8 глава "День народження Ксенії"

8 глава

Двадцять восьме грудня.

Вечір.

Я зайшов у кімнату і побачив, що Ксеня лежить на ліжку і щось дивиться у телефоні. Я сів біля неї та подивився уважно на неї. Вона на мене подивилась.

- Що таке?

- Та ось хочу запитати. Ти довго будеш лежати?

- У якому сенсі?

- Давай збирайся. Завтра ми о шостій ранку повинні бути на вокзалі

- Ми кудись їдемо? — Ксеня здивовано подивилась на мене

- Так, а я тобі не казав?

- Ні

- Ми завтра їдемо у Київ

- Що? У Київ? Навіщо?

- Я хочу там відсвяткувати твій день народження й Новий рік — я подивився на кохану, у неї й досі було здивоване обличчя.

- Ти серйозно?

- Цілком серйозно. Я пам’ятаю, що ти казала. “Я хочу повісити замочок”

Ксеня сіла на ліжко й обійняла мене.

- Це відповідь на мою вечірку-сюрприз?

- Так — я почав сміятись — то як їдемо?

- Авжеж, коли та наскільки?

- Завтра. Це виходить з двадцять дев’ятого до третього січня. Третього зранку будемо дома. Готель вже заброньований, білети у дві сторони теж є

- Тоді я збираюсь?

- Давай швиденько — Ксеня зістрибнула з ліжка та побігла збиратись. Але я їй ще не сказав одного. З нами ще їдуть наші друзі. Всі окрім Аліни та Романа — принцесо, я ще одне тобі не сказав

- Що?

- Ми їдемо не самі — Ксеня дістала валізу та відкрила шафу.

- А, хто з нами ще їде?

- Діана з Тарасом, Ілля з Христею і ми

- А як же Аліна з Романом?

- Вони сказали, що приїдуть тридцять першого ввечері

- Ого, то виходить, я одна нічого не знала?

- Так само як і я... вечірка-сюрприз, пам’ятаєш?

- Звичайно

Ксеня збирала речі. Я теж приєднався до неї. Бо збирати раніше речі це якось було б підозріло. Тому вирішив сказати Ксенії, а потім разом з Ксенією їх збирати. Звісно я вже подумав, що буду брати. Серед цих речей ще є подарунок Ксенії. Так, поїздка в Київ це не єдиний подарунок. Я їй купив золотий ланцюжок. Але отримає вона його тільки на свій день народження.

Ми збирали речі. Я дивився на Ксенію. Вона посміхалась. Це для неї несподіванка. Але я захотів зробити їй такий сюрприз... поїздку-сюрприз можна так сказати. Кохана подивилась на мене.

- Ти давно це спланував?

- Так, ще тоді коли ти говорила з Вадимом. Сказала, що не знаєш як будеш святкувати.

- А ти в цей час вже знав?

- Саме так — Ксеня посміхнулась

- Ну, у тебе й витримка, я б не змогла так довго мовчати про це — я почав сміятись — а в якому готелі забронювали номери?

- У тому в якому нас селили тоді, пам’ятаєш?

- Так, пам’ятаю

- Тільки номер на двох напів люкс

- Вау

Ми зібрали всі речі, які захотіли взяти з собою. Та лягли спати. Цікаво, як там Маша з Артемом. Долетіли вже у Відень чи ще ні? Бо вони декілька годин тому вилетіли. Ми їх провели, а потім повернулись додому.

Ранок.

Ми встали та привели себе в порядок. Склали зубні щітки зарядки для телефонів у валізи. Ми взяли маленькі валізи. Навіщо нам великі. Ми ж не переїжджаємо. Я домовився з Іллею та Христею зустрітись біля виходу з дому о п’ятій, бо треба доїхати до вокзалу. А Діана з Тарасом під’їдуть на вокзал. Там з ними зустрінемось.

Ми вийшли з квартири. Ксеня закрила двері на всі чотири замки. Я взяв валізи й ми спустились на перший поверх. Христя якраз закривала квартиру. І біля стіни стояли дві валізи.

- Привіт, а де Ілля?

- Привіт, — Христя посміхнулась — він вийшов на вулицю... курить — Христя закотила очі. Вона повністю закрила двері. Ми взяли валізи та вийшли з будинку. Ілля стояв біля вхідних дверей і курив. Побачив нас. Кинув недопалок у смітник. Ми потиснули один одному руки.

- Привіт, готові їхати?

- Так — я викликав таксі. Воно приїхало швидко. Ми туди поклали валізи. Чотири валізи помістились у багажник легко. Бо він виявився великим. І поїхали на вокзал. Їхали ми швидко, адже на дорозі не було багато машин. Таксист виявився веселий. Ми з ним цілу дорогу розмовляли. Підняв настрій. Ми приїхали на вокзал дістали валізи. Та пішли на перон. Коли прийшли на перон там вже стояли Діана з Тарасом.

- Де ви так довго? — накинулась на нас Діана

- А де привіт? — спитала у неї Ксенія. На годиннику вже 5:50. Ми зайшли у вагон. Знайшли свої купе. Ми їдемо у купе з Діаною й Тарасом. А Христя з Іллею у іншому. Можна сказати за стінкою. Ми зайшли всі у наше купе. Ілля з Христею вирішили посидіти у нас. Ми будемо цілий день їхати й тільки о 19:05 будемо у Києві. Ми розклали речі. Христя дістала з кишені штанів карти.

- Як на рахунок пограти в карти?

- Я з вами не граю — сказав я

- Чого? Слабо? — запитала моя кохана, Христя з Ксенією почали сміятись

- Мені слабо? Роздавайте

- Всі грають?

- Так

Христя роздала карти. Якраз вистачило всім. Ми почали грати. Першою з гри вийшла Ксенія, потім Діана, Тарас та Ілля. Залишились грати тільки я з Христею. У мене в руках було чотири карти, а у Христі п’ять. Ми продовжили грати. І як завжди я програв.

- Я не здивована — сказала Ксенія

- Я теж — я подивився на кохану та посміхнувся. Ми продовжили грати. Вирішили пограти хлопці проти дівчат. І я зрозумів, що ми з хлопцями не вміємо грати. Закінчили грати з рахунком 7:4 у користь дівчат. Після ми просто сиділи розмовляли про те як ми з'їздили у Париж з Ксенією. Ми були там два тижні і під кінець нашої поїздки ми почали розуміти французьку мову. Ілля сказав, що проведе нам екскурсію по місту, адже він там жив три роки.

Приїхали ми о 19:05 на вокзал. Людей було багато. Ілля нас всіх повів до метро. Він у Києві як риба у воді. Приїхали у готель за двадцять хвилин. Отримали ключі-карточки та пішли по номерам. Ми з Ксенією зайшли у номер. Та роздивились його. У коханої було здивоване обличчя й в той самий час посміхалась. Ми розклали наші речі. І разом пішли у душ. Прийняли душ та лягли у ліжко. Бо хотілось розслабитись. Ксеня поклала на моє плече голову. А я її обійняв.