Тенета

ПРОЛОГ

Бо як наркотик – заборонене кохання.

Наркотик, що п’янить твоє життя…

Марічка Мельник

 

Що відчуває  загнана в глухий кут миша? А миша, яка спіймана в капкан?

Відчай? Це найпростіше слово, котрим можна передати мої емоції, тому що я одночасно і в пастці, і в безвиході.

-Не проганяй мене, благаю, не проганяй! –  мій шепіт переростає у крик, я проводжу холодними тремтячими пальцями по його небритій щоці. Теж холодній. Такій колючій, як її власник, темній, як його душа.

Безжальний погляд карих очей з-під опущених вій  таранить моє заплакане обличчя, йому байдуже до почуттів, байдуже, що вийшовши із будинку, я назавжди втрачу себе, помру серцем, перетворюсь на безмовну ляльку в руках ненависного чоловіка.

Незворушна скеля без жодної емоції. Про що ти думаєш? Чи маєш бодай крихту співчуття?

-Я на все згідна, - додаю з відчаю. Я ладна найнятись до нього на роботу за копійки, аби тільки отримати захист. Захист. Скільки фальші буває в цьому слові.

Невже віддасть, невже дозволить піти після пережитого разом?

-На все? -  хрипить його голос. Він обхоплює моє підборіддя шершавою долонею,  зухвало проводить великим пальцем по нижній губі. Боляче і незвично  водночас. Бентежно. Всередині починають зароджуватись пекучі язики полум’я. Підіймаючись все вище і вище, вони, діставшись горла, обпікають його і я не здатна більше на слова. Я в полоні.  Полоні його ночі, в полоні гарячих долонь, які блукають моїм ватним  тілом.

Мій. Він буде мій. Та чи готова до цього? Відчуття неправильності не полишає.

Чоловік грубо розвертає мене обличчям до стіни, різкими рухами  допомагає обіпертись руками об холодну цеглу, і притискається. Всім тілом. Зі всією пристрастю, на яку здатний. Мимоволі вигинаюсь, з вуст злітає звук задоволення, я забуваю контролювати себе, оскільки емоції, які нуртують від його дотиків, сильніші за молитву розуму.

Він не розстібає, він нетерпляче рве ґудзик на джинсах. Не цілує, тільки нечутно торкається губами оголеної шкіри на шиї.

Ми обоє розуміємо, що зараз станеться, обоє несемо відповідальність за наші почуття. Ми ж дорослі… обоє.

Ось м’які дотики біля мого вуха, гаряче дихання, яке ловлю кожною клітиночкою тіла і його вирок, що злітає з розтулених вуст:

-Таких, як ти – десятки. Тобі немає місця в моєму житті! Забирайся…

 

 

 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше