5.3

– Ти. Негайно. Їдеш. З нами, - батько міцною хваткою чіпляє моє плече.

-Упппс, ми, здається, не вчасно, - Андрюха з Едом починають повільно задкувати назад в коридор. Н-так, вдавати, що вони помилилися дверима вже якось пізно.

- Я залишаюся. А це… Батьку, ну ж ти теж колись був молодим!

- Але ж я не заливався нічим, займаючись спортом! І не заводив собі наречених по кілька штук, які б на мене вдома чекали голими! Це вже цілковитий перебір, Слава! Та я в страшному сні не міг уявити, що мій син так житиме!

- Ми не заливаємося, - Ед спробував вивернутись. – Ми коміки. Корпоративи ведемо. Ну, нам щось дарують. Так ми просто збираємо ці пляшки, щоб потім колись на свято відкрити. Отож, принесли!

– А дівчина просто за мною бігає. Навіть не уявляю, як вона потрапила сюди. Фанатка, - я знизую плечима.

- Ага! У нього цих фанаток просто повно! - Ось Андрюха молодець! Врятував, що називається! Тепер батьки думатимуть, що в мене тут бордель взагалі. Хоча… В принципі, майже так воно й було…

- Ще й клоуни! - Батько, здається, взагалі в шоці. – Так. Або ти їдеш і залишаєшся мені сином, або – прощай!

- Ти ж чудово знаєш відповідь, батьку. Нікуди я не їду. Все інше – твоє рішення.

- Дар'я, Ірма, ми йдемо! І вибач мені, дівчинко, за це позорище!

Німа сцена, в якій ми застигаємо, триває досить довго. Батьки з Ірмою встигають піти, голосно грюкнувши дверима. Перекладаю погляд на Лєру, - вона не піднімає голови, розглядаючи мою офігенно красиву підлогу на кухні. Ну, так, сіре покриття, рідкісне, тільки й милуватися.

Хлопці стоять, похнюпившись. Може, навчаться хоча б дзвонити перед тим, як зайти на вогник? Хоча другої такої ситуації, напевно, вже й не буде.

А, власне, і хрін із ним! Тому що справа не в них. І батько все одно не сприйняв би моєї відмови жити інакше, ніж з його волі. Так що, якби я навіть вдома один, все одно все закінчилося б так само! Тільки мозок мені б полоскали набагато довше.

- Здається, коньяк краще все ж таки відкрити, - Ед починає ворушитися. - А що, вип'ємо за твоє самостійне життя, не киснути ж тепер! З будь-якого приводу треба радіти!

Я обіймаю Лєру.

- Хочеш, щоб вони пішли? – шепочу так, що чує лише вона. Але моя краса тільки хитає головою, посміхаючись.

- Хто підтримає в таку хвилину, якщо не друзі? – сумно усміхається моя дівчинка. І ось за це розуміння я люблю її ще сильніше.

- Наливай, - махаю рукою Еду. - Ти правий. Нема чого соплі розпускати!

- Батько там щось казав, що там баба гола? - Оооо, ось тепер відмирає і наш чемпіон з перегонів. Хто б сумнівався... - Показуй!

______________

А що? Ходімо, подивимося на колишню сусідку Лери. Якщо вже прийшла...

Тихенько прочиняємо двері в вітальню. Вона так само безтурботно попиває свій шампусик, і навіть у тій же позі. Так і не помітила, мабуть, що ми заходили… Ну, так, у мене тут шикарна звукоізоляція! Постарався, коли в'їжджав! А то сусіди б мене прокляли і вінець імпотенції наслали б, хронічно не висипаючись через моїх баб на одну ніч! Та й тепер знадобиться… тепер, - особливо, - я здивовано дивлюсь на Леру.

- Доброго вечора вашому будинку! - репетує Ед.

Ми всі складаємося від сміху, коли Римма обертається, тепер уже не намагаючись випинати свої принади, а судомно прикриваючи їх руками.

- Ти як у квартиру потрапила? - Видихаю я, втираючи сльози від сміху. – Навіть не питаю, навіщо. Хоча це мені також дуже цікаво. Спокусити думала? Могла б зрозуміти, я так легко не спокушаюся! Але можеш познайомитись із моїми друзями. Навіть одразу з двома. А ми з Лерою поки що на кухні погуляємо.

- Сволота ти, Буріне, - шипить Римма, нарешті одягнувши свій светр правильною стороною. – Він! - Вона тицяє в мене пальцем, дивлячись на Леру. - Він ключ мені дав! Говорив, щоб я приходила, коли завгодно! Що любить і ніколи не покине! Подумай сама, - ну не в вікно ж я сюди залізла!

- І коли ж, на твою думку, у нас з тобою все почалося? – я насмішкувато примружуюсь.

- Та після того, як Лера з'їхала! Він до мене щоночі приходив! У кого хочеш у гуртожитку можеш запитати!

- Не ганьби, Риммо, - я вже зітхаю. Цирка добре в міру, а тут якось уже безмірно. - Просто мовчки йди. І дай нам спокій.

- З тобою так буде! - Шипить ця божевільна прямо в обличчя Лері. - Спочатку використовує, а потім викине, як непотрібну ганчірку.

– Римма! – я, здається, зараз почну психовати. І вона потрапить під роздачу за все. І за осад, що залишився від розмови з батьком, теж.

Бормочучи якесь нерозбірливе марення, вона таки взувається і вирушає на вихід.

- Гей! Ключ не забудь, - кричу їй услід і тут же отримую по голові ключем, що прилетів. Але замки все одно доведеться змінити, чи мало...

- Ну, якщо вигнання шаленої фанатки закінчено й інших десь у тебе під ліжком немає, то, може, можна починати гуляти? - Ед демонстративно зазирає під диван.

- А я б щось знайти зовсім би не відмовився, - картинно засмутився Карін, заглядаючи за фіранки.

Я фиркаю, - мало йому, млинець, своїх фанаток із гонок! Але тому схоже, взагалі завжди мало!

- Знайомся, Лера. Мої найкращі друзі. І хоч би якими вони були, вони, сподіваюся, завжди будуть частиною нашого життя. Ти до них з часом звикнеш. Але звикати краще поступово. І частинами.

- Давай, Леро! На брудершафт! - Карін вже підскакує до моєї дівчинки, вкладаючи в її руку чарку.

- Ой, як солодко, - гаденя закатує очі і шльопає губами після поцілунку. Легкого! У мене це під контролем! – Тепер я розумію, чого Бурін пропав! Ех! І чому я не підійшов до тебе знайомитись першим! А це ж я тебе першим помітив! Ммммм…

- Гей, ти там легше!

- Та перестань ти димитися, - кривиться Карін. - Їй ще з Едом брудершафт пити!

Н-так. Не так я уявляв наш перший вечір з Лерою. Клоуни замість тихої затишної романтики. Але, може, навіть краще, після цієї зустрічі з батьками?