Ти прийшов із першим снігом

Частина 1

 - З хепіком тебе, Софіє, - закричали Таня та Юля.
 Вони стали для мене такими рідними. За одинадцять років мого перебування тут ми завжди були разом. З самого початку Таня не звертала на мене увагу, але з часом ми стали ніби рідними сестрами. Завжди з ними прокидалися разом, снідали, сиділи , вчилися, робили уроки. Те що вони були старшими не мішало стати нам кращими друзями. 
 В інтернаті було 30 дітей тому на класи нас не поділяли. Ми сиділи в одному класі і нас вчили всіх разом. Напевне можна сказати що це не можливо тому що маленькі діти, які не знають алфавіту не можуть вчитися з нами, але все було настільки просто що так і не думається. Дітей до семи років навчали літер і читанню, так що діти в 8 років вже нормально писали та читали. 
 - Дякую
 - Ти вже така доросла, - Юля обняла мене. - Ще рік і ти будеш, як ми або ж підеш з інтернату.
  Так як Тані 18, а Юлі 20 вони вже не вчаться в інтернатській школі, але проживають тут. П'ять років тому відмінили закон за яким після сімнадцяти років ми повинні покидати інтернат, тому ті хто не мав де жити проживали в інтернатській кімнатах, яких було багато. Таня - гарно вчилася і пішла безплатно на журналістику в місцевий універ, а ось Юля -  тільки скінчивши інтернатську школу пішла на роботу, де працює вже 3 рік. Я ж вчитися теж не дуже хотіла, але мрія піти вчитися мене підштовхувала. 
- Так як тобі вже 16 то тебе можуть відпустити погуляти по місту, - Таня посміхнулася. - ми тебе відпросимо і підемо в торговий центр, де ми приготували тобі малесенький сюрприз.
- Що за сюрприз? 
 Кожного року вони мене дивували так що забути такий день було дійсно важко. Коли мені виповнилося тринадцять років вони попросили в Світлани Ігорівної зробити для мене діскач. Вам напевне здається що в інтернатах погано відносяться до дітей і не має ніяких розваг, але це далеко не так. До нас відносилися прекрасно, на шістнадцятий день народження нас могли відпустити погуляти самих у місто. Я чекала з нетерпінням цього дна адже ще з п'яти років вихід за мені інтернату був для мене закритим. Спочатку постійно плакала, закрилася в собі, але Юля та Таня вивели мене із цього стану. Пізніше мені розповіли що трапилося з мамою та батьком і відвезли до них на могилу. Я не пам'ятала їх добре, бачила їх на фото, яке було на хресті. 
 - Ти про що задумалась? Одягайся скоріше бо запізнишся
А й дійсно до уроків було всього лише 10 хвилин. В мене не було проблем з вибором свого "луку" тому вже за п'ять хвилин до уроку я сиділа за партою і чекала дзвінка. Таке рідне місце, можна сказати що все моє життя пройшло тут. Ще 11 років тому мене тягли сірими коридорами з сльозами на очах, а сьогодні ці коридори стали для мене домом. Уроки на які колись зовсім не хотілося йти стали таким крутими що пропускати їх було зовсім не класно.
- Доброго дня, - Оксана Степанівна зайшла в клас та одразу подивилася на мене.
 Вона зовсім недавно прийшла в наш інтернат, але настільки всі її полюбили, як маму. За її ніжною, батьківською усмішкою ховалося важке минуле. Заміж вона вийшла зовсім рано, а чоловік був не самим кращим. Жили вони в його батьків, а мама Олексія, чоловіка Оксани Степанівни, не любила її. Коли їй виповнилося 23 вона дізналася що вагітна і 20 жовтня народила дівчинку, яка  прожила всього лиш два дні. Після цього вона розлучилася з чоловіком і закрилася в собі. Коли вона прийшла в інтернат то познайомилася з однією дівчинкою і всиновила її. Після цього вона вирішила працювати тут, а дівчинку не забирати від друзів, тому Ніка ходила в інтернатську школу, а жила в Оксани Степанівни.
 - Софія, - через свої роздуми я зовсім не чула того що до мене зверталися. - Софія...
 - Що? Я? Вибачте
 - Вийди з класу
 Мене ніколи не виганяли з класу. Я підвелася і вийшла.
 - Зачекай за дверями, - я вийшла й побачила що надворі все дуже замерзло. 
 Було вже сьоме грудня, а снігу ще досі немає. Кожного року саме в мій день народження падав сніг і цього року я знову цього чекала, але подивившись у вікно ознак того що буде сніг було не багато. 
 - Ти вже обдумала свій вчинок? - я опустила очі й кивнула. - Заходи в клас
 Як добре що вона дозволила повернутися й не заборонила піти в місто. 
 - З днем народження тебе! - як тільки я зайшла в клас всі почали співати цю пісню. - Ми любимо тебе
 Після цих слів я просто розплакалася. Оксана Степанівна підійшла й обняла мене за спину, а я просто стояла та плакала.
 - Дякую вам
 Хотіла обнняти всіх і я це зробила. Вони купили мені торт, який я так хотіла покуштувати, але на привеликий жаль цей торт опинився на моєму лиці.
 - Так як в тебе сьогодні день народження ми тебе відпускаємо з занять, але будь обережна. - я здивовано подивилася на вчительку. - Не дивись на мене так це не по моїй волі. Юля та Таня попросили мене відпустити тебе скоріше. Вони сказали щоб ти зателефонувала їм.
 - Гаразд
 Я вибігла з класу з посмішкою на лиці. Радість переповнювала мене. В кімнаті довго бути мені не довелось, я одягнула куртку та шапку й побігла на вулицю. Снігу не було. На дворі було холодно, але це зовсім не впливало на мене. Я вибігла за ворота, крутилася, сміялася. Все настільки радувало мене. Ще рік і я буду вільною.
 Я бігла й зупинилася на якомусь дворі й побачила що хтось за мною спостерігає. Він був високим, незважаючи на те що він був далеко від мене я змогла розгледіти, яким гарним відн був. Він дивився на мене своїми очайми й у цей момент почав падати сніг, перший сніг....




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше