19

19

Настя

Повертатись назад було ще більше стрьомно, ніж вийти пере цим на вулицю. Пустий, освітлений розташованими на рівних відрізках ліхтарями, провулок. В вікнах у будинку Альберта світиться світло. Було страшно, що він мене може помітити. І водночас, те світло вабило, як вабить вогник свічки дурного метелика.

Я дивилась туди, де залишила шматок своєї душі, чималий уламок життя, яке не було разом із Шварцом таким вже поганим. Чому воно взагалі у мене таке контрастне? Пам’ятаю ж  в дитинстві я була щаслива,цукерки на Різдво, свята в садочку, мамині руки… А потім холодна квартира. Навіть влітку, все одно відчуття холоду, яке йшло з середини  грудей нікуди не зникало. Мами немає. Дядько алкаш, його брудні руки з чорною канвою під нігтями. Тепер можу сказати, що мені дуже пощастило потрапити в притулок, бо залишся я з ним, уже б давно повторила мамчину долю.

І серед цих темних хвиль згадок, ніби рівне світло – Альберт. Захист. Безпека. Ілюзорна, несправжня, але така жадана, така необхідна.

Зараз я була ніби мазохістом, що стоїть в тіні паркану, і не може змусити себе піти геть від того затишного дому, де пройшло кілька ситих років. Це був ніби короткий відпочинок. Перед новою хвилею бурі. Перемир’я, перед черговою битвою. Таке близьке  і таке далеке.

Варто зробити кілька кроків. Опустити очі долу. Видавити з себе «Я була не права», і все повернеться на круги свої. Знову буде кому готувати корисні сніданки, і розкішні вишукані вечері. Знову буле з ким вийти в театр на прем’єру «Чорного квадрату», знову буде масажист і косметолог. І манікюр, і тренер з її настановами про правильне харчування.

У вікні на другому з’явився жіночий силует. Всього на хвилинку, але вся кров кинулась мені в щоки, а потім відлила до серця. Вона загупало важко-важко. Від розуміння, що Альберт не змінився ні на хвильку, а мені не сила терпіти його примхи.

Прослизнула на подвір’я нашого з Вадимом прихистку.

- Ну як справи? – життєрадісно запитав хлопець, забираючи у мене пальто.

- Перша риба не ловиться,  - видавила я посмішку своєму красунчику. – Завтра спробую ще.

- І що там за організація? – не вгавав Вадим.

- Мереживний маркетинг,  - коротко і сухо відповідаю, даю зрозуміти, що не налаштована обговорювати своє фіаско. Альберт зараз би не зупинився, він би випитав у мене всі дрібниці, розібрав нашу розмову з Розою Едмундівною на складові, показав в яких місцях мною маніпулювали, а де треба було рішуче зупинити діалог і йти геть. Вадим же тільки кивнув мені, і поплентався за мною на кухню.

Я вимила руки, і полізла до холодильника. Я обіцяла собі приготувати для хлопця справжню вечерю. Та і мені не завадить поринути в магію вогню і води. Щоб неприємний осад після першої невдачі залишився в минулому. Провела інвентаризацію продуктів.

Помітила, що покинутий мною з пересердя посуд вже вимитий і розставлений по місцях.

- Тобі щось допомогти? – поцікавився Вадим.

- Помовч,  - цілком щиро попросила я. Менше всього зараз мені було треба його підколи і жарти.

Вадим зітхнув, скуйовдив волосся, так, що мені не вистачило витримки, щоб не поправити чубчик назад, проходячи мимо нього. І тільки коли пальці мазнули по його лобі, зрозуміла, що стою біля нього близько, на відстані менше долоні, і його очі жадібно дивляться на мої губи, так ніби Вадим хоче, щоб я його поцілувала. Ага, хай навіть не мріє! А в животі вже крутиться тепло.

- Насть, - Вадим перехопив мою руку, торкнувся губами кінчиків пальців.

- Я ж попросила,  - з докором забрала свою руку від нього. Головне сьогодні нічого не пити. Бо бажання помститись своєму невірному, поки ще чоловіку, таке сильне, що мої губи ниють від бажання знову відчути Вадимів поцілунок. А я не хочу щоб не тільки моя сім’я розлетілась на уламки, але ще і серце розбилось!

І я з ганьбою полишаю поле бою.

Переодягнулась. Повернулась на кухню. Тут я почуваю себе впевнено. Це моя царина. Дістала з холодильника масло,  прикинула скільки це буде тридцять грам, відрізала, розділила здобуте на два шматки, виклала білі брусочки на тарілку, і заховала в морозилку.

Я збираюсь готувати «прабабусю» котлети по-київські. Котлету «де-воляй». Чому «прабабусю»? Тому, що всі ми знаємо – київські котлети з білою папільйоткою на зачищеній кісточці одна із складних у приготуванні справ, яку вдома готують рідко.

Для такої котлети правильно брати курячу грудку разом з крилом. З однієї курки виходить строго дві котлети. В класичних кулінарних книгах на одну котлету треба брати не більше восьмидесяти грам філе. Питається, де ви бачили таких дистрофічних курей бройлерів в наших магазинах? Зараз грудка важить не менше двохсот грамів.

А от котлету «де-воляй» готують так само, як київську, але не з курки, а з курчати. Тобто це маленька, акуратна котлетка з кісточкою, із начинкою з масла і грибів.

А назва «де-воляй» то і зовсім сміх. За вишуканим французьким словом  ховається банальний переклад – котлета з птиці.

Знайшла в холодильнику примічена раніше курку, і обмивши її, почала різати.

- Вау, - Вадим, який тут же сидів і спостерігав за моїми діями, не втримав захоплений вигук, побачивши як я орудую ножем. – Бути твоїм ворогом небезпечно. Ти поріжеш на шматки як цю птицю, і от саме з таким рішучим виразом обличчя!

- Не відволікай. Якщо нічим зайнятись, там он корзинка з шампіньйонами, помий їх і  поріж на пластинки,  - попросила я свого особистого клоуна.

Хлопець покірно узявся за ножа. З Альбертом ми ніколи не готували разом. І хочу сказати, що мені несподівано сподобалось таке сусідство. Вадим різав гриби і цибулю, я зачистила м'ясо, і відбила потрібну кількість до стану тонкого мережива. Клята курка норовила порватись, розлізтись, і не хотіла приймати потрібну мені подобу.

Гриби ми підсмажили на сухій сковорідці, і я веліла Вадиму винести їх на вулицю. Мені треба були холодні гриби, щоб масло в котлеті не розтануло передчасно.