Ти постукаєш у мої двері

Глава 4

Глава 4

Справжнє…

— Ксеніє, добрий день, сідайте, — Антон Володимирович був усміхнений і галантний, акуратно потиснув жіночу руку, яку чомусь саме поцілувати хотілося… Довелося себе зупиняти…

— Вітаю! Вибачте, що запізнилася, — Ксеня зайняла місце з одного боку робочого столу, лікар, на якого вона покладала великі надії, з іншого…

— Залиште, п’ять хвилин запізненням не вважаються, — він же відмахнувся, узяв до рук підготовлену заздалегідь картку, почав гортати.

Нехай Ксеня розуміла, чого чекати від розмови, у який бік вона може звернути та в що мала б вилитися, однаково мандражувала… Усвідомлювала, що не кожен знайомий поставиться до її рішення з розумінням… Навіть лікар, нехай не скаже про це…

— У нас вже є досвід, який не здійснився, правильно? — Він і сам знав відповідь на своє запитання, але однаково поставив його, відриваючи погляд від карти, Ксеня кивнула. Є…

***

Минуле…

— Іване, мені здається, я вже відчуваю, що все вдалось, — Ксеня тоді прилетіла в офіс, відчуваючи захоплення через те, що супроводжувало будь-яку вагітність… і зовсім не приносило задоволення. Її нудило з самого ранку, хилило в сон, поболювали груди…

І розумом вона розуміла, що причиною цьому, ймовірніше, гормональні препарати, які «готували» її до першого ЕКЗ, що говорити про стовідсоткову вагітність на сьомий день після процедури — рано, але… Ніхто ж не заборонить жінці мріяти?

Вона влетіла в кабінет чоловіка, усміхнулася Кирилові, який одразу зник, до Івана підійшла.

Він важким поглядом проводжав друга до дверей… Ксеня подумала тоді, що, мабуть, посварилися, але швидко відмахнулася.

З ними таке траплялося, але завжди мирилися, та й зараз їй це здавалося дрібницею, адже в ній, ймовірно, зароджувалося нове життя — їхня довгоочікувана, вистраждана, виплакана дитина…

— Рано, Принцесо… — Іван підвівся з-за столу, потягнувся до її губ, руки лягли чітко на сідниці, до себе притягуючи…

Він завжди таким був — грубуватим, лютим у своїй пристрасті, нетерплячим…

Від нього не варто було чекати надмірної ніжності, делікатності. Але Ксеня й не чекала ніколи. Кохала такого, який є…

Оплела шию руками, спробувала стати ще ближчою… Думала, вони просто цілуватимуться, та й то недовго, але дуже швидко запалилася, мов сірник.

Захотілося більшого. Потяглася до пряжки його ременя… Не встигла. Її пальці накрили чоловічі руки. Іван цьомнув її у носа, знімаючи з себе. Авжеж, хотів її не менше, але загальмував – двері відчинені, та й скляна стіна не здатна приховати від працівників їхні любощі.

— Зовсім терпіння нема… — зупинивши дружину, Іван чи то пожартувати спробував, чи пожурити…

— У вагітних із цим проблема… З терпінням, — Ксеня ж відповіла легковажно, потиснувши плечима та знов закидаючи руки на його плечі.

В її голова вона тоді вже дійсно була як вагітною.

Усміхнулася чоловікові, притислася до підборіддя губами… Її зазвичай дратувало, що він часто колючий, але зараз ця колючість здавалася найріднішою, що тільки є у світі…

— Дійсно рано ще, Ксеню… Не спішімо…

Іван усміхнувся, обійняв, до себе притиснув, погладжуючи по спині…

Вона вчасно прийшла… Ще трохи, і Кирило був би відправлений до біса, а зараз… На душі спокійно, усі проблеми зменшилися в розмірах, на передній план вийшла Ксеня… Навколо її запах, на губах смак, пальці відчувають тепло її шкіри…

Іван навіть боявся трохи, що коли підуть діти — це все зміниться. Це буде вже новий рівень, на якому, крім них у світі, раптом почне існувати хтось не менш важливий.

Але страх не заглушував бажання… Вона так хотіла цю дитину… І він разом із нею теж.

Навіть на ЕКЗ погодився, хоч спочатку був дуже скептично налаштований. Начитався жахів, наслухався від улюбленої тещі, що «через нього їхня улюблена донька все життя мусить то по орендованих квартирах тинятися, то по лікарях бігати, ризикувати»… А вони ж не знали, через що не виходить…

Обидвоє були здорові. Обидвоє здатні… Але не вдавалося, і все тут. Тому вирішили звернутися до «Шляху лелеки»… Аналізи здати, курс підготовки пройти, ось тепер ембріон пересадили та чекали…

— Як думаєш, хлопчик чи дівчинка буде?

Ксеня ж ніби його не чула… Тихомиров застиг на мить, усвідомлюючи це, думаючи, що зробити, що сказати, потім… ще сильніше до себе притиснув, поцілував у скроню…

— Дівчинка… — здався.

Але «дівчинка» не сталася. Перше ЕКЗ виявилося безрезультатним.

Як сказав Антон Володимирович, усе в межах статистичної норми. Ембріони є, заморожені, мине трохи часу і знову можна буде спробувати.

Можна… Та тільки не встигли…

***

Справжнє…

— У нас уже є досвід невдалий, правильно?

— Перша спроба… Ви самі казали…




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше