Розділ 2

2020 рік. Україна. Осінь.

Пожовкле різнобарвне листя журливо лягало на асфальтні доріжки. Ніхто його не прибирав, бо знову затрубили про другий етап карантину, і всіх знову «заперли» по домівках. І як добре, що і за цим разом Інтернет не відключили. Адже у Всесвітній павутині навіть ботанік Колюсь міг бути супергероєм.

Колюсь був замкнутим у собі молодим хлопцем, який закінчив Оксфорд у 15 років дистанційно, оскільки по рівню свого IQ перевищував навіть самого Енштейна. Та попри всю свою геніальність хлопець був зовсім відірваний від реальності. Він не мав ані друзів, ані дівчини. І у свої 25 років практично весь час проводив на наукових форумах та у віртуальних бібліотеках. Колюсь був справжнісіньким ботаном у круглих окулярах і «підстрелених» штаніх, з довгим зализаним назад волоссям. Його вабив міжмережевий простір тим, що навіть такий суспільний ізгой, як він, міг там перетворитися на справжнього мачо, альфа-самця. Адже на сайті знайомств можна і аватарку поставити не з свого реального фото, і біографію собі забецати не гіршу, ніж у Бред Піта!

- Коля, доки ти будеш сидіти за комп’ютером? Пора вже вечеряти.

- Ну мам, мені ще треба закінчити дисертацію по мікробіології, - не відриваючись від монітора, проскиглив хлопець.

- А я кажу – досить! Нікуди твої «короно віруси» не повтікають з інтернету.

Хлопець поплентався слідом за матір’ю на кухню. Взяв тарілку з вечерею і знову всівся перед екраном. Адже йому чимскоріш хотілося поближче познайомитися з тою білявкою, що лайкнула його несправжнє фото у качалці фітнес-клубу. І бідолага навіть не підозрював, що ця скромна дівчинка, яка любить класику та поезію зовсім не та, за кого себе видає.