15

15
Настя

Ванна кімната в цьому будинку була без перебільшення шикарною. Високі вікна, додавали простору і світла, але їх наявність це так дивно для ванної кімнати. Складалось якесь відчуття незвичності та вишуканої романтичності.

Сама ванна – велетенська кругла чаша на гнутих бронзових ніжках стояла посеред кімнати. І від неї, з густої шапки піни, підіймався задурливий запах ванілі. Це була спокуса в чистому вигляді! Повна ванна гарячої води. А я милась нормально ще вчора зранку.

У мене аж зачухалось між лопатками. Саме там, куди просто так не дотягнешся.

Але ж це неправильно – хазяйнувати в чужому домі! Спочатку кухню окупували, тепер ось до ванни добрались… Ну не правильно. А ходити немитою – правильно? Вода ж все одно вже набрана. Я занурила долоню, перевіривши температуру, і зрозуміла, що маю туди залізти, і просто попробувати, як воно – плавати в міні басейні піни.

Альберт був дуже економним, на воду в його домі стояли лічильники, за перевищення лімітів в кінці місця у нас була серйозна і нудна розмова. Не знаю, як воно в ньому поєднувалось марнотратство і економність в таких дрібницях. Але ніжитись у ванні, та ще такого об’єму, мені точно ніхто б не дозволив. Воду треба було використовувати раціонально.

Все ще вагаючись я звільнилась від одягу, і залізла у воду. Ммм, яке блаженство. Невагомі бульбашки лоскотали шкіру, тепла вода розслабляла м’язи, і моє похмілля сходило нанівець. Я сиділа ліниво роздивляючись інтер’єр – білі шафки, стіни кольору морської хвилі, з вкрапленням синіх і блакитних точок, ніби бризки фарби по стіні. Бронзову люстру під підлогою і взагалі б можна було розглядати кілька годин.

Вдосталь нахлюпавшись і обернувшись пухнастим білим рушником, я зрозуміла, яку стратегічну помилку допустила, піддавшись спокусі. Чистий одяг я залишила у валізі на першому поверсі. Повертатись до старих джинсів чогось перехотілось. Виною всьому звісно Вадим. Поруч із ним хотілось бути красивою, щоб відповідати його зовнішності.

От вже ж! Дурне жіноче марнославство. Чи є йому справа до бідної Насті? Ну окрім недвозначного фізіологічного інтересу, який як мені здається закладений в чоловіків на рівні підсвідомості. Інше питання, а чи заклала їм природа поняття моногамності? І чому не заклала жінкам потяг відривати самцю голову, як це роблять самки богомола, теж між іншим по природі своїй.

Вибравши з двох бід меншу, я одягла розтягнутий светр, який прикривав і мою дупку теж, і почимчикувала на перший поверх в пошуках шортів.

Вадима у вітальні не було. Тому одяглась я без єхидних зауважень.

Озирнулась. Чорна ковдра була акуратно складена равликом. З кухні долинала музика. Невже не дочекався мій лицар і пішов сам кашоварити? Сподіваюсь, як холостяк, він на цьому тямиться.

«Мейбі ай, мейбі ю…», - горлав співак з динаміка телефону. Вадим в одній білій майці і джинсах фальшиво підспівував солісту «Скорпіонс», махаючи ножем.

Стук-стук-стук, рибкою по дошці скаче ніж, шаткуючи огірки і селеру. Не знаю, що він планує готувати, але сам процес у виконанні красунчика виглядає дуже сексуально і спокусливо. Я принишкла, спостерігаючи як Вадим відправляє овочі в чашу блендеру, додає туди води з зеленої пляшки та ложку меду.

Що то за жижа зеленого кольору? Він що справді планує це їсти-пити? Ненавиджу всі ці ПХ-шутчки. Вони мені стоять поперек горла. В спортзалі тренери тільки й триндять про правильне харчування. От скажіть мені відколи це м'ясо перестало бути правильним харчуванням? Або чому пшеничне борошно, яке має менше калорій, не таке корисне як вівсяне? Чи все це харчування покликане зробити звичайну їжу неїстівною, а процес її приготування якомога складнішим?

Без глютену, без лактози, без кофеїну. І життя без кайфу і сенсу. А я, раз вже не маю відповідати Альбертовим анорексичним стандартам краси, зараз би з’їла рум’яних млинців.

- Що готуєш? – нарешті порушила тишу, все одно вистава закінчувалась, бо Вадим переливав зелену жуть в склянку.

- О, ти вже тут? – мене нагородили фантастичною усмішкою. – Я тобі детокс приготував.

І от з такою усмішкою, як у нього, чесно, я і миш’як з його рук взяла б і випила! Треба на законодавчому рівні заборонити чоловікам так посміхатись.

Я відсьорбнула трішки з осторогою густу рідину, ну на смак це не так і погано.

- Ти туди приворотного зілля не додавав? – хмикнула я про всяк випадок.

- Я в такому потреби не маю, - самовпевнено заявив байкер, і знову мені посміхнувся. Але тут же зіпсував враження додавши: - Пий, і я сподіваюсь після того, як тобі стане легше, ти мене нормально погодуєш.

- Тобто вся твоя турбота з меркантильними цілями? – викрила його я.

- Авжеж,- Вадим не став відпиратись. – Продукти в холодильнику.

Я зазирнула у вказане місце, і помітила окрім іншого яйця і молоко. Ура! Млинцям бути. На зло всяким Альбертам і дієтологам.

Розбила в миску кілька яєць, долила молоко, щедро всипала цукор, і сама замуркала собі під носа від щастя. Пісня на телефоні теж заграла жвава і радісна, не в приклад попередній. Приготування їжі все ж врівноважує і підіймає настрій.

- Я тут купив газети з оголошеннями, - подав голос Вадим. – Подумав, що тобі в пошуках роботи будь-який спосіб підійде.

- Дякую, - на душі потепліло.

Я розмішала борошно, щоб не було грудочок, розбавила сметано подібне тісто молоком до потрібної рідкої консистенції. Ось так. Це, май бебі, буде солодко, жирно і смачно.

- Ух ти! – Вадим зрозумів що я готую, коли перший ополоник тіста розлився по розпеченій сковорідці. В його голосі звучав справжній дитячий захват. Тож коли перший млинець опинився на тарілці, хлопець не чекаючи коли він охолоне потягнув його до рота.

- Гаряче! – спробувала попередити я його, та дарма. Він перекидав свою здобич з руки на руку, попутно відриваючи шматочки і вкидаючи собі в рота. Охолонув млинець і закінчився приблизно одночасно. Другий спіткала така сама доля.

Десь після п’ятого я стала підозрювати, що можу залишитись без млинців. Тіста ставало все менше, а голодного блиску в Вадимових очах не убавлялось. Хто б мені сказав, що настане час, і я повинна буду знову воювати за шматок смачненького?

Наступний млинець я подвинула ближче до себе, і ляснула загребущі пальці рушником.

- Моє! - грізно сказала Вадиму.

- Віддай! – не погодився він. – Там ще багато тіста.

І нахабно вихопив прямо у мене з тарілки їжу, поки я розливала чергову порцію тіста на сковорідку. Я машинально потягнулась за млинцем, шпурнувши ополоник на стільницю.

Вадим підняв рум’яне коло над головою, виглядав він при цьому як панночка з хусточкою. Ще й усміхався самовдоволено. Звісно що відібрати у нього мій законний млинець стало справою честі! Я мусила стрибати навколо нього, щоб дотягнутись до здобичі. Хлопець зі сміхом ухилявся, дражнячи мене:

- Не тобі зі мною тягатись, лялечко!

Я втратила обережність і перечепилась через стілець, тому мусила ухопитись за Вадимову майку щоб не впасти. Хлопець машинально притримав мене вільною рукою, міцно притис до свого торсу. Стало не до млинців і стрибання навколо Вадима. В його обіймах було жарко, хвилююче і здавалось що я і не тверезіла з вечора.

Вадим, мабуть, теж уловив цю зміну настрою, бо подивився на мене так.. так.. здавалось ще мить і він мене поцілує.

Врятував мене мій телефон. З вітальні лунала гучна мелодія вхідного дзвінка.

- Сковорідка! – отямлюючись я кинулась до підгорілого тіста. Зняла сковорідку з вогню і побігла до телефону. Було цікаво хто там так наполегливо мене добивається.

На дисплеї світилось «Альбертич Мудачило». Нагадайте мені хтось прибити одного доморощеного хакера, що порпався в моєму телефоні без дозволу?