Глава 15

В той день, коли юна Селіндж співала у покоях своєї пані Ясмін Ханим і проклинала долю, мріючи ще хоч раз побачити коханого, той самий коханий, на ім'я Арман Бей все не покладав надій знайти її — свою милу Султаншу. На чолі великого полку яничарів він мчав у санджак Амасью, куди вели ниточки викрадачів, які нарешті вдалося знайти. Як же калатало його серце при одній думці, що вони запізнилися і з кароокою сталося непоправне. Однак, Амасья — санджак дуже великий, отож за відсутністю знань, де саме перебуває Султана, її потрібно шукати повсюди: у кожнім будинку і під кожним каменем. Отримавши такий наказ, яничари кинулися на пошуки разом із молодим Беєм, вигляд якого був не найкращий. Ще уранці в нього закінчилася вода, отож тепер хлопець мріяв хоч про якусь водойму. Перша криниця на його шляху здалася йому справжнім скарбом, отож зістрибнувши з коня і прив'язавши того до стовпа, юнак витягнув відро води і жадібно ковтав її, наповнюючи своє тіло життєдайною вологою. Набравши у свою посудину води, він хотів вилити з відра те, що залишилося та повісити його на кілочок, як заведено робити. Однак раптово, мов провідник з раю, де добрі янголи втомилися бачити нещастя чорнявого красеня, позаду нього з'явився сивобородий дідусь.

— Синку, дай води напитися, — тепло розлився його голос, допоки старечі очі, що досі сяяли яскравим світлом — згадкою про молодість, розглядали багатий припорошений одяг подорожнього юнака та його стомлене обличчя. Бей хутко погодився допомогти. Жилавими руками старий притримав собі відро та в волю напився води.

— Далеко шлях тримаєш? — зацікавлено поглянув дідусь на юнака.

— Шукаю свою кохану — карооку дівчину, яку викрали дорогою в Стамбул. Цілий місяць, як її немає. Іноді мені здається, що просто збожеволію... — Арман так раптово вирішив говорити відверто, що сам від себе не очікував. Справді, юнак сильно втомився, а душа теж спокою хоче.

— Кажеш, місяць назад... Послухай, хлопче. В тутешнього управителя Бунджука Паші є гарем. То великий гарем, такий, як у Падишаха. Моя дружина працює в них у пральні. Нещодавно вона розповідала про новий завіз красунь у той гарем. До цього Бунджука привозять дівчат і коней з усієї імперії. Це його дві слабкості — гарні дівчата і породисті жеребці. Тобі варто пошукати в його палаці. Моя дружина бачить тих дівчат. Ходи зі мною, опишеш свою кохану, можливо, вона впізнає у ній когось.

Для Армана цей сивий дідусь став добрим чарівником, який вдихнув в нього нову порцію надії. Щиро подякувавши, він вирушив у дорогу до будинку старого. Спираючись на ціпок, чоловік йшов достатньо швидко, тому молодому юнаку довелось ледь не бігти, аби йти на одному рівні з ним. Дорогою слухаючи оповідки про того Бунджука, юнак щиро сподівався, що вирве свою тендітну принцесу з хижих лап егоїстичного пихатого пана. Ось і показалась хатина дідуся. Це був невеликий будиночок з низькими вікнами, навколо якого цвіла ціла оранжерея квітів. Це свідчило про дбайливі руки господині дому та її любов до всього живого. Пригнувшись, аби зайти через невисокі двері, юнак зміг випростатися у самій хаті, що здавалося мала інакшу атмосферу, ніж звичайний світ.

З кімнатки, що навпроти дверей, одразу вибігла жінка. Її сиве волосся було акуратно складене у чепчик, покритий синьою шаллю. Того ж кольору була й сукня із не дорогої мішковини, швидше за все зшита власними руками. Ханим підбігла до чоловіка, ніжно допомігши йому скинути верхній каптан та забідкалася, що не зустріла його у дверях. Дідусь лагідно посміхнувся, звернувши увагу дружини на Армана та переповів, за чим юнак завітав у їх дім. А сам Бей тим часом мов заворожений, спостерігав за цим подружжям, за спиною якого вже не один десяток років спільного життя. Але найдивовижнішим було те, що вони поводилися так, наче вчора одружилися. В їх очах сіяло кохання, а в кожній дії ласка та ніжність по відношенні одне до одного. Красеню здалося, що він потрапив у якийсь інший світ, іншу реальність... Він таємно заздрив старому, що пізнав на грішній Землі райське щастя.

Бабуся, вислухавши свого чоловіка, ласкаво запросила Армана до вітальні, яка одразу огорнула гостя теплом.

— Спершу повечеряєте, а вже потім поговоримо з вами, — посміхнулася стара, ім'я якої означає "янгол". За тим Мелек Хатун поспішила накрити на стіл бідні страви, але вони смакували стомленому Бею більше, ніж будь-які ласощі зі столу Шехзаде.

— Мелек Ханим, у вас великий талант. Я ніколи не їв нічого смачнішого у своїм житті.

— На здоров'ячко, — ніжно посміхнулася жінка, що так мило спостерігала за тим, як їсть її чоловік. Дідусь теж посміхнувся.

— Справді, дуже смачно, кохана.

— Розкрийте секрет, як вам це вдається? Все так смачно, а в домі так затишно... — поглянув на жінку Арман.

— Який там секрет? Головне — робити все з любов'ю. Любов — це та таємниця нашої оселі.

— Це правда. Ми не багаті люди, але маємо свій скарб, — доповнив слова дружини дідусь. А наш Бей, очима повними здивування і надії, ловив кожний їх погляд, благаючи Аллаха послати і йому таку ж любов. В ці миті він раптово згадав, що уже має її і серце судомно стиснулося від болю за кохану.

— Опишіть ту дівчину, яку шукаєте, — прибравши стіл, Мелек Хатун сіла поруч з чоловіком та поглянула на гостя.

— У неї довге чорне волосся, прекрасні дуже проникливі карі очі, маленький акуратний носик. Вона струнка, середнього зросту. Дуже благородна, вишукана і добра. Має гарний дзвінкий голос... — перед очима юнака постав усміхнений портрет коханої, яку він наполегливо описував, боячись загубити найменшу деталь і щиро сподіваючись, що ці люди допоможуть йому. — Її звати Селіндж, вона молода, граційна і дотепна.

— Селіндж? — піднесла брову жінка. — Я знаю дівчину, на ім'я Селіндж і вона цілком підходить під опис. Ця хатун приїхала десь близько місяця тому в палац. Добра дитина, часто допомагає мені. Одного разу Зейнеп калфа сварилася зі мною, то ця Селіндж вступилася за мене.