5.2

- Дорогий вдома, - суворо гаркає батько і відвертається, метаючи очима в мене не просто блискавки, а тонни блискавок. - На кухню, - командує він, і, нікого не чекаючи, йде туди сам, миттєво встигнувши зорієнтуватися.

А ми всі гуськом, злегка охрінывші і мало розуміючи, рухаємо за ним.

- Це… - батько пихкає, задихаючись. - Це ти що взагалі у себе розвів? Наречена у нього! А це що – теж наречена?

- Це ... Непорозуміння, - мені самому дуже хочеться заржати, але треба стримуватися. Щось Ріммі не щастить із її планами на мене. Ось від слова зовсім!

- Ми з матір'ю сподівалися, що ти таки став серйозною людиною, за розум взявся. А ти, я дивлюся, зовсім пішов похилою! - гримить батько на всю кухню. - Значить так! Ніяких більше розмов та примирень! Жодних домовленостей! Ми хотіли запропонувати тобі... Загалом, неважливо, це все тепер анулюється! І навіть не намагайся мене задобрити! – це він уже у бік матері. - І не проси за нього більше і навіть не починай умовляти! Або ти зараз же збираєшся і їдеш з нами, одружишся з Ірмою і живеш так, як я тобі кажу, кроку зайвого в бік не роблячи, або... Вважай, що нас для тебе більше не існує! І в заповіт я тебе не впишу! Жодних моїх знайомств чи можливостей використовувати не дозволю! Вибирай! Або або! Без компромісів!

- А хіба я раніше користувався твоїми знайомствами чи можливостями? - Ось тепер скидаюся вже я. Але гриміти не починаю. Мій голос крижаний, як метал. - Цю квартиру я купив завдяки твоїм можливостям? Чи машину? Чи в універ завдяки їм вступив? Ти не помітив, що я, здається, дуже непогано без вас упорався, а, тату? І, здається, це означає, що ніхто. НІКОЛИ. НЕ СТАНЕ. Вказувати мені, як жити!

– Що ти вирішив, – батько знову тисне поглядом.

- А як ти думаєш? Я тобі що, собачка, на чужому повідку ходити? Я займатимуся тим, що сам для себе виберу. І жити буду із тією, кого люблю. Зрештою, тобі сподобалося б, якби хтось за тебе все вирішував?

- Бурін, ти вдома? Двері забув зачинити чи тебе грабують? - долинув з коридору голос Еда.

– А ми тут вирішили, – давно друга не видно! Настрою трохи принесли, - це вже Андрюха.

І коли вони завалюються в кухню кожен із двома пляшками , мені хочеться закрити обличчя руками і просто з'їхати на підлогу. Бажано під стіл. І розчинитися там потихеньку. Тому що це вже – повний гаплик! Добре, хоч знають, що я з Лєрою і дівок не притягли якихось  дуже нескромних!

_____________

Дівчатаааааа!!! Підкидайте автору натхнення вашими лайками та комментарями! Мені ТААААК важливо відчувати ваші емоції!!!

   Також у цьому циклі скоро будуть і нові історії, про інших наших друзів!!! Робота над наступною книгою йде повним ходом!!!

   Чи чекаєте ви її???? 

Люблю вас! Ви- моє натхнення!

ВАША Кіра