14

14
Настя

Кроки чулись поруч, наче невідомий пройшов з холу до сходів на другий поверх, я трішки сповзла під ковдру, сподіваючись що з далеку моє лігвище буде виглядати як просто випадково забута ковдра на канапі. Ууу, чого було не обрати собі кімнату на другому поверсі як радив Вадим? Сиділа б там як миша, і не наражала себе на небезпеку отримати чимось важким по голові!

Ну а що, невже злодій зрадіє, коли помітить свідка? А значить треба знешкодити його першою! Точно! Коли це Настя Воропай пасувала перед противником? Та зараз негідник тричі пошкодує, що вліз в чужу хату!

Так себе підбадьорюючи, я змусила свою тушку вилізти з-під ковдри, і прошмигнула до кухні. Десь тут я бачила швабру. Так. Озброївшись засобом для миття підлоги, я відчула себе впевненіше. Звісно тонка металева трубка, з якої було зроблено держак швабри, не найкраща зброя, але нічого суттєвішого знайти мені не вдалось. Тим більше, що я не збиралась бігти на передову. Ні. Я затаюсь на кухні, і сподіватимусь що злодій не настільки зажерливий, і сюди не зайде. А якщо сунеться, то нехай потім нарікає на себе!

Прислухалась, на горі ніби хтось ходив. Чи то мені здалось? Ніби скрипіли дошки підлоги. От що там можна шукати? Попередній власник виїхав, і прихопив всі коштовності з собою. Новий ще не вселився. Техніка он залишилась тільки вбудована, її просто так з будинку не винесеш, треба виламувати. Невже крадій шукає потаємний сейф? А він може тут бути? У Альберта такий був схований у гостьовій спальні, за нудною картиною з морським пейзажем. Розрахунок був на те, що оскільки основний сейф був в бібліотеці, то ще один ніхто шукати не буде.

Я б і сама не дізналась про той секрет, якби не моє завзяття в прибиранні. Я так завзято стирала пилюку з тієї картини, що впустила її на підлогу. А там шпалери не рівно приклеєні. Ну і… так, я помітила дверцята сейфу. Правда паролю до нього все одно не знала.

До речі. А що буде злодій робити, як знайде сейф? Він знає код?

Скрип! Чорт, Настю, ти знову задумалась, і не почула як невідомий спустився на перший поверх? Клянусь, я чула як скрипнув чийсь черевик майже біля мене. Долоні спітніли, серце закалатало як дурне. Я стиснула слизьку нікельовану трубку і благала небо, щоб злочинець пройшов повз кухню. Ну навіщо йому сюди сунутись? Невже сподівається що сейф замаскований під холодильник?

Рип. Ще один рип. Ну начувайся! Повз мене ковзнула тінь, а потім і саме тіло переступило поріг кухні.

- Аргх! – крикнула я, і з усієї дурі гепнула невідомого шваброю по обтягнутих чорною шкірою плечах. Тонка трубка мене зрадила, і просто зігнулась, не даючи можливості оцінити масштаб завданої противнику шкоди.

Я випустила швабру з рук і спробувала втекти, поки незнайомець оговтується від удару. Нічого, зараз знайду щось важче. Та хоч і відро з годинниками йому на голову вдягну. Думаю після такого прийому, у нього ще не скоро з’явиться охота лазити в чужі домівки.

- Ти чого? – ображено запитав у мене злочинець, стрімко перехоплюючи мене за талію, і не даючи зробити тактичний маневр відступу.

- АААААА, - відверто заверещала я. Якщо не побила, то хоч барабанні перетинки хай йому полускаються, гаду! Одночасно замолотила руками і ногами по противнику. Волосся впало на обличчя, закриваючи огляд, я била наосліп і якби не ризик наїстись власних кучерів, я б ще й спробувала вкусити невідомого.

- Та угомонись ти! Припадочна! – мене грубо труснули за плечі, відірвали від підлоги й відправили в політ, що закінчився не дотиком з твердою підлогою, як я вже злякалась, а падінням на щось м’яке. Я зіщулилась, скрутилась калачиком, очікуючи удару.

Так недоречно пригадались підліткові роки. Коли вже вліз в бійку з серйозним противником, і не зміг утекти, то ховай голову, як будуть бити ногами. Як не тримайся, а бійок в притулку було не уникнути. А вихователі не сильно поспішала розбороняти «петушині бої».

- Насть, ти чого? – злодій заговорив знайомим голосом, і насмілилась підняти голову. Вадим. Скотиняка.

- ТИ! – я сіла на дивані, куди він мене шпурнув. Тикнула в нього вказівним пальцем. – ТИ!

- Я. Я що? – байкер потер ушкоджене плече. Мені мало б стати соромно за те, що накинулась на бідного хлопця. Але я рішуче задавила в собі цей порив жалю. Ще чого! Налякав мене до гикавки, і я маю шкодувати що захищала свою честь?

- Ти чого крався?

- Так я думав, що ти спиш, - Вадим розвів руками. – Хотів набрати тобі гарячу ванну. Ти б сама постидалась це робити.

- Ох і придурок! – відвісила я йому комплімент.

- Ну що не так? – Вадим скуйовдив своє і так розпатлане волосся, і трішки ображено подивився на мене.

- Та у мене ледь серце не стало! – спробувала виразити своє обурення, але слів не вистачало.

- Вибач.

- Вибач і все? – я не вірила, що він отак просто може обмежитись коротким словом, і це після того що я пережила?

- Взагалі-то постраждала сторона тут я, - нахаба впер руки в боки. – І в якості вибачень прийму обід чи поцілунок. На твій вибір.

- Сам собі обід готуй!

- Значить будемо цілуватись? Мені подобається хід твоїх думок.

- Не діждешся.

- Ти вчора те саме казала. Повторюєшся і стаєш нецікавою.

- Не пам’ятаю, коли це я підписалась тебе розважати?

- Ау, - Вадим раптом ухопився за плече, і аж присів на диван. Мене охопили сумніви. Симулює, чи й справді раптом стало так боляче? Як соромно. Вдарила бідолаху. Треба перевірити що і як.

- Зніми куртку, - скомандувала я Вадиму. І вже цю мить зрозуміла – таки симулює. Товста свиняча шкіра на утеплюючій підкладці мала б повністю погасити удар.

- Я б з радістю влаштував тобі стриптиз, - видно Вадим помітив, що я не відчуваю ні співчуття ні каяття, бо перестав удавати біль. – Але там зараз ванна переповниться. Ти ж не хочеш влаштувати потоп?

- Де?

- Другі двері на право, рушники там же в шафі. Йди, поніжся, обід почекає.

- Я просто вимкну воду! – встала і покрокувала до сходів.

- Чого з тобою так важко? – донеслось мені в спину. І думаючи, що я не чую Вадим пробурмотів собі під носа: - Просто піди і полеж в гарячій воді, це зніме похмілля. А я, як вірний лицар, буду охороняти спокій свого…дракона.

Дракона? Карл, дракона! Ну я тобі влаштую обід! По-драконячому!