РОЗДІЛ ІІІ Гл.1-5.

Розділ ІІІ. Творчі шукання. Кохання. Становлення.

«Для мене відвідини творчої майстерні Бриж виявилися знаковими. Саме тут я зазнайомився із багатьма творчими особистостями, які з часом стали визначати мистецьке обличчя Львова. Серед найпримітніших були Володимир Патик і Дмитро Крвавич, Ігор Сандурський і Володимир Овсійчук, мудрий Леопольд Левицький і запальний Богдан Горинь. Невдовзі знайшли сюди дорогу Іван Світличний з дружиною, Ліна Костенко та Алла Горська. Всіх іменитих гостей годі й перерахувати. Але вони всі разом допомагали витворювати неповторну мистецьку ауру, наснажену вірою й одержимістю, бажанням творити, бути корисним своєму народові».

Микола Петренко

«Скульптурні твори Теодозії Бриж, що виставлені у приміщенні Львівської організації Спілки художників, дали мені більше вражень, змусили більше пережити і передумати, ніж усі твори львівських художників, виставлені до декади української літератури і мистецтва у Москві».

Богдан Горинь

Глава 1. «І голова, і серце її працювали на творчість…»

Як згадує Марта Токар, на захисті дипломів випускників Училища та Інституту прикладного та декоративного мистецтва зазвичай був присутній голова Спілки художників скульптор Яків Чайка. Не всі партійні керівники були однакові. Чайка всіляко підтримував молоді таланти. За словами Марти Токар, він навіть допомагав влаштуватися тим, хто повертався з таборів чи заслання. Яків Чайка зіграв вагому роль і у долі Фани Бриж. Отримавши диплом із відзнакою, молода скульторка вийшла в світ кандидатом на вступ до Cпілки художників. У приміщенні спілки їй дозволено було на перших порах і жити, оскільки ні житла, ні майстерні на той час у неї не було.

«Спілка тоді була на площі Міцкевича, 9. Вікна виходили на площу. Нині цього будинку вже нема, – згадує Марта Токар. – Атмосфера для творчості була благодатна. Художники забігали в спілку, як до себе додому. Були заклопотані. На ходу давали один одному якісь технічні поради типу, як мочити папір і т.п., і поспішали кожен до своєї праці. Фані Бриж у тій спільній художній робітні виділили куточок. Вдень на цьому просторі працювали інші художники. Вона ж – на скульптурній фабриці. Приходила в спілку ввечері, відгороджувала свій куточок шторкою і там ночувала».

Праці молода скульпторка віддавалась всеціло, замовлень же у перші роки після закінчення інституту майже не було. Скрута і життя впроголодь. Проте кинути скульптуру й пуститись у гріх заробітчанства, робити будь-що заради копійчини, Фана не могла. І Марта Токар, і Микола Петренко пригадують один характерний випадок. Директор художньої школи Роман Турин знаючи, що Бриж сидить без засобів до існування, хотів її підтримати і запропонував викладацьку роботу в художній школі. Вона категорично відмовилась:

- Не піду. Не вмію.

- Що ти не вмієш?

- Не вмію говорити.

- Навіщо говорити? Будеш показувати.

Не переконав. Була в нужді, але працювати не за покликанням не пішла нікуди. І голова, і серце у неї працювали на творчість. Ліпила портрети своїх сучасників, працювала над своїми першими, навдивовижу змістовними і трагедійними творами як «Покинута», «І в ненароджених стріляють», «Хіросіма», «Освенцім».

Через два роки Теодозію Бриж прийняли до Спілки художників. Голова художницької організації Яків Чайка, побачивши в особі Бриж великий творчий потенціал, подбав про виділення їй житла, маленької квартири на вул. Сковороди, а головне – їй виділили майстерню на вул. Мартовича, 5 в центрі міста. Не кожен молодий художник міг про таке навіть мріяти. І хоч та майстерня була сира й холодна та на початках не цілком належала Бриж (ділила її з Луїзою Штеренштейн), проте для всеціло захопленій творчістю й відданій своїй справі молодій скульпторці отримати майстерню було неабияким щастям.

Глава 2. «Заміси мене, скульпторе, вдруге…»

«Та майстерня була для Фани домівкою, – згадує Марта Токар. – «Як нічого не зроблю, то хоч подумаю…», – казала вона і поспішала в свою робітню. Прийшовши, не починала роботи, поки не вимиє підлогу. Тоді переодягалася в зручний для роботи одяг, і до праці».

На початках та робітня була розділена навпіл шторкою: на другій половині – скульпторка Луїза Штеренштейн, котра, маючи за плечима Московську скульптурну школу, працювала ще викладачем Інституту прикладного і декоративного мистецтва.

Найбільше товаришувала Фана в ті роки з однокурсницею-живописцем Генрієттою (Герою) Левицькою, яскравою, неймовірно талановитою і розумною. Левицька мала на все свій власний погляд, була блискучою художницею, представницею українського андеграунду. Її учителем був один із організаторів мистецького об’єднання «Артес», керівник малярської школи для кількох поколінь львівських художників Роман Сельський.

Одеситка Гера Левицька була донькою «ворога народу». Її батька-журналіста розстріляли у 1937 році. Отже в обох високоталановитих художниць – Бриж і Левицької – було чимало спільного. Часто Гера працювала у Фаниній майстерні. Обидві дівчини захоплювалися художником-однокурсником Іваном Скобалом, малювали й ліпили його портрет.

Серед родинних фотографій Бриж збереглися фото стін її квартири на вул. Сковороди, вочевидь в авангардному стилі розписані Герою Левицькою. На малюнках легко можна упізнати як мешканку того житла, так і подругу – авторку розпису. Це було сміливо й, як на ті часи, аж надто розкуто. Згодом, за словами Марти Токар, хтось комусь про це «настукав» і Бриж звеліли негайно змити зі стін цю «гидоту». На щастя, перед тим, як ці талановиті рисунки забілити, Фана встигла їх сфотографувати.

Про той період згадує поет Микола Петренко, портрет якого також ліпила в той період Теодозія. «Збиралися ми тоді на якусь імпрезу, але я прийшов зарано. Фана Бриж заповзятливо працювала, сиділа над палітрою і Гера Левицька. «Не ледарюй, бери он папір, сідай і пиши вірші,» – звеліла Фана. «Які вірші?» «А от, візьми й присвяти Гері й мені», – півжартома порадила Бриж. Петренко тоді справді написав два вартісні вірші: один – «Сотвори мене, скульпторе, вдруге» – присвятив Бриж, а другий – «Намалюй мені ніч» – Гері Левицькій.