Ти моє дихання

Глава 12

❤❤❤

Коли я зайшла у дім , родина сиділа у вітальні і дивилася якийсь фільм. Їм, звичайно, було цікаво, як я провела вечір. Ну я розповіла, але не дуже вдавалася до деяких деталей. Та з мамою ми ще до кінця вечора розмовляли і я все-таки розповіла про несподіване зізнання хлопця, але не сказала кого саме.  

-І як ти на це відреагувала? – запитала мама.  

-Ну він мені теж подобається тому і сказала йому  про це, - відповіла я.  

-Дивись мені. Будь обережна з хлопцями, бо різні бувають, - порадила мама.  

-Та я зрозуміла.  

Я пішла до своєї кімнати і склала портфель на завтра. Потім змила макіяж і вийняла шпильки із зачіски і вже хотіла лягати спати, бо очі злипалися. Та перед тим я вирішила занотувати цей день у щоденник, який я вела. Буде цікавенько його потім почитати. Вже після цього я вклалася у ліжко . Як завжди думки заважали поринути у сон. Я згадувала того мерзотника Олега і  Ніка ,який мені допоміг, танець з ним і його зізнання, потім прогулянка за ручки додому і маленький поцілунок у щоку. Все ще не вкладалося у голові ,що це справді відбувається зі мною. Це сто відсотків сон. Мені потрібно прокинутися...

                                      *********

Коли я прокинулася  вранці, зрозуміла  що то був не сон, а цілком реальні події. Я встала із ліжка і пішла до ванної кімнати, і тут дав про себе знати вечір на підборах. Ноги нили від кожного мого кроку, але можна було терпіти. 

Сьогодні я одягла чорну спідницю і бежевий гольф до шиї. З волоссям було важко впоратися після вчорашніх локонів і я зав’язала високий хвіст.  

Спустилася на кухню поснідати, а потім одягнувши пальто і кросівки вийшла із дому. Ранок був дуже сонячним, золотисті листочки вже лежали під деревами і вітерець ними легенько перебирав. Настрій у мене сьогодні був чудовий. Не знаю чому. Можливо, тому що у школі знову зустрінуся із Ніком.  

Вже біля школи було чути активні обговорення вчорашнього заходу. Дівчата стояли і говорили про те, хто з ким танцював, як саме танцював, як поводився, як убраний.Звичне діло для наших шкільних відьмочок. Я просто пройшла повз них, бо не хотілося щось мати з ними справу. Школа ще досі була обвішана повітряними кульками, але це не довго ,бо скоро поприходять молодші класи і від них не залишиться і сліду(сама була така ж).  

Я залишила верхній одяг у гардеробі і пішла до класу ,бо сьогодні п’ятниця і уроки починаються раніше. У мене була першим історія України і я попрямувала на другий поверх. На сходах я зустріла Ніка . Я просто на декілька секунд сфокусувала на ньому погляд. Його сіро-зелені очі брали в полон,але я вчасно схаменулася і ,опустивши голову, пішла у своєму напрямку.  

Уроки сьогодні проходили довго ,але спокійно, бо у школі не було Кості і він не тиснув мені на мозок. Але між нудними уроками було ще й багато цікавого. Ось ,наприклад,  одна кумедна ситуація. Десь після четвертого уроку у нам була перерва перед англійською мовою. Ми класом стояли під класом і чекали на вчительку.  

-А у когось є монетка? – запитала Ірина.  

-Ні, немає. А навіщо? – сказала я.  

-Та треба.

Виявилося, що моїм любим однокласникам захотілося перевірити один цікавий метод. У школі у деяких кабінетах ще досі були замки на фігурному ключику. І от хтось запропонував вкинути у замкову щілину монетку ,щоб ключ не повернувся. Я не дуже вірила у те, що щось вийде. Але ж яким було здивування, коли Ганна Олегівна не змогла відкрити кабінет. Ми ледь стримувалися, щоб не засміятися з її спиною.  

-Що це з ним сталося? Я ж ось закривала і все було нормально, - говорила вчителька.  

-Ми не знаємо, - хтось з моїх однокласників  дуже серйозним тоном їй відповідав. 

Тож десь хвилин десять минуло, доки не з’ясували причину несправності замка. Але настрій на весь день був гарантований. От я думаю, як можна було до такого додуматися? Та здивувало ще те, що сварилися на нас не дуже. Вони просто не вірилили, що це міг зробити десятий клас. Ще й як міг. Ми такі.

Хоч я і не дуже люблю уроки, але перерви і такі кумедні ситуації просто обожнюю ,бо, мабуть, трішки люблю своїх придуркуватих однокласників.  

А минулого року ,коли ще нашим класним керівником був географ, і ми завідували його класом ,теж не минуло без пригод. Костя десь побачив тренд ,де ставили чотири стільці ,а на них лягали люди один одного. Ну от мої глибокообмірковані однокласники вирішили спробувати його повторити. Їм це вдалося зробити, але наслідки були не дуже хороші,тому що спереду вся підлога у класі була сильно подряпана стільцями.Мені дуже пощастило у той час перебувати не там ,бо довелося б теж купувати фарбу, щоб виправляти помилку. Отже, можу зробити висновок, що у 9 класі у них  мізків не було, у 10 немає, а у 11 тим більше не буде. Це факт.  

Зате не сумно. Буде що пригадати  на зустрічі випускників. 

Вже після п’ятого уроку я дуже хотіла додому. П’ятниця мій улюблений день, кінець тижня, свобода на декілька днів. Я вже ледь йшла до кабінету, де у нас мав бути наступний урок. І тут я дуже злякалася, бо хтось потягнув мене за руку і притиснув до стіни.  Це був Нік . Він став дуже близько навпроти мене  ,впершись руками у стіну. Його очі з якимось вогником розглядали мене. 

-Ти мене уникаєш сьогодні? – запитав він.  

-Ні, з чого ти взяв?- відповіла я, нормалізовуючи своє дихання.  

-Просто вранці…,- він не договорив.  

-А що я мала кинутися тобі в обійми, та ще й перед усією школою?- я зрозуміла про що він хотів сказати.  

-Я був би не проти, - широко посміхаючись сказав Нік.  

-Що? – усміхнулася я і хотіла було проскочити між його руками, але він швидко зреагував і притиснув мене до себе. Моє серце забилося дуже швидко і було якесь дивне відчуття. Але тут почулися чиїсь кроки і він випустив мене із обіймів,  але йшли не до нас та а я ,не втрачаючи можливості, оперативно втекла, але по дорозі хитро посміхнулася Ніку. 

-Ми ще зустрінемося, - як виклик промовив хлопець.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше