Терміново потрібний коханець!

22

22

Настя

Я мала б спати цієї ночі як убита. Тривожний день сповнений подій мене повністю вимотав. Але ні ж. Після прибирання на кухні, в якому Вадим в котре продемонстрував свої блискучі навички набуті на першій роботі, я підянялась на другий поверх в гостьову кімнату. Як виявилось мій рятівник вже встиг окупувати одну з кімнат. І ані скільки не перейався докорами сумління з того що зайняв кращу з спалень.

Я ж скромно приткнулась в невеличкій спальні і присвічувала собі телефоном, щоб буває з дому навпроти, де сидів в компанії Поліни чи іншої дами, не так вже і важливо, як виявляється, Альберт Шварц, мене ніхто не помітив.

І довго просто сиділа на ліжку. Чи могла я уявити щоб Альберт мене відправляв на роботу? Та ще і на ту яку я обрала собі сама в пориві юнацького максималізму? Зісно що ні.

“Ти не створена для такої роботи, мила”, - неодноразово казав мені чоловік, коли я поривалась йти працювати на “швидку”. А я хотіла. “Там бомжі, там наркомани, ти не маєш торкатись всього того бруду”, - наполягав Альберт, коли мене запрошувала одногрупниця в приймальний покій однієї із міських лікарень.

І я йому навіть вірила. Хоча і йшла навчатись на медика цілом свідомо. Моя мама загинула від невчасно наданої медичної допомоги. В ту зиму було багато хворих на грип. Так пояснювали дядькові, екіпажі не встигали виїзжати на всі виклики. А моя мама замерзала на трасі, побита клієнтом, що не схотів розрахуватись з дешевою проститукою за незграбний секс. Я думала, що якщо я буду працювати лікарем, то нізащо не буду розмежовувати пацієнтів за статусом, за платоспроможністю. Приорітетом завжди буде людське життя, хто б не потребував допомоги.

Але Альберт ввважав інакше. І я мусила коритись його волі.

І ось Вадим так легко зруйнував всі його настанови, просто пожертвуваши свою руку і свою вену, навіть не маючи жодоного уявлення про мої навики чи вміння. Це було неймовірно приємно, і дуже незвично. Я не звикла, щоб хтось щось робив заради мене, не вимагаючи на взамін ще більшої жертви.

Від того сон не йшов до мене. Я обдумувала як прийду завтра до потенційного роботодавця. Що скажу? Як буду себе вести? Як буду доводити свою компетенцію? Навряд чи директор школи захоче, щоб я йому поставила крапельницю чи катетер. Але сам факт того, що красунчик беззаперечно в мене віре надавав мені впевненості і позбавляв права вмикати задню. Тепер тільки вперед. Тільки до нового жтиття, і ніяк інакше.

З цими думками я залізла під забрану з вітальні чорну ковдру. Нехай розважається Альбертич скільки хоче з своїми дівчатами, доводячи комусь, та не мені, що він ще спроможний когось задвільнити. Я більше не буду грати в його ігри. Я почну нове життя, і можливо колись я врятую того, хто буде потребувати моєї допомги.

- Барбі, ти спиш? - Вадим просовує голову в двері, коли дрімота майже мене зморює.

- Сплю.

- Я хотів поговорити, - кидаю погляд на хлопця. Торс оголений, спортивні штани низько висять на стегнах. В щоках стає тепло. Треба гнати його звідси!

Я натягую ковдру вище. Так, щоб тирчала тільки маківка голови.

- Якщо ти про своє тату, то зараз не доречний момент, - бурчу із своєї засідки.

- Ні, я вже зрозумів, що тобі не цікаво, - взагалі то цікаво ще й як. Чисто професійний звісно інтерес, не подумайте нічого такого. Ну і крапелька естетичної зацікавленості. Бо ж цікаво, що він на собі намалюава і головне — де.

- Хм, а що тоді? - вдаю байдужість.

- Про цей будинок, - Вадим зітхнув.

- Давай зранку? - не дуже довіряю я його тихому тону і навіть ніби винуватому голосу. - Я спати хочу.

- Ну добре, добраніч, - хлопець тихенько прикриває двері.

Мені раптом стає самотньо. Поруч з Вадимом я відчуваю себе як ніколи живою. Ніколи не було такого, щоб я сильно потребувала чиєїсь компанії. Я сторнилась однолітків, уникала насмішок, дистнціювалась від Альберта, який і не намаагвся встановити теплі стосунки. Чоловіка як раз цілком влатовувало, що я холодна і не посягаю на його увагу коли він не просить.

А от за Вадимом хочеться бігти. Хочеться слухати його дзвінкий голос, байдуже що він буде казати.

З цими думками я нрешті заснула. Чи треба казати, хто мені снився всю ніч?

Ранок почався з черговою порції нерішучості і невпевненості. Але чи можна було розчаровувати Вадима, і так і не зателефонувати по оголошенню. Чесно сказати, то вважаю що можна. Найпростіше було б сказати йому, що я спробувала і мене відшили навіть не запросивши на співбесіду. Тим більше сьогодні п'ятниця, і хто там чекає нового робітника в тій спеціалізованій школі в кінці тижня?
Але Вадим так пильно стежив за мною, що я мусила дзвонити. Я дратувалась! От чому вчора зранку він десь зник, навіть не попередивши куди, а сьогодні у нього немає інших справ, крім як бісити мене і примушувати робити те, чого я власне не дуже хочу.
- Алло, я з приводу вакансії, якщо вона ще актуальна, — на ходу випалила в слухавку, як тільки дочекалась, що хтось обізветься на тому боці. І вже приготувалась з полегшенням натиснути відбій, як тільки мені скажуть що посада вже зайнята. Або взагалі пробелькочуть щось нерозбірливе. а що знижу плечима, і скажу що номер якийсь "лівий".
- Якої саме? - строго і не привітно перепитав чоловічий голос, відразу одним тоном даючи зрозуміти, що влаштуватись на роботу на бюджетну посаду аби кому буде не легко.
- Медичної сестри, — від відчуття близької відмови у мене відбувся прилив сил, і навіть впевненості додалось. Зиркнула зверхньо на Вадима, який удавав що так, мимо хіть прислухається до розмови, а насправді дуже зайнятий копанням у власному телефоні.
- Взагалі-то..., - співбесідник розтягнув останнє слово, потім зітхнув, ніби щось пригадав. - А ви анкету заповнювали, як Ваше ім'я?
- Анастасія Шварц, я не знала ні про які анкети, — ну ж бо дядьку, скажіть що вам не треба робітники які навіть перші документи вірно подати не спроможні! Але ні, вже більш привітно до мене озвались знову:
- Що ж тоді приїжджайте, заповните опитування на місці, посада все ще вакантна, і мабуть, чекає саме вас.
- Ага, дякую, - я розгубилась від такої відпоіді.
Нашкрябала адресу школи, і здивовано подивилась на хлопця.
- Я ж казав, що у тебе все вийде, лялечко, — він нагородив мене своєю фірмовою карколомною посмішкою. До такого швидко звикнеш, і оглядатимешся потім в її пошуках.
- Ну, мене тільки запросили документи заповнити, — не стала забігати у своїх планах на працю я надто далеко.
- Тебе підвезти? - Вадим відсунув від себе пусту чашку з під кави і демонстративно помахав ключами від замка запалення.
- Мотоциклом? Тільки не кажи, що ти зібрався ним деренчати на всю вулицю!
- Боягузка.
- Авантюрист.

Звична, приємна пікіровка. Але вона не дає відповіді на питання, що ж мені обрати? Я задумалась. Насправді повторювати вчорашній подвиг з маршрутками й підборами в мене не було ніякого бажання. Але і розкривати свою криївку через бажання проїхатись - теж не дуже розумно. Мені й так з завтрашнього дня треба пошукати нове житло. Хоч кімнату в гуртожитку. Не можу ж я жити в чужій хаті цілий місяць до зарплати. Добре що вчора провела ревізію в гаманці, і виявилось що трішки готівки, і одна незаблокована картка у мене все-таки є, її дійсність я перевірила через мобільний додаток. Не так давно Альберт поповнив цю картку щоб я могла продовжити абонемент в спорт клубі. Як доречно я не встигла цього зробити!
- Я одягну кросівки, — нарешті пішла на компроміс між “хочу” і “треба” я. Якщо мені відмовлять у прийнятті на роботу через недоречне взуття, то нехай так і буде. Але совість моя буде чистою, а п'яти не зітертими.
- Ну як знаєш, — не став сперечатись байкер. - Удачі.
По при має хвилювання у школі співбесіда пройшла неймовірно легко і просто. І сподівання залишитись безробітною не виправдались. Мене з радістю відправили з понеділка проходити медичний огляд, оформляти санітарну книжку, і укладати трудовий контракт. Виявляється охочих працювати за невелику зарплатню бюджетного робочого було не багато, про це мені пожалівся директор школи Аркадій Станіславович.
А варто мені було вийти зі школи, як телефон озвався фірмовою мелодією, установленою самому собі “Найкращим-на-світі-хлопцем”.
- Ульо, Барбі, тебе можна вже вітати? - ніби стежив за мною питає Вадим. От же віра його в мене справді невичерпна, як і оптимізм.
- Можна, — приречено зітхаю я.
- Вау, дівчинка моя, ти зірка! - вітає мене красунчик, і у мене розливається хвиля тепла по всьому тілу. Кожне сказане ним слово ніби укутує мене теплою повітряною хвилею, і робить невагомою. Здається від його щастя, що у мене щось вдалось я і сама запалююсь і готова злетіти як повітряна кулька, підігріта вогником віри в мою персону. - Нам обов'язково треба буде це сьогодні відмітити Я казав, що один мій товариш тримає ресторан?
- Той що був твоїм роботодавцем? - по дурному тягну губи в посмішці. Хочеться підколоти Вадима, але не від зла, а просто так, бо він на іншому боці міста почне посміхатись від моєї язикатості, а не образиться на тиждень.
- Саме він. Ну, Степан ще той гівнюк, але піцу у нього готують професійну, ти як здібний кулінар маєш оцінити! Тому готуйся, лялечко, сьогодні будемо вражати своїм тандемом людство!




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше