Розділ І. Амон

Спалені та почорнілі кінчики пальців обережно торкнулись майже завершеної каблучки.

Ювелір відклав основу, склав малесенькі пелюстки з червоного золота докупи, перш ніж дістати невеликий огранований діамант.

Десь унизу скрипнули двері. Невідомий хотів було гукнути майстра, але його увагу привернув блиск у невеличкій вітальні. 
Велетенське дзеркало, обрамоване позолоченою дерев'яною рамою - його гордість - було розбите. Скло всюди: на підлозі, на потертому килимі, навіть на найближчому кріслі. 
Чоловік тихо зашипів, випадково зловивши босою ногою один з уламків.

Святі Першобоги. Новому дзеркалу лише тиждень, і от, знову.

Він кинувся нагору, розчахнув двері імпровізованої майстерні.
Від різкого гуркоту Майстер мало не підстрибнув на місці й випадково впустив камінь.

Чоловіки в тихому шоці затамували подих й не рухаючись спостерігали, як він повільно котився до щілини у підлозі. Обидва втомлено видихнули, коли діамант зупинився за якихось кілька міліметрів від неї.

Ювелір відклав інструмент, поглянув на людину зі своїм обличчям, роздратовано і ображено водночас, перш ніж якнайобачніше піднятись з-за столу і підібрати коштовність.

- У тебе знову був приступ, - обережно озвався чоловік за його спиною.

Майстер тільки фиркнув, і роздратовано смикнув скуйовдженим темним хвостом.

Його співрозмовник втомлено стиснув двома пальцями перенісся.

- Я просив не мовчати, Амоне.

- Ти прекрасно знаєш, що це не моє ім'я, Ніле, - награно весело відказав Амон, розтягуючи літери його імені.

 Темно-сині кіанітові очі з вузькими зіницями вп'ялися поглядом у дивні очі навпроти. Замість звичайних, дзеркальне відображення Амона мало очі з чорними білками, такою ж кіанітово-синьою райдужкою і білими круглими зіницями.

 Нехай вони і були близнюками, але кожен міг з першого погляду визначити, хто з них хто.

Ніл був "людиною", в той  час як Амон - крилатим чорним ягуаром, амару.  В  хороші дні це ставало їх особистим  жартом, в погані - прірвою.  В усьому іншому вони були повністю ідентичні: зріст, спортивна статура, темна засмагла шкіра і чорне розпатлане волосся. 

Звичайний близнюк відвів  погляд  від брата, помітив на краю столу потрійний футляр для каблучок, дві з яких вже були готові; дух обережно взяв їх до рук.

 Доволі прості прикраси з червоного золота: одна мала просте тиснення у формі драконячих лусочок, друга була у формі вогняної квітки з рубіном у центрі. Придивившись,  юнак помітив написи. 

"Прекрасному татові Руду"  і "Прекрасній мамі Бридж"
 

Він довго вдивлявся у них у спробі знайти відповіді на хоч якісь зі своїх питань, і зиркнув на  третю з колекції - ювелір саме затискав діамант.  

- Ти зустрінешся з нею, чи не так? Минуло три роки, я просив тебе забути, - дорікнув Ніл, все ще не вірячи своїй здогадці.

Амару¹ здригнувся, і не зміг підняти погляд на брата. 

Тиша опустилась на маленьку майстерню важким куполом. Тільки механічний годинник на стіні тихо відбивав свій ритм. 

 Врешті-решт майстер не витримав, і хрипко прошепотів: 

- Вона не знатиме, клянусь.

Як би Амон не намагався лишитись непочутим, непевний шепіт звучав як постріл у незручній тиші. 

Не вигадавши нічого кращого за втечу,  ювелір забрав у брата  каблучки і сховав усі три в бордовий футляр з авторським позолоченим тисненням.

Ягуар нервово повів чорними заокругленими котячими вухами і піднявся у пошуках своїх маски і мантії.  Стискаючи в руці каблучки, він злетів сходами вниз, лишивши брата в майстерні. 

Чорна маска закривала  обличчя повністю, і мала лише білі очі-півмісяці. Повна анонімність.

 Майстер сховав сховав хвіст під льняну сорочку, прибрав соколині крила ілюзією,  накинув на голову капюшон сірої мантії з логотипом "Найманців".  Каблучки сховані у підпростір, безлика маска сховала за собою нервову посмішку. 

Минуло два роки відтоді, як він вперше надягнув маску Амона і взяв собі це ім'я.

 З кутка коридору почувся тихий металевий дзенькіт. Довгий меч з темної  сталі, лезо якого ближче до рукоятки роздвоювалось і спліталось навхрест, утримуючи око-рубін, зараз гнівно блимало цим самим оком, намагаючись привернути до себе увагу господаря.  Амон тихо засміявся, дбайливо обхопив чорну шкіряну рукоятку і лагідно провів кінчиками пальців по лезу - Фалес щасливо замигтів оком. 

Амару причепив меча на пояс. Він ще ні разу за останні п'ять років не виходив кудись без нього.  Фалес обрав його ще на першому курсі Академії, і відтоді став вірним союзником.

На жаль, незважаючи на всі плюси меч був надто примхливою "істотою"  та не нехтував можливістю показати характер.

Амон нечутно вийшов на невеличке подвір'я: навколо будинку замість паркану росли блідо-блакитні троянди-примари - улюблені квіти їх матері. Дух невагомо торкнувся кінчиками пальців ніжних пелюсточок, й ті одразу відізвались порцією примарного сяйва-туману. 

За зеленим парканом стояв напівзруйнований портал телепортації. Колись велична кам'яна споруда тепер була обплетена плющем і мала лише дві бічні сторони замість повноцінних трьох, та й ті побиті часом. Більшість просторових рун, на щастя, лишились на місці, але повноцінно працювати в усі напрямки вони не могли. Портал забезпечував перехід у найближче ельфійське містечко, і назад - для братів цього було цілком достатньо.

***
 

- Святі Першобоги, Стело, ти не повіриш! 

Червона дракониха мало не кричала у кристал зв'язку - широкий напівпрозорий кристал, над яким наразі висіла ілюзія її співрозмовниці. 

Стела накрутила на палець золотисте пасмо довгого волосся і невдоволено блискнула на відьму зеленими очима:

- Ти вже півгодини торочиш про "невловимого  найманця і майстра ювелірної справи", в якого ти вмудрилась замовити каблучки. 

- І я справді знайшла його! 

Дівчина швидко йшла вулицею до місця зустрічі.