11 глава "Сюрприз"

Одинадцята глава

Ксенія.

Ми зайшли у квартиру, поставили пакети на підлогу і зняли взуття.

- Маша ти дома?!

Маша вийшла зі своєї кімнати з чашкою кави у руках.

- приїхали вже? Як там бабуся?

- добре. З бабусею все добре

- проходьте на кухню

Ми всі пройшли на кухню

- їсти будете?

- а що є?

- плов сьогодні робила, так будете?

- будемо — сказала я

Маша дістала три тарілки і три виделки і поставила розігрівати плов. У мене в голові виникла божевільна ідея. Ми сіли за стіл. І почали їсти.

- дівчата — сказала я — у Кості у вівторок день народження

- серйозно?

- так

- я по твоїм очам бачу, що ти щось придумала — сказала сестра і почала сміятись

- так, придумала

- і що ж ти придумала?

Маша знає, що від мене можна чекати що завгодно.

- вечірку-сюрприз хочу зробити

- як ти собі це уявляєш?

- у нас тут у вітальні накриємо стіл, прикрасимо кімнату. Скажу Кості, що я буду зайнята чимось і що типу ввечері зустрінемось у мене.

- а мені подобається така ідея — сказала подруга

- ну, добре, ми утрьох справимось?

- я хочу щоб нам Христя і Аліна допомогли

- Аліну знаю, а хто така Христя?

Я почала сміятися.

- вона колишня Кості. Класна дівчина.

- серйозно?

- так, я з нею познайомилась коли робили презентацію на конкурс, вона ще староста групи у Кості

- класно, якщо так як ти кажеш, і у вас хороші стосунки, то я не проти — сказала Маша

- я їм завтра подзвоню

- добре

- ми коли грали у карти у Києві. Костя програвав

- ви на щось грали?

- на роздягання

- серйозно?

- так, і Костя залишився без одягу — я почала сміятися — грати у карти то не його

Ми ще довго розмовляли і подумали, що хлопці можуть нам допомогти відволікти Костю у вівторок аби він мені не дзвонив і ми змогли все приготувати. Мені взагалі подобається організовувати щось, але давно таке не робила і тому переживаю аби не було якихось не передбачуваних проблем.

Після ми всі лягли спати. Я довго не могла заснути. Цікаво, що там робить мій коханий. Може він вже спить? Я тільки-но про це подумала як почула вібрацію телефону. Я взяла телефон і побачила, що це повідомлення від Кості.

“Кохана, тут така справа. Ти мене пробач, але у мене завтра є невідкладні справи. Треба мамі допомогти. Я безмежно тебе кохаю, моя принцеса. Цілую! На добраніч!”

З одного боку це якось не дуже добре, що ми не зустрінемось, а з іншого мені якраз на це руку.

“Добре, коханий. Я не ображаюсь. Я все розумію (я поставила три смалика з поцілунками) Люблю тебе! На добраніч!”

Я відправила це сповіщення і через декілька секунд отримала сповіщення з трьох смайликів з поцілунками. А потім ще одне: “Я подзвоню тобі завтра ввечері!”

Я прочитала сповіщення і закрила очі. І на диво швидко заснула.

Я прокинулась о шостій ранку і ми з Діаною пішли на ранкову пробіжку. Пробігали повз кав’ярні і я побачила там знайоме обличчя...це була Віола. Я її дуже добре запам’ятала. Нашу першу зустріч. Це ж треба таке нахабство мати щоб підійти до Кості коли ми розмовляли, сиділи за домом і пили каву. Хоч би вона нас не побачила, а от цікаво. Вона якщо побачить нас підійде до нас чи ні? Сподіваюсь що ні. Не хочу з нею розмовляти! І взагалі, що вона робить на вулиці так рано?

І все ж вона нас побачила.

- побігли швидше

- чому?

- подивись назад. Пам’ятаєш ту особу?

- ні

- то колишня Кості. Нахабна, вульгарна дівчина, яка не розуміє елементарних слів

- яких?

- таких як “Відстань” “Відвали” “Пішла звідси”.

- почекай, то вона, Назару сказала про те де ти живеш?

- так

- все згадала.

Ми не помітили як Віола підбігла до нас.

- привіт. Про мене говорите? — ми зупинились

- боляче ти нам потрібна щоб ми про тебе говорили — сказала я

- велика честь — сказала Діана

- у Кості завтра день народження, знаєш це?

- знаю, і що?

- передай йому від мене подарунок

- який?

- ось такий — Віола замахнулась на мене щоб дати мені ляпаса, я не розгубилась і як вчив нас Костя. Я схопила її руку. І заклала руку за її спину.