Теодозія Бриж. Скульптор і скульптура.

Розділ VІ Гл.1-6

МІСІЯ СЛУЖИТИ  СВОЄМУ НАРОДОВІ

«Я хотів би відзначити скромність, безкорисливість, високий патріотизм цих двох видатних митців не на словах, а через роботу, через служіння своєму народу. Їхнє життя – це ідеальний приклад такої самопожертви, бо вони віддавали його людям, аж до останнього подиху. Навіть за два дні до смерті Євген мені телефонував і радився, як же нам збудувати місток через річку Опір до могили князя Святослава. За все своє життя вони не мали у власності ні будинку, ні меблів чи автомобіля, ні модного одягу чи прикрас. Зате залишилися від них сотні, а можливо й тисячі картин, скульптур, пам’ятників у містах України».

 

Микола Клєпуц

Глава 1. Три великі цілі

 

Євген Безніско розповів, що якось наприкінці 70-х років під час дружніх посиденьок у майстерні Бриж зайшла мова про визначні історичні місця на теренах Західної України, які варто було б якось означити пам’ятниками чи пам’ятними знаками для того, щоб грядущі покоління про ці місця не забули, їх не занедбали, а приходили сюди, приводили своїх дітей і пам’ятали про ті події, які тут відбувалися. Які це місця? Між Сколе і Гребеновим збереглося місце поховання князя Святослава, сина Володимира Великого, брата Бориса і Гліба, який у 1015 році загинув тут від руки свого брата Святополка-Петра (Окаянного).

Друге місце – це місто Дрогобич, звідки родом Юрій Дрогобич (Котермак). Хлопець із Дрогобича став ректором Болонського університету, був учителем Коперника. Чи це не гордість для України!

І третє – наша слава – могили січових стрільців на горі Маківка. Цвинтар кричуще потребує реставрації й оновлення.

Проте від визначення цих намірів до їх реалізації пройшли десятиріччя. Але всі три великі цілі творчим подружжям Теодозії Бриж і Євгена Безніска були реалізовані. Відповідальність за скульптурні роботи взяла на себе Теодозія Бриж, а місію доведення усіх трьох проектів від відлиття скульптурних макетів до повного завершення проекту взяв на свої плечі Євген Безніско. Нагородою за цей тяжкий труд стало велике щастя митця побачити вінець вкладених зусиль.

«Прийшов до нас у 1994 році на скульптурну фабрику і згодом звернувся із офіційним листом перший заступник голови Сколівської районної адміністрації Микола Клєпуц, якого я знав ще зі студентських літ і доручили нам виконання усіх трьох проектів – пам’ятник Юрію Дрогобичу, князю Святославу і меморіал на Маківці», – згадує Євген Безніско.

Пам’ятник Юрієві Дрогобичу (Котермаку) вже був на той час готовий і очікував на своє встановлення. А два інші проекти вимагали праці над ними. І Фана, незважаючи на нестерпні болі в суглобах, щодня наполегливо працювала. От тільки для встановлення цих пам’ятників мало було одного її бажання, потрібні були чималі кошти на благоустрій, а це залежало від місцевої влади.

До урочистого відкриття Маківки скульпторка не дожила всього місяць, до Дрогобича – два. Святослава відкрили через 13 років по її кончині. Проте свою роботу вона, як чесний художник, виконала сповна.

 

 

Глава 2. Дорога до Дрогобича довжиною у вісімнадцять літ

 

Історія доведення до логічного завершення пам’ятника Юрію Дрогобичу (Котермаку) – це яскравий приклад того, як тяжко пробивається у нашій країні щось справді вартісне й істинне крізь партократичні мури лицемірства, малограмотного чиновницького тупоголовства, корупції.

Скульптура Котермака, поки від задуму дійшла до втілення і встановлення у м. Дрогобич, «ходила по муках» цілих вісімнадцять літ!

В інтерв’ю газеті «Молода Галичина»[1] Теодозія Бриж оповіла важку історію своєї праці над образом Юрія Дрогобича. Почала працювати над цією скульптурою в 1982 році. Коли ж на фабрику прийшло офіційне замовлення, раптом без будь-яких пояснень скульпторці заборонили працювати над цим пам’ятником. І не лише над цією роботою, але й взагалі веліли відійти від історичної тематики. Поки скульпторка з чоловіком і друзями думали-гадали, хто заборонив і на якій підставі, замовлення передають Еммануїлові Миську. Колега по цеху, знаючи, що над цим пам’ятником вже працює Бриж, від замовлення відмовляється.

Згодом виявилось, що заборону Бриж на Дрогобича наклав секретар обкому партії з питань ідеології Яремчук. Напередодні до нього в кабінет зайшли два відомі Бриж скульптори і сиділи там години зо дві…

Щоб врятувати ситуацію, Євген Безніско став бити у всі дзвони. Звернувся до голів двох творчих спілок – художників та письменників Садовського та Лубківського, які нанесли візит до секретаря обкому і таки вмовили його сісти в авто й поїхати на вул. Мартовича до майстерні скульпторки Бриж.

«Тут у мене один Дрогобич-астроном сидів, один – стояв, – згадує в інтерв’ю Теодозія Бриж. – Яремчук зайшов до майстерні, і… – пауза. А тоді каже: «Ви знаєте, треба-таки у повен зріст, великого Юрія Дрогобича треба дати!» Він, комуністичний ідеолог, розумів, що Юрій Дрогобич, вчитель Миколи Коперника, ректор Болонського університету, потрібен!»[2]

Із того часу про заборону вже ніхто не згадував. Теодозія Бриж з архітектором Ларисою Скорик поїхали в місто Дрогобич і визначили там місце для пам’ятника біля костелу. Історично там був боярський двір, через який, ймовірно, щодня проходив і малий Юрій Котермак.

І ось робота вже готова до відлиття в бронзі. Та тут, як грім з ясного неба, – новий удар, нова перепона. 1986 року виходить урядова постанова із забороною на встановлення великих пам'ятників вартістю понад три тисячі карбованців. Бриж з Безніском були в розпачі.

Скульпторці не залишалось нічого іншого, як починати роботу спочатку і зробити іншу модель – меншу. Цей проект, на відміну від першого, зображував Котермака сидячим і, оскільки був значно меншим за розміром, то мав стати експонатом Дрогобицького музею атеїзму.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше