2

Кожна людина на світі має якийсь недолік. Слабкість характеру яку не в силі збороти. У мене таких мінусів – два. Я люблю завше і всюди слухати музику й до безконечності теревеню. Перший мій «ґандж» ще в шкільні роки зробив з мене сільського діджея. Другий – по її закінченні заставив піти в журналістику. А в результаті незбагненної забаганки долі це подвійне «непотребство» нещодавно об’єдналось в одну доволі корисну річ. Я почав вести на радіо розважальне ток-шоу. Вечірню програму де слухачі могли висловити в прямому ефірі все що їм наболіло й водночас послухати гарних пісень і музичних композицій.

Загалом люди до мене дзвонять різні і я ніколи не запам’ятовую їх голосів. Та один жіночий голос я впізнав миттєво. Це була як не дивно Галина. Від часу нашої ночі шаленої любощів пройшло більше тижня і я відверто кажучи вже почав забувати про жінку. Подумав, що багатій зрілій жінці просто захотілося розважитися з молодим симпатичним парубком. От вона й спокусила мене, щоб потім на другий же день назавжди викреслити зі свого життя. Я знову ж таки помилився.

Галин голос у слухавці телефону був дещо печальний і в той же час ніжно-романтичний.  

– Пане Володимире, – запитала вона мене, – а як ви ставитися до кохання з першого погляду?

– Що ви маєте на увазі? – оторопів я.

– Вірите в його існування?

•  Ні.
•  І я теж до посліднього часу не вірила. Та нещодавно у моєму життя стався випадок який заставив мене перемінити свою думку.

– Що ж у вас такого трапилося?

– Я зустріла симпатичного молодого чоловіка який надзвичайно сильно запав мені в душу. Мені здається, що я закохалася в нього.

– Ну і в чому ж проблема? – обережно поцікавився я уже здогадуючись про кого веде мову Галя.  

– На жаль під час нашого першого побачення я наробила стільки глупства що тепер не впевнена чи захоче він ще хоч раз зі мною звидітися. 

Ця фраза жінки відразу підтвердила мої підозри, і щоб не виносити нашу подальшу розмову на слух всієї радіоаудиторії я підсумував:

– Ну, що ж, сподіваюся нашу розмову почув ваш уподобаний молодий чоловік який напевне ж відгукнеться на це признання в симпатіях. А ми поки що почуємо ось цю ліричну мелодію.

І поки на радіохвилях лунає музика я кидаю в телефонну трубку пряме запитання:

– Галина Іванівна, для чого весь цей спектакль сьогодні?

– Хотіла почути твій голос.

– І це все?   

– Звісно ні. Хочу ще раз побачитися з тобою.

Капризні тремтливі нотки її голосу радше збуджували мене ніж дратували. Я відчув той же самий магнетичний поклик, що і в ресторані. Йому неможливо було противитися і заперечувати. Він заворожував, манив і притягував до себе з такою дивовижною чаклунською силою, від якої не було ні порятунку, ні спасіння. І уже сповна перебуваючи під його магічним впливом я не тямлячи себе пробурмотів: 

– Коли і де?

– Вирішуй ти, – покірним тоном промовила Галина. 

– Давай через годину в тебе, – запропонував я й гадки не маючи для чого все це говорю.

Вона звісно ж погодилася з цим. Більше того жінка сказала що в цей вечір повністю буде коритися моїм смакам й побажанням. Поклавши слухавку я відчув себе наче на вулкані. З однієї сторони солодкі спогади про проведену з Галиною ніч і досі не давали спокою моїй уяві. З іншої – я так і не міг збагнути для чого такій успішній і багатій жінці здався такий простий і непримітний чоловічок як я. Що такого особливого та незвичайного знайшла вона в мені? І чим мені пізніше доведеться розплачуватися за цю жіночу прихильність?  

Так і не знайшовши відповіді на свої сумніви я після закінчення своєї радіо-зміни подався до дому Галини. Вона уже чекала мене в своєму просторому та холодному помешканні, в домашньому вишневому халаті й простих ворсистих капцях. Без вмілого макіяжу й яскравої косметики на обличчі жінки яскраво промальовувалися сліди пережитих сторінок непростого минулого. Безбарвні міцно стулені губи та налиті сльозами великі очі викликали невимовну жалість та співчуття. Все це настільки вразило мене, що відкинувши всякі сумніви я спитався:

– Галя, що трапилося? 

– Нічого, – схлипнула вона. – Просто за тобою скучила сильно.

– Бачу тобі не надто весело сьогодні. Може десь прогуляємось? 

– Давай, – радісно погодилася вона.

– Тільки зараз командуватиму я, – владно промовив я.   

– Згода, – коротко відповіла Галина.

Через годину з гаком мені нарешті вдалося привести зовнішність жінки до тієї мети якої я собі запланував. Переривши купу її лахів ми змогли знайти для Галі достатньо простеньке і в той же час по молодіжному модне вбрання, що складалося з вовняної рожевої кофти, потертих вишневих джинсів та чорних чобітків. Кількома штрихами заморської чудо-парфумерії ми примудрилися стерти більшість штрихів непростого пройдешнього з личка жінка, та запалити на ньому рум’янець радості й бадьорості.

 В результаті наших спільних зусиль солідна бізнес-леді якось непомітно перетворилася на звичайне симпатичне дівчисько. З такою супутницею вже не стидно було з’явитися на «крутій» молодіжній дискотеці чи вечірці. Ясна справа, що для поїздки на тінейджерську «тусовку» дорога іномарка Галі зовсім не підходила. Довелося скористатися моєю старенькою «дев’яткою».