон!

– Ви не уявляєте, на які хитрощі тільки не йдуть темні сили, щоб пробратися до Яві!

– Уявляю. Вона людина. У ній немає Темряви... повірте. Я відрізняю.

– Демони хитрі, вони звільняють тіло і навіть відображення, залишаючи лише тонкі нитки зв'язку, а потім атакують в найвідповідальніший момент! І друг, якого ви вважали чистим, раптом виступає проти вас, – Ратмір стиснув зуби, обличчя немов судома прошила. – Якби ви відрізняли...

Дракон запнувся, Ареліс з подивом глянула на нього:

– Що тоді? – раптом згадався монстр. Але дракон вважав за краще не відповісти.

– Навіть будучи впевненою в собі, ви не повинні були так ризикувати! Чому відразу ж не повідомили про неї?

– Тому що... Хотіла, щоб вона просто пішла так... як і з'явилася.

– Але замість цього самі кинулися в Навь.

– Ні, я не кидалася! Вона ломилася в двері на вашу половину, а я намагалася зупинити, і... не розумію, що сталося.

– Тобто це вона вивела вас на Валанж?

– Я не знаю!

– Будь-який з моїх воїнів, сотвори щось подібне, відразу ж поніс би покарання.

Ареліс закрила очі. Тільки не сказати про саламандр. Хто знає, що їм загрожує тут, у драконів. Різко відкрила:

– Я... готова понести покарання. Хоч і не ваш воїн.

– Але чому, воргові тархи, чому ви нічого не сказали?! Після всіх попереджень, після...

– Я боялася вас! Як ви не розумієте? Боялася вашої реакції! Я просила знайти Тавора, але ви навіть не зволили мене сповістити, що звільнили його від демонів! Що я повинна була думати, на що розраховувати? Якщо вона виявилася тут випадково, якби просто пішла... і не було б... нічого ось цього.

Ратмір кілька миттєвостей розглядав її. Ареліс відсторонено подумала, що Темряви в очах більше немає, і зараз вони темно-сірі. Майже чорні, і все ж майже. Як передгрозове небо. І в них стільки всього змінювалося, ніби він зважував і обмірковував її слова, і ніяк не міг визначити свою реакцію на них.

– Не вірю в такі випадковості. Ви стежили за мною в Наві? – все ж вибрав основне герцог.

– Ні. Я була в Наві.

– Але як?

– Не знаю. Мені не довелося цьому вчитися.

– Четвертий рівень, – пробурмотів він.

Вона кивнула.

– І ви були в Наві.

Знову кивок.

– І дракон не розчавив вас, стискаючи в пазурах.

Потиск плечима.

– І...

Ратмір різко притиснув її до дверей твердим тілом, накриваючи губи губами. Уперся долонями в полотно, не даючи і шансу звільнитися.

Значить, на поцілунки відповідала саме Ареліс, а не якась там її подоба.

Звичайно, потрібно все перевірити. Дівчина і зараз могла обманювати. Але руки ковзнули по його плечах, обвиваючи шию, а губи розкрилися в такому жаркому поцілунку, ніби це не вона тільки що розповідала, як хоче вирватися звідси.

Дракон із задоволенням втягнув повітря носом, не відпускаючи дружину. П'янкий запах, п'янкий смак – навіть якщо це лише дія магії Родового Дерева, він хотів насолодитися на повну. Впивався знову і знову, не бажаючи випускати губи з полону. І дівчина відповідала, навіть не намагаючись чинити опір. Він відчував її м'які пальці у волоссі, від чого його дракон починав задоволено бурчати – десь там, у Наві; відчував гарячі губи, які линули назустріч, впускали його наполегливий язик, від чого його дракон радісно рикав всередині.

Він готовий був узяти її тут і зараз, біля цих дверей або на цьому столі, або на килимі біля каміну, або... та де завгодно. Але тонкий, ні з чим не порівнянний аромат з присмаком магії абсолютно точно свідчив, що дівчина невинна. Це дурманило, п’яніло і зупиняло водночас.

Не можна нічого зіпсувати, для дівчат перший раз занадто важливий. Одного разу вона вже відмовила йому. Другого шансу він їй не дасть. І відчути себе скривдженою і використаною теж.

Ніби піймавши ті самі думки, Ареліс раптом сіпнулася, вперлася долонями в його груди, дивлячись з переляком і недовірою.

– Навіщо ви... ми ж все вже вирішили? – пробурмотіла.

– Ніколи не пізно передумати, – хмикнув Ратмір.

– Сподіваюся, ви жартуєте.

Він не жартував. Але завчасно відлякати не збирався. Надмір багато дурниць вже зроблено і часу згаяно. Але він буде не герцог кон Рунг, якщо віддасть її Таворові такою ж невинною!

– Як вам буде завгодно.

Ратмір повільно прибрав долоні від полотна, показуючи, що залишає рішення за нею.

– Ви все сказали? Можу йти? – Ареліс занадто швидко взяла себе в руки, і це йому зовсім не подобалося.

– До зустрічі, моя рінна, – ледь торкнувся губами подушечок її пальців, трохи посміхнувшись.

Ареліс нервовим жестом забрала руку і ковзнула за двері.

Ратмір кілька хвилин дивився дівчині вслід. Чоловіків, які байдужі, так не цілують. Якщо він хоч щось розуміє в жінках.