ГЛАВА 17

РЕНАТ

Вона пішла. Взяла його за руку та зникла з мого будинку. Наче її ніколи тут не було. Наче  не вона цитувала Вишневсього. Наче  не вона цілувала пізнього вечора.  

Так, тонка лінія губ, якої прагнув торкнутись,  сама знайшла мене. І це було незабутньо. Я ніби перший  раз відчув уста. Цнотливо. Невпевнено.  Ніжно.

Ніна…

Ніна…

Ніна.

Величезний годинник зациклило, бо його  стрілки вибивають тільки ім’я. Чи то витвори моєї хворої уяви?

А раніше вона цілувала того малолітнього пройдисвіта, який приїхав п’яним за нареченою!  Дивно… Та теперішню молодь не зрозуміти. Здається, так вчора говорила Анна під час зустрічі.

Прикриваю очі та відкидаюсь на  спинку крісла.  М’язи я розслабив,  та думки не піддаються волі, бо стискають голову,  підступають гіркотою до горла.

Кілька хвилин тому вона пішла. Кілька годин тому я зустрівся з її матір’ю.

Я призначив побачення у тихому ресторанчику, де веду перемовини. Навіть  замовив улюблений столик та звичний  обід. Анна  прибула вчасно, спокійно пройшла в заклад,  присіла і надзвичайно мило посміхнулась. Тиха та улеслива. Особливо небезпечна.

Мати і дочка – дві протилежності. Якщо Голіцина старша – еталон витонченості, жіночності,  холодної краси,  то молодша – яскравий приклад розсіяності та незібраності. Ніна виглядала кумедною в моменти, коли невдоволено морщила носик, коли від швидкої ходьби неслухняне волосся розліталось в сторони, коли весело метляла ногами за чашкою кави.  Одним словом, інша порода.

-Ренате, - почала  мелодію Анна, делікатно постукавши ідеальними нігтями по скатертині. – Я дуже вдячна за притулок  доньці,  але, думаю, їй пора повертатись. Наречений зачекався і підготовка до весілля вимагає присутності,  - обірвалась.

Весілля? Несподівано. Та не схоже, щоб блефувала. Здається,  дівчина зустрічалась з якимось диваком.

-Не зарано віддаєш  заміж?

- О, теперішні діти швидко ростуть. Станеш батьком, зрозумієш, - відмахнулась ручкою. – Уявляєш, таке було кохання. Вони ж однокласники. Ми з Анатолієм були не проти їхнього зв’язку.

-І що? -  вдав цікавість. Анна  лукавила, сподівався дізнатись, що з того буде. Жінка вмить зробилась серйозною, зібраною і подалась дещо вперед, аби навіяти  більшої таємничості.

-Я прошу, щоб ця розмова залишилась конфіденційною. Питання делікатне, стосується  репутації Голіциних.

У відповідь звів брову. Натомість Анна  поволі  потягнулась до сумочки, дістала звідти фотографію і  подала світлиною донизу, наче страхувалась від чужих очей. 

-Ренате, ти  зрілий  чоловік, впевнений,  досвідчений і не маєш дефіциту в жінках. Але повір, Ніна,  - схлипнула. – Ніна  вміє дивувати. Напевне, я була поганою матір’ю, – жінка відвела очі  до вікна, швидко промокнувши серветкою кутики,  на яких заблищали сльози.

Обережно, з відчуттям, що під долонею бомба, я  перевернув фотографію.

Вона…

Дівчина – скрипка.

Такий сміливий стиль ню.

-Красиво, - промовив  на очікування Голіциної. Очі тої округлились від несподіванки, але мій погляд вже прикували   блакитні озера пишногрудої блондинки за спиною співрозмовниці. Розкинувшись на кріслі за сусіднім столиком  юна звабниця вже хвилин десять недвозначно стріляла в  моєму напрямку.  Скільки їй? Ровесниця Ніни. Можливо, Анна мала рацію, і  сучасна молодь  занадто швидко дорослішає?

Важко видихнувши, Голіцина затараторила:

-Ніна зв’язалась з якимось невдахою-фотографом,   поставила під загрозу весілля, а коли  я… Коли я вирішила вжити заходів, втекла. Що було потім, ти знаєш.

Знову перевів  погляд з колеги на красуню. Та   без церемоній обтягує декольте. Її  не тривожить різниця у віці,  не турбує дама навпроти мене. Перед очима знову Ніна. Її поцілунок тепер вже розцінюю під кутом провокації.

-Громов,  я сподіваюсь в  тебе з Ніною нічого не…

-Я нікого не тримаю  проти волі, - гримаю, відчуваючи всередині ураган. – Поїхали, переконаєшся.

-Ні. Артем сам забере кохану.  Нехай поговорять, а то в дочки  вибуховий характер. Захоче втекти, влаштує скандал.

-А як ти поясниш хлопцеві, що  робить в будинку незнайомого чоловіка  його наречена? – запитую, бо  конфліктів не люблю.

-Не хвилюйся, щось вигадаю. Головне, підготуй Ніну, аби не надумала залишать  в гостях, - Десь була відчутна пастка, але Голіцина говорила злагоджено, правдоподібно. - Щиро дякую за допомогу і розуміння. Репутація дочки для мене дуже важлива. З часом  ти  збагнеш нещасну матір.

Поволі підвівшись,  без прощань та лишніх слів Анна пішла. Її замовлення на столі залишилося без уваги.

Ніна… На перший погляд, видалася  беззахисною, скривдженою. І той синець на нозі.  Але здогадувався, яким ще чином його залишили. Ніна…  

-Чому сумуємо? – роздається зовсім поруч  звабливий голос. Підвівши погляд, впираюсь в  дівчину, яка терпляче  очікувала на пропозицію присісти за  столик. Таки з Ніною однолітки.