Тетянка. Книга 1

Історія восьма «Бездомні цуценята»

Історія восьма «Бездомні цуценята»

- Розказати вам останні новини? – запитав хвалькувато Мишко.

- Які? Про те, як ти відмовився сьогодні манну кашу їсти? Та ще й сказав мамі, що страва несмачна, бо з грудочками? А мама, мабуть, за те все тебе змусила виїсти повну тарілку, а миску вилизати? – реготав Сашко.

- Та, ні не про те... Чекай… А ти звідки знаєш? – почервонів товариш.

- Сорока на хвості принесла! – жартував далі Сашко.

- Та ну тебе! – розсердився Мишко. – Пам’ятаєте бездомну собаку Жучку?

- Ну і..? – здавалося, друзів зацікавила згадка про тваринку.

- Так от! Вона в кущах за сараями цілий виводок цуценят привела. Такі дивовижні, як клубочки. Одне другого гарніше! Я навіть не знаю, яке краще. Чи чисто чорне, кудряве, чи з білим оком та вушком, чи те, в якого всі лапки білі, мов у штанці одягнене, чи те, що з куцим хвостиком? Одним словом – треба дивитися!

- Так побігли! Чого ми чекаємо? – крикнула Тетянка, і всі поспішили за сараї.

Мишко не збрехав і не прикрасив розповіді. Усе виявилося навіть краще, ніж друзі уявляли. Маленькі-маленькі, гарненькі-гарненькі… Ну просто чудо!

Відтоді друзі щодня навідувалися до свої підопічних. Підгодовували і гралися з ними. Та одного разу, коли вони прийшли, то побачили моторошну картину. Старші хлопці жбурляли в песиків каміння! А малюки, у свою чергу, скавуліли і намагалися сховатися в кущах. Діти хотіли вступитися, та підлітки натомість голосно засміялися і почали ще дужче знущатися з маленьких.

- Були цуцики – і нема… – сумно промовив Святослав.

- Та, як же це? – обурилась Тетянка, – Хіба вони мають право так жорстоко поводитися з тваринами?!

- А що ми можемо вдіяти? Вони, сама бачиш, які великі! Ще й нам перепаде на горіхи! – сказав Сашко і посунув додому.

Та дівчинка не злякалася. Підбігла і накрила своїм тендітним тілом увесь виводок. Хлопців такий порив героїзму не зупинив. Вони продовжували безбожно розважатися. Одна грудка втрапила дівчиську просто в голову. Вона зойкнула від різкого болю і взялася руками за ушкоджене місце. Цього вже хулігани злякалися і за мить зникли з поля зору. Тетянка посадила всіх цуценят за пазуху і віднесла додому, бо знала: старші можуть знову повернутися. «Куди ж їх сховати, щоб мама не побачила?» – ламала собі голову дівчинка. У них до цього вже був пес Топік, який спершу передушив майже усіх ципляток, а потім і дорослих качок покалічив. Ще й вив щоночі на місяць, немов уважав себе справжнім вовком. Одне його врятувало від батькового гніву: дідусь, коли приїздив у гості, забрав до себе.

Думала-думала і придумала. Посадила в клітку, де раніше жили кролі, що стояла безхазяйна на задньому дворі і чекала на утилізацію. Просто в тата до неї все ніяк руки не доходили. Живуть вони в нових апартаментах, мов вареники в маслі купаються, потроху підростають та голосу набираються. От і почула мати одного разу скавчання. Довго не могла зрозуміти, звідки звук? І хто скавулить? Вона по двору ходить, прислухається. Аж тут – сюрприз – цуценя видерлося і прямо мамі перед очі!

- Що це? – чи питала, чи просто кричала вона, побачивши цілий виводок собачат. – Через два тижні татко з відрядження повернеться, так ми з тобою слідом за цими цуценятами з торбами підемо по світу! – голосила ненька і все капала якісь краплі.

- Тетянка плакала і прохала, прохала і плакала… Не витримала ненька дитячих сліз і погодилася залишити собачат до батькового приїзду, щоб ще трохи підросли та зміцніли. «От і добре!» – подумала дівчинка, – «За дві неділі ще щось вигадаю». І нумо всім підряд пропонувати своїх улюбленців. Та тільки коли охочі дізнавалися про родовід тварин, одразу ж відмахувалися. Одна лише самотня бабка Горпина взяла куцохвостого, бо вже надто дзвінко він гавкав. «І то, добре», – раділо дівча.

Лишалося ще трійко. Дні танули. Завтра повертається тато. Сіла Тетянка на лавку і голосить. Коли ж її почув сусід, дядько Степан, і, уважно вислухавши дівоче горе, запропонував допомогу:

- Я працюю на току, тож можу їх взяти із собою. Будуть мені допомагати злодіїв ловити. А ти можеш їх коли завгодно провідувати. По руках?

- По руках! – вигукнула Тетянка і міцно обійняла свого рятівника.



Сестри Сіденко

Відредаговано: 22.12.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись