Замість прологу

Замість прологу

Восени 2012 року Україна вперше в історії презентувала у Франції, в найвідвідуванішому музеї світу – Луврі [1] виставку «Скульптура бароко в Україні в середині ХVІІ ст.: Йоган Георгій Пінзель». Хтозна, чи побачив би коли світ творіння цього дивовижного митця, якого називають «галицьким Мікеланджело», якби не Борис Возницький, директор Львівської національної галереї мистецтв, яка нині носить його ім’я.

Даючи з цього приводу інтерв’ю місцевому телебаченню, великий знавець мистецтва сказав, що після Пінзеля мріє відкрити світові ще одного не менш геніального українського скульптора – Теодозію Бриж. Борис Возницький, опираючись на оцінки ряду європейських експертів, зараховував її до десятка кращих некомерційних скульпторів світу ХХ-го сторіччя і всерйоз мріяв організувати в Луврі виставку її робіт. На жаль, здійснити свій задум хранитель українського мистецтва не встиг. Тож гідна подиву скульптурна спадщина талановитої художниці світові поки що невідома. Ба, через ряд певних об’єктивних та суб’єктивних причин недостатньо визнана й маловідома вона і в Україні.

Хоча спадщина ця навдивовижу значна і варта того, щоб її експонувати в Луврі. Адже це понад двісті вартісних робіт. Щоправда, скульптури, що переведені в матеріал, відлиті в бронзі чи цементі, становлять менше шостої частки того, що створила скульпторка за 43 роки невтомної праці у Львові, в майстерні на вул. Мартовича, 5.

Встановлено лише 32 пам’ятники, пам’ятні знаки та барельєфи. З них – шість вже по смерті мисткині зусиллями її чоловіка та сина.

«Діапазон її тем був колосальний і творив певну космогонічну цілісність, – писав один із дослідників творчості Теодозії Бриж Павло Романюк. – Від портретів до садово-паркової скульптури, від трагічного меморіалу з матір’ю і сином – жертвам концтабору у Володимирі-Волинському в співавторстві із Євгеном Дзиндрою до цілої галереї пам’ятників князям, княгиням та їхнім дітям старої Русі, від поетичних образів «Лісової пісні» до могутніх повержених Ікарів…»[2]

Теодозія Бриж створила цілий ряд пам’ятників людям, які залишили свій слід в літературі, науці, громадській та релігійній діяльності. Це вчений Юрій Дрогобич (Котермак), українські поети Тарас Шевченко, Маркіян Шашкевич, Григорій Сковорода, митрополит Петро Ратенський, Патріарх Київський і всієї Руси-України Мстисла́в (у миру Степан Скрипник). Є в Теодозії Бриж скульптури, створені за біблійними мотивами – серія пророків Ісайї та Єремії, розп’яття Ісуса Христа. У творчій майстерні скульпторки є вражаюча багатообразна композиція – «Дорога», навіяна однойменною новелою Василя Стефаника.

Багато років працювала скульпторка над літературними персонажами до драми-феєрії Лесі Українки «Лісова пісня» й створила неповторні образи, що поруч із пластичними композиціями «Ікар», «Двоє», «Перемога» та іншими, без сумніву, є шедеврами садово-паркової скульптури.

Географія розташування встановлених скульптур Бриж (вилитих у бронзі, виготовлених у камені чи цементі) головним чином зосереджена в Галичині та на Волині. Ряд барельєфів та меморіальна скульптура належить Львову, княжий цикл зосереджено у Володимирі-Волинському, пам’ятник Ярославу Мудрому височить у Богуславі, вченому Юрієві Дрогобичу-Котермаку – в Дрогобичі, меморіал князеві Святославу встановлено на місці його загибелі у Сколе біля Гребенева.

У парковій зоні біля музею Лесі Українки в Колодяжному милують зір і бентежать душу персонажі з «Лісової пісні» – Мавка, Лукаш і Доля, інша Мавка з Лукашем прикрашає сквер біля санаторію «Лісова пісня» у Шацьку. Пам’ятник поету Маркіяну Шашкевичу височить у його рідному селі Новосілки Буського району, що на Львівщині, а на батьківщині скульпторки у селі Бережниця Дубровицького району, що на Рівненському Поліссі, ще у 1964 році встановлено погруддя Тарасові Шевченку.

Розп’яття Христа роботи Бриж на фоні 74-метрової багатофігурної композиції в мозаїці роботи Євгена та Яреми Безнісків встановлено 1995 року в Золочеві на честь українських патріотів, закатованих радянським режимом. Вже після смерті скульпторки зусиллями її чоловіка Євгена Безніска та мецената Ігоря Никоненка з Богуслава цей же проект – розп’яття Ісуса Христа – відтворили в камені та в 2013 році поставили біля церкви у її рідному селі.

Тридцять три роботи Теодозії Бриж у вигляді гіпсових моделей зберігаються в запасниках Олеського замку, кілька персонажів «Лісової пісні» та її перша скульптура Данилові Галицькому експонуються у Львівському історичному музеї, є роботи Бриж і в інших львівських музеях. Частина скульптур так і не вийшла зі стін творчої робітні скульпторки і побачити їх можна, побувавши у Львові та відвідавши майстерню-музей Т. Бриж, що на вул. Мартовича, 5.

Теодозія Бриж – уроджениця села Бережниця Дубровицького району Рівненської області. Її творче життя минуло у Львові. Однак на малій батьківщині також шанують пам'ять про неї. 2000 року односельчани славетної землячки-скульпторки в місцевій школі відкрили музей її імені.

У мистецькому житті ще в студентські роки найближче коло друзів і колег нарекли її іменем Фана, що у галицькій говірці означає – прапор. «Вона й була духовним прапором, морально-етичним орієнтиром, святою в однойменному їй мистецькому храмі, що неосяжно містився в її душі, а в матеріальному викладі – в її майстерні на вулиці Мартовича, 5»[3], – писав її сучасник, публіцист Павло Романюк.

Неможливо вести мову про Теодозію Бриж і не згадати про Євгена Безніска. Адже це її чоловік і колега, її перший помічник і порадник. Ці двоє рівно талановиті творчі особистості понад чотири десятки літ йшли по життю разом, в одному напрямі, всеціло присвятивши себе служінню високому мистецтву. Може б якесь інше подружжя художників у такому тандемі довго не витримало б. Заздрощі, боротьба за першість і популярність – то речі надто характерні для середовища людей творчих професій. У Безніска та Бриж цього не було. Кожен із цих двох мав свою висоту. І навіть, коли працювали в одній майстерні (Фана внизу, а Євген нагорі, на внутрішній терасі), ширяли кожен у власних творчих пенатах.