Теодозія Бриж. Скульптор і скульптура.

Розділ VІІ Гл.1-11

Розділ VІІ. Тривоги перед лицем вічності. Творча спадщина і роль Євгена Безніска

 

«Ми говоримо про якісь плюралізм, демократію… Нема того. Ми поки що сидимо під гербом і прапором… Ми могли боротися з ідеологами-маланчуками, бо вони були під чужим гербом. Як можна боротись зі своїми людьми, коли вони сидять під нашим гербом!»

Теодозія Бриж

 

«Мені здається, що зі смертю Теодозії Бриж померла в Україні скульптура… Їду, дивлюся, – яке страшне тепер ставлять… Що не образ, то як не лебідь із крилами, то ще щось «красивеньке». Підхід надто поверхневий, заробітчанський…»

Борис Возницький

 

«Я б поставив її в один ряд із такими видатними скульпторами, як Михайло Паращук, Михайло Бринський, Георгій Крук, Леонід Молодожанин, як Мисько і інші. Цікавий глибокий творчий ряд. Галерея створених нею постатей – це наша історія. Вона відповідає нашим уявленням. Вона не тільки львівянка чи волинянка. Вона великий скульптор. Великий – у європейському просторі».

 

Роман Лубківський

Глава 1. «Як побачила те житло – розплакалася…»

 

Кінець 90-х для сім’ї Бриж та Безніска був особливо скрутним. Усі три великі замовлення – Дрогобич, Маківка і Святослав – зависли на роки і заробітку на день насущний практично не приносили. Фана щоденно працювала, проте не заробляла нічого. Маківка – для батька й сина Безнісків – більше справа честі, ніж робота. Величезний об’єм робіт вони виконали фактично безоплатно. Суму, яку за два роки на двох заробили – 1243 грн.– можна назвати хіба умовно символічною. «Було в ті роки таке, що йшли ми з Фаною вулицею і натрапили на розсипану на тротуарі картоплю. Позбирали і були тому раді…», – згадує життя впроголодь Євген Безніско. Каже, що єдиний більш-менш пристойний за все життя гонорар у 12 тисяч гривень перерахували Бриж на початку 90-х за пам’ятник Дрогобичу, проте через інфляцію сім’я цими коштами не скористалася.

Щоправда, у 1996 році Безніско з Бриж завдяки Василеві Куйбіді отримали нове житло на вул. Рудницького. Вони його дуже потребували. Одружився син Ярема і жити двом сім’ям у вузенькій хрущовці стало тісно. Бриж з Безніском стільки зробили для Львова й цілої України, що на квартиру вочевидь заробили. «Проте коли виділили нам це житло, було воно в жахливому стані, – розповідає Євген Безніско. – Фана як побачила, то сіла й розплакалася. – Тоді я сказав: «Не плач. Я тебе сюди не впущу, поки ми з Яремою не зробимо ремонт».

 

Глава 2. З хрестом на дорозі до вічності

 

В останні свої роки Теодозія Бриж тяжко хворіла, проте свого життя без праці в майстерні не мислила. А роботи в свої останні п’ять років життя скульпторка мала дуже багато: Маківка, Святослав, Христос для Золочева – все треба було встигнути зробити. І разом з тим в останній рік свого життя вона творила і речі для душі. Це рельєфи філософського плану - тема апокаліпсису та цикл «Коні і люди». Ці одинадцять рельєфів – останні роботи скульпторки. Виконані вони у білому гіпсі в одному стилі. Прочитувати їх можна по-різному. Однак, коли вдивляєшся у кожну роботу, усвідомлюєш у яких вселенських висотах ширяла думкою скульпторка.

Що, скажімо, можна прочитати в рельєфі з жінкою, яка з умиротвореним лицем стоїть на дорозі вічності (знак вічності під її ногами), несучи свій важкий хрест? Навколо неї в’юняться підступні скорпіони й усіляке напівміфічне гаддя, намагаючись якось їй дошкулити, боляче вжалити… Жінка не лякається. Її лице умиротворене й незворушне. Вона чесно несе свій хрест. Є всі підстави вважати, що у такій алегорично-символічній формі Теодозія Бриж відобразила саму себе, свою власну життєву дорогу, якою пройшла чесно – від початку до кінця.

Два рельєфи зі всевидящим Божим оком. В першому - під світлом ока зібралися ченці на молитву, а в другому – під кутом Божого зору одні безладною вервечкою прямують на небо, купка інших на землі пристрасно моляться, немов перед Божим судом.

У варіаціях циклу «Коні і люди» композиційно в кожній роботі, немов на сцені в театрі, показано двопланову паралельну дію: ключові персонажі діють на умовній малій сцені - у ніші під аркою. Все, що навколо арки - це фон, своєрідне тло тієї епохи, в якій розгортаються події.

У маленькій дівчинці з конем скоріше вгадується дитинство авторки. В інших рельєфах – те, що довелося побачити й пережити на зорі своєї ранньої повстанської юності. Чимало друзів Теодозії Бриж згадують, що вона обіцяла щось вагоме розповісти, та так і не розповіла. Так і понесла з собою ту таємницю в інші світи. Може розгадка цих спогадів у цих загадкових рельєфах?!

Ось на загальному фоні багато летючих коней. Їхній стрімкий рух символізує тривожний час, а у ніші під аркою на фоні десятків тіл полеглих бійців схрестили зброю в останньому протистоянні ще двоє. Хто ці двоє? Свій і чужий, чи свій і свій? Промовистий сюжет, що наштовхує на глибокі роздуми.

На другому рельєфі з десяток сплетених неначе в міцний кулак чоловічих тіл. Вони намагаються з усіх сил великою потугою щось зрушити (чи не алегорія відчайдушної боротьби УПА?). Над вояками свідками тієї великої потуги - коні, що у щирій співучасті поспускали голови донизу.

На іншому рельєфі одинокий баский кінь без вершника. Видно тільки його речі, схожі на бойові обладунки й атрибути бою. Рельєф із козацьким хрестом і схиленими над ним кінськими силуетами, де на загальному фоні – тисячі хрестів – вочевидь говорить про трагічні події, які розгорталися в лісах Волині й Полісся з відступом німецької армії й приходом так званих «других совєтів».

А ось на вузькому плані - шестеро чоловіків за столом. Вони чи то впилися й позасинали, чи то поснули з великої утоми. А на загальному, горішньому плані басують-іржуть коні, б’ють копитами, нетерпеливляться в похід.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше